"За мир в усьому світі" та проти вакцинації – з інтерв'ю олімпійського чемпіона Абраменка

Перший в історії України олімпійський чемпіон з фристайлу Олександр Абраменко розповів виданню Tribuna.com про свою підготовку до Ігор у Пекіні, чому не хоче вакцинуватися, звідки бере всю інформацію про останні новини та що відчуває, коли йдеться про війну на Донбасі. Зібрали найцікавіші цитати. 

Про Олімпіаду в Пекіні. На п'яту Олімпіаду ще з'їжджу і все. Дорогу молодим, мені вже важко їм складати конкуренцію. Сенс тоді мучити себе? Тому зараз кажу, що так, це буде моя остання Олімпіада. Але наперед не загадуватиму. Я більше розраховую на команду (командні виступи. – Ред.), аніж на себе. Розумію, що мені буде дуже важко боротися з хлопцями, які стрибають із п'ятьма гвинтами. А в команді головне – стабільність, ніж складність. Адже достатньо комусь із команди один стрибок не підвестися, і вона далі не пройде. Ми маємо всі шанси на медаль. 

Про вакцинування від COVID-19. Я вважаю, що кожен має сам вирішувати. Боїться захворіти – вакцинується, не боїться – не вакцинується. Незрозуміло, кого від когось хочуть захистити. Якщо я не боюся захворіти, чого я маю вакцинуватися? Просто не знаєш, кого слухати, а кого – ні. Наслухаєшся, що щеплення хтось зробив і одразу захворів чи ще щось. Думаєш: "А навіщо тоді ризикувати?". Я краще ризикну перехворіти, ніж піду на ризик вакцинації цілком здоровим. Це просто страшніше, мені здається.

Про фотографії з російськими спортсменами. Ми люди з однієї планети. Я не знаю, що нам ділити. Я не розумію, як можна до такого доводити. Зрозуміло, що люди мають різні думки. Просто я за мир у всьому світі. По собі можу сказати – коли ти там виграєш золото, то перебуваєш у такій ейфорії, що виявляються твої справжні почуття. Ти показуєш, який ти є насправді. Коли ти вітаєш та обіймаєш своїх товаришів – це нормально. І мені все одно, якої він національності. Він – людина.

Про війну на Донбасі. Зрозуміло, коли показують, що коїться в АТО, мене злість бере. Але я адекватна людина. Якщо мене у дворі покусає один собака, я ж не буду потім усіх відстрілювати... Я не політик, військовий чи дипломат, але що це за війни, які не припиняються. Згоден, що були триваліші війни. Але для мене, загалом, незрозуміло, як можна воювати. Як можна не домовитись про щось? Тим більше із сусідами. Через це складно оцінювати все це, адже я не знаю суті, правди. Я нічого не знаю, тому відповідати важко.

Про Росію – агресора. Ні, неоднозначно (що Росія – агресор) Не можу уточнювати. Те, що я бачу і мені розповідають, – а чи це правда? Точніше, не так. Мені здається, що все це сплановано. І не лише з нашого чи з їхнього боку. Є ще третій, четвертий бік, які у цьому зацікавлені.

Про джерела інформації. Новини взагалі не дивлюся. Та й телевізор. Загалом усю інформацію беру із YouTube. Я не спостерігаю, що за канал. У будь-якому разі вважаю, що там надурити людину дуже важко. Відразу видно, що це неправда чи правда. Ти відчуваєш, як людина це подає. А по телевізору незрозуміло, бо там працюють професіонали.

Про державні витрати на спорт. Краще збудувати потрібні об'єкти в Україні та не їздити нікуди. Тим більше трапляються випадки, що людина вперше побачила трамплін на закордонних зборах – у нас їх немає, а по телевізору не те – і каже: "Ні-ні, я на таке не підписувався". І все, гроші на вітер. Моя підготовка на рік державі коштує щонайбільше $150 тисяч – щоб привезти мене на всі збори, які мені необхідні, і на всі змагання. 

Про допінг-скандал в Україні. Якщо ти вживаєш щось серйозне, що дійсно впливає, то вивести його швидко з організму не так легко. Якщо ти щось приймаєш, то його покаже у будь-якому випадку. Нині такі технології, що приховати дуже важко. Вважаю, що в Україні такого немає, як на мене.

Про допінг у фристайлі. А що можна вигадати для складнокоординаційного виду спорту? Витривалість нам не потрібна, тікати нам нікуди не треба. Не знаю, може їсти таблетки від страху якісь або для заспокоєння. Не чув, що могло би допомогти (у стрибках. – Ред). Чи не стикався.

Про відмову від участі в збірній Росії. Якщо ти хочеш, то все зростеться. Отже, не хотів. Хоча як молодому спортсмену мені хотілося гарних умов, зарплат, подальших перспектив. Але коли зайшла розмова про це, я не горів бажанням перейти тільки туди та все. Прекрасно розумів – у будь-якому разі ти будеш не своїм. Краще вдома: що заслужив – те одержав. Ніж за гроші почуватися ніким насправді.

Про трамплін у Миколаєві. Земля, де стоїть трамплін, дуже цікава. З 2009 року її намагаються правдами-неправдами приватизувати. Безрезультатно. Усім, хто був у Миколаєві при владі весь цей період, фристайл був як кістка у горлі. Коли я медаль виграв, було таке відчуття, що відношення від них на кшталт: "Б**дь, нахера?". Нинішня влада вже начебто зацікавлена, але знову ж таки – не роблять нічого.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин