На які історичні реалії спиралася Наталія Довгопол для фентезі про амазонок в Україні
Про що книга
"Іди за Чумацьким шляхом, каже легенда. Він приведе тебе до країни амазонок… Та часи амазонок минули, а історії про хоробрих войовниць викликають лише усмішку. Аж доки княжна Катря Замковецька, яку програли в карти, не вирішить у них повірити і не вирушить за легендою. На шляху до Нової Терміскіри і вона, і її невипадкові супутники – шляхтич, який постає проти батька, загадкова скоморошка Талестра і таємничий помічник, який повсякчас ховає обличчя, – постануть перед складним вибором. І нікому не вдасться оминути того, що лежить на цьому шляху".
Які часи описані в книзі
Своїх персонажів і дію роману авторка помістила на початок XVII століття, бо робила раніше наукові дослідження цієї доби. Писала, але так і не захистила (розформували вчену раду, а пізніше уже було свідоме рішення не йти в науку), дисертацію про святкову культуру XVI – XVII сторіччя на українських землях. До того ж, вона займалася історичною реконструкцією, яка навчила уваги до деталей, та історичними танцями.
Авторка каже, що "люди люблять європейське середньовіччя, але про український контекст знають незаслужено мало". Тому хотіла на ньому закцентувати.
Сюжет починається у вигаданому містечку Замкове. Його прототипом стала стара частина столиці Хорватії Загреба, яка збереглася краще, ніж у більшості українських міст. Замкове побудоване за логікою середньовічних міст – є обгороджений замок на горі, далі обгороджене середнє місто, ще далі – селяни живуть у полях і обробляють землі. Частина персонажів роману – шляхта на заході українських земель.
Багато матеріалів по тогочасній організації міста авторка знайшла на Академії. Читала історичні книжки на Літописі. Стали у нагоді прочитані архівні польські тексти про театральні вистави у Львові XVII – XVIII сторіччя, та спогади про екскурсію в музей шовкопрядіння на острові в Греції.
Авторка також перечитувала античні міфи та вплітала в сюжет свідчення Геродота, що на південноукраїнських землях колись жили амазонки. Питання, чи існували амазонки насправді, каже Наталія, залишається дискусійним. Але ці легенди розсіяні світом.
Для написання книги вона також знайомилася з легендами про стосунки амазонок і скіфів, внаслідок яких нібито виникло плем'я сарматів. Цей міф був закорінений у античній літературі. А потім продовжив жити в культурі Речі Посполитої: шляхта вірила, що походить від сарматів. "Це виражалося навіть в побуті, в одязі (леопардові шкури шляхтичів), "ми воїни, вільний степ". Хоча де степ, а де Річ Посполита? Але цей образ у них був, тому у них була популярна і козацька мода", – додає письменниця.
В процесі роботи дізналася, що схожості зі скіфською культурою має осетинський епос. Бо ніхто не знає достеменно, куди ділися скіфи і що з ними сталося, і є версія, що вони мігрували на Кавказ. Наталія тому вирішила почитати ще й осетинські легенди. Окремі деталі стали зачіпкою для сюжету, наприклад, легенда про меч Асхара у камені: "Була версія, що це він "перекочував" потім у легенди кельтів, що меч короля Артура – скіфська легенда. Меч в камені був і у Геродота, так він описував жертовники бога Адреса: груда каміння й хмизу з мечем".
Півнів возили замість будильників
Щоб написати про торгові шляхи, Наталія проводила власні міні-дослідження, переглядаючи наукові статті. З них дізналася і прописала в романі, наприклад, що чумаки возили з собою півнів, які правили їм за будильник.
Уже тоді в Україні їли рис
Аби з історичною достовірністю писати про їжу, Наталія читала "Кулінарну мандрівку в Гетьманщину" доцента історичного факультету Київського університету імені Шевченка Олексія Сокирка, дивилася його інтерв'ю на YouTube.
Для роману Довгопол працювала також із актовими книгами Волині XVI сторіччя. Вони є у вільному доступі.
"Актові книги – по суті, це судові справи, де написано, хто в кого скільки полотна вкрав, в кого яке убіжжя в погребі", – пояснює письменниця. З них дізналася, наприклад, що вже в ті часи наші пращури їли рис.
У тих же актових книгах Наталія переконалась, наскільки безправними на той час були жінки, тому зробила відсилку до тогочасних реалій у сюжеті: батько головної героїні княжни програє її в карти.
"Я не натрапляла в джерелах на відомості, що княжну програли в карти. Це метафора. Мені хотілося показати безправність жінки, яку видавали заміж за кого хотів батько, бо це була політика", – розповідає Наталія.
Передумала вдягати дівчатам панталони
Посилаючись на наукові джерела, Наталія вдягнула чоловічих персонажів у жупани. А юних дівчат – у сукні кшталти, які носили в Речі Посполитій у XVI ст.
Деякі моменти щодо стародавнього одягу уточнювала у друзів, які досліджують історичні костюми. Перед тим, як порадилася з ними, планувала прописати в гардеробі молодої героїні панталони: "Але з'ясувала, що дівчата тоді не носили білизну".
Інший товариш порадив письменниці, яким має бути кріплення ножів для метання, які носить один із персонажів.
Вишукувала для тексту старі слова
Також письменниця наповнювала книгу автентичними застарілими словами. Наприклад, "лісові люди" – давня назва розбійників, чи "конфекти" – застарілі назви цукатів. Вислів "лісові люди" Наталія почула на екскурсії в Чернігівській області.
Під час написання письменниця мала постійно відкритою на комп’ютері вкладку з академічним російсько-українським словником за редакцією Кримського та Євремова, шукала там застарілі версії слів.
Авторка передивлялася актові книги і додавала з них по тексту автентичні деталі, вже коли текст був написаний: "Бо в архіви, якщо закопаєшся, потягнеться одне за іншим. Намагаюся досліджувати питання до певного моменту, коли закопуюсь – відступаю. Є факти, і вже між ними можна гратися, вибудовувати свою історію. На 100% багато чого стверджувати не можемо, але в фентезі можна схитрувати".