Скандальна художниця Євгенія Фуллен про свої мурали та критику від активістів

Євгенія Фуллен — київська фотомисткиня. Фотографує з 13 років, тематика її робіт — міфологія та казкові мотиви. Героями світлин часто стають тварини — вовки, змії, екзотичні птахи, коні та навіть ящірки. У 17 років влаштувала свою першу виставку у Києві, у 21 взяла участь у першій міжнародній виставці у Празі, після цього неодноразово виставлялась у Європі та публікувалась у міжнародних мистецьких артбуках.

У 2021 році разом з командою художників Євгенія почала створювати у Києві мурали на соціальну тематику. Першим її проєктом стала серія стінописів, що порушувала тему домашнього насилля. 

Восени ж 2023 року один з муралів Фуллен потрапив у гучний скандал. Деякі кияни, митці та арткритики не сприйняли роботу, яку команда художниці почала наносити на вулиці Січових Стрільців, 31: на стіні будинку були зображені герої роману Гюго "Собор Паризької Богоматері" та пелікан. Мурал завершити не вдалось, але здаватись Євгенія не збиралась — спробувала нанести той самий мурал на іншій будівлі, на стіні хореографічної школи на Виноградарі. Однак там його теж розкритикували. 

Критика муралів Фуллен та інших митців у Києві спричинила бурхливу дискусію у мистецькому та урбаністичному середовищі. Дійшло до того, що мешканці створили петицію з проханням врегулювати "муральну" політику. Логічним наслідком конфлікту став мораторій Київради, який тимчасово заборонив створювати нові мурали у місті. Вже у 2024 році, після ухвалення мораторію, команда Фуллен все ж таки створила новий мурал на стіні хореографічної школи — з балеринами. Малюнок знову зазнав критики захисників модернізму. 

Коли всі пристрасті вгамувалися, наша редакція вирішила поспілкуватися з мисткинею й запитати, як вона ставиться до критики своїх проєктів і що планує робити далі. Про конфлікт з депутаткою Київради Євгенією Кулебою і захисниками модернізму, хронологію скандалу з муралом на Січових, а також про майбутній мурал із Залужним — у великому інтерв’ю з Євгенією Фуллен.

— Ви почали знімати у 13 років. Зараз вам 26. Тобто половину свого життя ви займаєтесь мистецтвом. Як ви себе позиціюєте сьогодні — ви художниця, фотомисткиня чи муралістка?

Я позиціюю себе як фотомитець. Я фотомитець, не художник. Я створюю мурали не сама — у моїй команді чотири художники, які займаються цією роботою. Я туди не лізу, тому що я цього не вмію робити. Але для більшості муралів основою стали мої фотороботи. Звісно, ми не в прямому сенсі беремо фото і з нього починаємо малювати — художники роблять ескізи, і потім вже створюють мурал. Але я ніколи не казала, що я хочу займатись тільки муралами і що це мета всього мого життя. 

— Окей, що стало своєрідним тригером, через який ви почали також створювати мурали?

Цим тригером стала тема домашнього насильства. Я у своєму житті зіткнулася з емоційним домашнім насиллям. Мій перший чоловік, від якого я народила дитину, був аб’юзером. І коли я особисто пережила цей досвід, ще й з немовлям на руках — я більше не можу спокійно реагувати на будь-яке насильство, будь-що негативне, пов’язане з жінками та дітьми. Тема насилля і мій особистий досвід стали основним каталізатором, який підштовхнув мене до створення мого першого муралу — проєкту "Народжені з попелу". Я вирішила створити не лише один малюнок, а серію муралів з жінками, які реально постраждали від домашнього насилля. Я хотіла показати їхні справжні обличчя, розповісти їхні історії, щоб це стало мотивацією для інших жінок — не боятись говорити про це і не терпіти цього. 

— Проєкт "Народжені з попелу" ви створили влітку 2021 року, тобто майже 3 роки тому. Скільки муралів ви створили у Києві за цей час? 

У Києві наша команда зробила близько 10 муралів. Ще один ми створили у Хмельницькому. Але за весь час я залучала різних митців, здебільшого професійних художників. Тому коли я бачу якийсь хейт щодо муралів, то мені дуже смішно, бо їх створюють професійні митці, викладачі художніх вишів. 

Найбільш масштабний проєкт — "Міфологічними стежками України". Ми його створюємо на території Святошинського дитячого будинку-інтернату, почали робити ще до війни. Ми хочемо розписати кожен будинок у тематиці українських народних казок, залучено багато художників. Тут лише два мурали створюються за моїми ескізами, решта — авторські роботи художників з моєї команди та художників-волонтерів. Деякі роботи створюємо разом з дітьми, що мають вади розвитку, вихованцями цього дитбудинку. 

— У вересні 2023 року ви почали створювати мурал на вулиці Січових Стрільців, однак завершити його не вдалось. Саме цей мурал став скандально відомим, його розкритикували у соцмережах, про скандал написали ЗМІ. На вашу думку, чому він зазнав критики? Адже ви й раніше створювали стінописи у Києві, але ніхто не був проти вашого мистецтва.

Я думаю, тут справа не в муралі, справа не в ескізі. Мені здається, тут (відіграли роль. — Ред.) політичні мотиви. Тому що коли ми погоджували цей ескіз, нам його погодили і у Шевченківській РДА, і в КМДА, і мешканці були не проти. 

Ми почали працювати — все було добре. До нас ніхто не підходив, ніхто нічого не казав. Все було добре до того моменту, поки не з’явилась Євгенія Кулеба (депутатка Київради. — Ред.). І вона вирішила на цьому доволі гарно хайпанути, на темі муралів і скандалів довкола них раніше ніхто так не хайпував. Після цього скандалу її перегляди й охоплення у Facebook дуже зросли, якщо аналізувати її пости та історії. Мало того, за даними моїх джерел, увесь цей скандал на Січових Кулеба затіяла, бо в неї є свої художники та свої митці. І для них ми виявились конкурентами щодо державних та європейських грантів. 

Але критикувала вона не тільки мої мурали. До цього на Рейтарській ще почали створювати мурал про Бахмут. Там теж був скандал, вона туди також прийшла і... почалось. У неї одна й та сама історія — мешканці проти. 

— Мешканці будинку не були проти вашого муралу?

Ні, не були. Ми спілкувались з усіма мешканцями, ми їх усіх знаємо. Ми навіть знаємо проблеми цього будинку, які, на жаль, нікого не цікавлять. Тобто люди скаржаться, що в них протікає дах, вода по квартирах стікає. Я звертаюсь до КП, яке обслуговує будинки в цьому районі, вони відповідають: "Так, ми про це знаємо, але в нас немає грошей". У дворі ми познаходили шприци, ми це все відзняли, але владі це байдуже. А ось мурал — це вже проблема. 

— У ЗМІ все ж була інформація, що декому з місцевих мурал не сподобався. Як було насправді?

У цьому будинку нам дякували багато мешканців, був нюанс лише з двома жителями — вони не були проти самого муралу, але їм не сподобалась химера. Через свої релігійні погляди вони вважали, що химера — це поганий знак. Тобто з 19 квартир лише дві були проти химери. Вони попросили прибрати її, якщо це можливо. Спокійно, без скандалів. Окей, ми це зробили.

У нас навіть є відеозвернення мешканців будинку. Вони виходили й захищали нас, коли приїжджала поліція (поліцію викликали активісти через те, що будинок має статус пам’ятки. — Ред.), вони спілкувалися з поліцією. Навіть мешканці будинків поруч до нас підходили і дякували за те, що ми робимо щось з цією стінкою, бо вона вся у графіті та рекламі наркотичних речовин.

— Як прокоментуєте, що мурал критикували за те, що, мовляв, малюнок поганої якості та непропорційний?

Малюнок на Січових був завершений лише на 5%, ми нанесли тільки контури і зробили заливку двох голів. Ну, тобто тіло героїв ми не встигли завершити. Зрозуміло, що малюнок, який не завершено, — виглядає непропорційно, адже ми ще не вирівнювали пропорції, ми не встигли цього зробити. Агов, він непропорційний, тому що його не завершено! Тобто лізти і критикувати незавершену роботу — це дивно. Будь-який малюнок, що на етапі розробки — виглядає криво, косо. Критикувати треба вже в кінці.

— Яка взагалі була ідея муралу на Січових від самого початку? Що ви там хотіли зобразити та з якою метою?

Ідея була в тому, що ми хотіли зобразити героїв роману "Собор Паризької Богоматері" французького письменника Віктора Гюго. Таким чином ми хотіли віддячити Франції за їх військову допомогу Україні. Твір Гюго обрали, оскільки ми вважаємо, що це найбільш упізнаваний і відомий французький автор. Поруч з Посольством Франції ми, на жаль, не знайшли стіни для муралу — тому обрали будинок на Січових Стрільців, розташований відносно неподалік. 

Ескіз муралу розробляла я. В його основі — моє художнє фото. Сюжет цієї світлини ми адаптували під мурал — ми його змінили, узгодивши попередньо з мешканцями будинку. Вони хотіли зберегти жінку та чоловіка, і краєвид на Париж, але запропонували замість химери нанести пелікана або гнома. 

— Що було потім? Чому вам заборонили створювати цей мурал?

Нам не забороняли його створювати. Коли почався скандал, приїхала Євгенія Кулеба, вона приїхала вже зі своїми ЗМІ. Але вона до нас не підійшла, не стала з нами спілкуватись, щоб почути нашу позицію. Якщо ти переймаєшся цією стіною — підійди, поцікався, дізнайся, що має бути, можливо, дійдемо якоїсь згоди. Цього не було. Щодо охоронного статусу будинку — ми не знали, у листі КМДА не було цієї інформації, табличок, що це пам’ятка — на стіні теж не було. Як ми могли про це дізнатись? Євгенія Кулеба відповідно теж нічого нам не пояснила. Однак стіна, яка має охоронний статус, уся була в графіті, на ній було величезне двоповерхове графіті та реклама наркотиків.

— Чим усе закінчилось? Депутатка Ксенія Семенова повідомила, що Департамент охорони культурної спадщини зобов’язав вас замалювати мурал за свій кошт. 

Після скандалу відбулось засідання комісії Департаменту охорони культурної спадщини (далі ДОКС. — Ред.). Там були і Кулеба, і Семенова, вони постійно разом. Єдине, що нам сказав голова засідання — що невдовзі біля цього будинку планують облаштувати сквер. І мурал із зображенням Notre Dame De Paris не підходить під ідею скверу, зробіть цей малюнок в іншому місці. Я кажу — добре, а що нам робити з цим муралом? Нам відповіли: "Якщо у вас є можливість — замалюйте його". Тобто нас не зобов’язували зафарбовувати, ми самі були не проти це зробити. 

— Ви це зробили?

Ні, для цього потрібен дозвіл від ДОКС. Ми подали відповідні документи, що хочемо зафарбувати мурал. І вже чотири місяці чекаємо відповіді. Я питала, чи можна зробити це без документів. Кажуть — ні, чекайте на відповідь.

— Щоб уже остаточно закрити тему з малюнком "Собору". Вам все ж таки вдалось нанести цей мурал у Києві. Можете розповісти, де? Ви також зізнавались, що це — ваш улюблений мурал. Можете пояснити, чому?

Так, нам вдалося його втілити. Ми б його все одно створили, у будь-якому разі. Ми знайшли приватну стіну, поблизу "Академмістечка", домовились з господарем і намалювали там цей мурал. Чому він найбільш улюблений? Тому що я дуже люблю "Собор Паризької Богоматері" Гюго, обожнюю однойменний мюзикл. Для мене — це перш за все історія кохання Горбаня, яка мене дуже вразила: коли ти потвора ззовні, але неймовірно прекрасний і чудовий всередині. Я дуже люблю цей твір й відповідно мурал за його мотивами для мене особливий.

— Наприкінці жовтня 2023 року ви почали втілювати той самий мурал з героями Notre Dame De Paris на стіні хореографічної школи №1, на вулиці Василя Порика, на Виноградарі. Чому саме там? 

Нам запропонували перенести мурал — ми його й перенесли. Обрали цей будинок, бо сама хореографічна школа дуже занедбана, з неї осипається плитка, люди викидають попід нею сміття, стіни теж обмальовані графіті й рекламою наркотиків. Ми знову ж таки хотіли зафарбувати рекламу, намалювати щось гарне, щоб школа не мала такий понівечений вигляд.

— Мурал згодом зафарбували — хто це зробив і чому?

Це зробили ми, але вже після нового скандалу. Є така інстаграм-сторінка Ukrainian Modernism, засновник сторінки разом з деякими журналістами дуже любить радянську архітектуру, в них взагалі там любов до всього радянського. І замість того, щоб реставрувати цю архітектуру або хоча б щось з нею зробити — вони нічого не роблять, їм подобається, що вона в такому стані, напівзруйнованому. А тут прийшли ми й посміли чіпати це. І через це почався інший скандал — ця сторінка почала хейтити мурал. Ми тільки нанесли ескіз, наступного дня приходимо і бачимо, що його вже хтось обмалював.

— На ньому хтось написав "Профанація мистецтва". Що, на вашу думку, спонукало людей написати таке і хто це міг бути? Як ви взагалі сприймаєте ці написи?

Мені байдуже, я не знаю, що цей напис означає для людей, які його створили. Мені якось байдуже щодо їхніх цілей, бо моя мета — це робити хоч щось корисне для нашої країни. Яка їхня мета — не знаю. Захищати радянську архітектуру і все радянське? Мене від цього нудить. Тому що радянщина — це поневолення України, і люди, які підтримують це, для мене, вибачте, вороги. 

— Але в Україні, зокрема, у Києві є архітектура модернізму, яку створювали й українські архітектори, ці будинки визнані пам’ятками, і багато проукраїнських активістів їх захищають. Взяти, наприклад, "Тарілку" Флоріана Юр’єва.

Будівля на Виноградарі не є пам’яткою архітектури. 

— Ця будівля — ні, але ж не варто узагальнювати модернізм і радянщину. Ви вважаєте, що архітектура модернізму, створена в Україні у радянський період, не має права на існування?

Звичайно, має. Я не проти архітектури. Я проти тієї любові до радянщини, яку можна побачити на тій сторінці. Тут ми говоримо про хореографічну школу, яка не є пам’яткою модернізму, про школу, яка розвалюється. А ми хотіли хоч якось прикрасити це місце, куди щодня приходять навчатися діти. Хотіли, щоб діти бачили щось яскраве, щось позитивне. Це й було мотивом перенести туди мурал. 

Але я не проти модерністської архітектури, я проти людей, які під егідою "ми за збереження архітектури" пропагандують радянські наративи. Я читала їхні коментарі (авторів проєкту Ukrainian Modernism. — Ред.), я бачила їхнє ставлення до радянщини. Не треба прикриватись любов’ю до модернізму, якщо ти є проросійським і молишся на Путіна. Ось що я маю на увазі.

— Вже цього року на стіні хореографічної школи ви почали створювати новий мурал, з балеринами. Однак ще у листопаді 2023 року Київрада запровадила так званий мораторій на нові мурали — тимчасово заборонила їхнє створення, доки не буде механізму погодження ескізів. Ви стверджуєте, що дозвіл отримали ще до ухвалення мораторію — можете пояснити, як?

Ми узгоджували різні ескізи ще до мораторію — з КМДА і директоркою хореографічної школи. Оскільки з Notre Dame De Paris знову виник скандал, ми вирішили його вже не створювати, а зробити щось інше. Я показала директорці інші ескізи, які краще пасуватимуть. Цей мурал уже давно готовий. Ми там зобразили силуети балерин. Ми хотіли зробити це ще у жовтні, але тоді розбирались з усіма конфліктами. А зараз виникла можливість завершити те, що почали. Це ми й зробили.

Насправді цей мурал тимчасовий, бо цього року школу планують утеплювати, і малюнок буде закритий утеплювачем. Але ми потім зробимо такий самий — на нормальній, утепленій стіні. 

— Ви особисто не відчуваєте причетності до ухвалення мораторію на нові мурали у Києві? Адже петиція і це рішення з’явились саме після низки скандалів, зокрема, з вашим муралом.  

Я не можу сказати, що відчуваю якусь причетність. Я вже казала, що бачу в цьому політичні мотиви. Я бачу, що є протистояння Євгенії Кулеби з партією міського голови. Євгенія Кулеба захейтила не тільки наші мурали, а й мурал, який хотіли створити в Солом’янському районі. Вона придумала, що це начебто пропаганда горілки. Хоча це мав бути патріотичний мурал, і люди, які його хотіли створити, — це благодійна організація. 

— На муралі, про який ви говорите, мав бути напис "Український характер", а це слоган одного з українських алкогольних брендів.

"Український характер", "незламність духу", "сила волі" — це тези, які може сказати будь-хто сьогодні, щоб підкресли войовничість українців. Зачепитись за ось цей "український характер", вибачте, але це вже сюр.

— Гаразд. Ви особисто як вважаєте — у місті має існувати певна процедура погодження муралу з громадськістю?

Дивлячись, що таке громадськість. Якщо там люди, яким не вигідно бачити той чи інший мурал, то я вважаю, що це не ок. Це вже політична історія. Якщо це якась рада, яка буде вирішувати, що можна, а що ні, то це говорить лише про одне — що тему муралів уже монетизували. Найбільш правильне рішення, на мою думку, — узгодження з місцевими мешканцями. Тому що це будинок мешканців й саме з ними треба узгоджувати. Якщо ти будеш узгоджувати з усім містом, то ти нічого не зробиш, бо у всіх смаки й погляди різні.

— Мурали у місті може створювати будь-хто чи це все ж таки мають бути митці та спеціалісти з освітою?

Щоб створити мурал на стіні, потрібні знання. Не тільки вміння малювати, а ще й знання того, як підготувати стіну, які фарби потрібні, матеріали. Звісно, це мають бути люди, які знають, як це робити. Щодо того, чи треба їм навчатись — це питання глобальне. Знаєте, є люди які навчаються роками, але їм це не дано. А є ті, яким це дано, і вони постійно вдосконалюють свої навички.

Якщо говорити про мою команду — у нас є мурали, реалізовані професійними митцями, які навчались, а є створені "самоучками". І я не можу сказати, що вони чимось гірші за ті, де автор має освіту. Якщо говорити про мене — я вже казала, що не вважаю себе художницею, мені це не дано, хоча я й навчалась у художньому коледжі. Я не малюю мурали, я організовую та курую процес їх створення. 

— Одна справа, коли мистецтво може не подобатись якомусь користувачу соцмереж. Але ваші мурали взялись критикувати митці та арткритики. Мистецтвознавиця Анна-Марія Кучеренко назвала мурал на Січових Стрільців "пошлим". Як ви ставитесь до цієї критики?

Вибачте, якщо оголена нога у 21 столітті викликає думку, що це "пошло" — мені немає про що спілкуватись з цією людиною. Зараз 21 століття, але ми хейтимо оголену ногу і жінку, яка не відповідає стандартам краси? Це як зі скульптурою у Львові, яку захейтили за те, що вона не відповідає пропорціям і стандартам.

Мистецтвознавців може бути багато, але їх досягнення можуть бути мінімальними. Я орієнтуюсь на арткритиків з Європи, на людей, які багато створили, багато чого розуміють, тому що співпрацюють з європейським та американським ринком, на людей, які у мистецтві знають все. Я орієнтуюсь на їхню думку. Я не орієнтуюсь на думку людини, яку не знаю. 

— Арткураторка Катя Тейлор також працює із західними художниками. У 2022 році в межах спільного проєкту вона курувала створення муралів у Європі та Африці. В одному з постів у Facebook вона написала про вас, цитую: "Євгенія Фуллен існує в паралельній реальності, в якій ні закони, ні громадська думка, ні архітектурна пам’ятка не мають значення. Має значення тільки неспинна, буквально руйнівна "сила мистецтва". Як ви прокоментуєте ці слова?

Я не знаю особисто цієї людини. Але я бачила ті мурали, які вони робили в Африці. Моя суб’єктивна думка — така людина не може об’єктивно критикувати, наприклад, мурал у Хмельницькому, виконаний у реалізмі. Стосовно її допису — вона не розібралась у ситуації, особливо щодо думки громадськості. Тому що ми опитували людей, які проходили вулицею Січових Стрільців, і збирали їхні підписи також. Тож висловлювати свої думки лише на основі того, що ти знаходиш в інтернеті, не знаючи людину, — це також дивно. Якщо ти вже хочеш щось написати, то спочатку розберись у ситуації.

— В інтерв’ю 2021 року ви сказали, цитую: "Я була гонорова, але це минуло. Я зрозуміла, що гордовитість погубить усе, що я зробила до цього. Тому що за гордовитістю ти не помічаєш інших людей. А мені як художнику треба бачити інших людей". Чи не вважаєте себе все ж гоноровою людиною, коли не приймаєте критику інших людей?

Ні, не вважаю. Розумієте, критику треба давати конструктивну. Якщо ви про критику щодо Січових — я її не сприймаю, вона мені не цікава, тому що ця робота була незавершена. Критика стосовно дитячого будинку — знову ж таки, це волонтерський проєкт, який створюється разом з вихованцями будинку. Критикувати малюнки, створені разом з хворими дітьми, — ненормально.  

Я не можу сказати, що я якась зухвала особа. Цього у мене точно немає. Я не сприймаю критику людей, які нічого не роблять, сидять на дивані й розповідають іншим, як і що треба робити. Якщо ти щось робиш, то критика буде обов’язково, бо ти не можеш подобатись усім, твоя творчість не може подобатись усім. Якщо ти не хочеш стикатися з критикою, то взагалі нічого робити не треба. Сиди собі вдома і тебе ніхто не буде критикувати. Єдине, що я не розумію — це особистий хейт, коли переходять на особисте. 

— Я так розумію, що після критики ви не збираєтесь зупинятись і надалі будете займатись муралами у Києві. Які плани на цей рік? Що плануєте створити наступним?

Найперше — ми хочемо завершити проєкт у дитбудинку, це основне. Щось масштабне цього року — навряд чи. Але ми плануємо створити мурал у пам’ять про загиблого Героя України Дмитра Коцюбайла, "Да Вінчі". Плануємо також намалювати мурал з (Валерієм) Залужним, можливо, у Подільському районі. З соціальних проєктів — будемо розмальовувати притулок для собак, на волонтерських засадах. 

Також є ідея разом з командою реалізувати серію муралів у Європі — я хочу створити стінописи у декількох країнах, зобразити героїв їх найбільш відомих творів. У межах цього проєкту плануємо нанести декілька стінописів з українською народною тематикою. У чому точно впевнена — мурал, який нам не вдалось завершити на Січових, ми в оригінальному вигляді втілимо у Франції.