"Дві різні людини", — сказала дівчина ветерана про фото до і після штурму. Нині він студент-металург

Руслан Сутковий із Запоріжжя вирішив, що піде захищати свою країну, в перший день повномасштабного вторгнення. До того пропрацював на заводі "Запоріжсталь" 13 років. На своє робоче місце оператора поста управління безперервним травильним агрегатом №4 повернувся і після звільнення зі служби за сімейних обставин. Тепер планує здобувати вищу освіту в технічному університеті Метінвест Політехніка за спеціальністю "Металургія".

Із заводу "Запоріжсталь" було мобілізовано понад 1000 осіб, 206 повернулись до роботи. Загалом у корпорації "Метінвест" на різних підприємствах працює 870 ветеранів, з яких 32 пройшли перекваліфікацію чи перенавчання і здобули новий фах.

Як металург став добровольцем

Все трудове життя Руслана пов’язано із Запоріжсталлю. Він прийшов працювати на завод ще студентом, бо, як каже, "хотілось самостійності". Починав з посади укладача-пакувальника. Коли ж на заводі запустили сучасну виробничу лінію БТА-4 в цеху холодної прокатки (єдина в Україні, побудована згідно із європейськими екологічними стандартами), Руслан став оператором посту управління.

ПАТ "Запоріжсталь"

Підприємство з повним металургійним циклом, яке є третім за масштабом виробником металопродукції в Україні. 16 листопада 1933 року на доменній печі № 1 була видана перша плавка чавуну, відтоді цей день вважається днем народження комбінату. На підприємстві виробляється гарячекатаний і холоднокатаний лист завтовшки 0,5-7,0 мм з вуглецевих, низьколегованих, легованих і нержавіючих сталей. Близько 70% продукції заводу експортується у понад 40 країн світу. До повномасштабного вторгнення на комбінаті щороку виробляли 4,3 млн т чавуну, 4,1 млн т сталі, 3,5 млн т прокату.

24 лютого 2022 року Руслан мав вночі заступати на робочу зміну. А ще — це був день народження його доньки. Тому, каже, запам’ятав його дуже добре.

"Я привітав доньку з днем народження. Потім почав усвідомлювати, що робота скоро закінчиться. Російська агресія дедалі більше наближається до Запоріжжя. Я не міг просто сидіти і чекати", — розповідає ветеран.

На комбінаті Руслан дізнався, що в місті створюється підрозділ ТРО, і вступив до нього. Це була 110 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ у Запорізькій області. Тут доброволець прослужив до травня. Однак Руслан хотів потрапити до "Азову" — там служило багато його знайомих.

"Я пішов до військкомату, мені сказали проходити комісію. Я все пройшов і сподівався, що це все — за кілька днів я вже кудись поїду. Але мені виписали повістку і сказали чекати. Довелося йти далі працювати й очікувати дзвінка. Так минув час до початку 2023 року. Тоді вже зателефонували, сказали збирати речі, бо завтра мене заберуть", — пригадує ветеран.

Рідні Руслана важко сприйняли його рішення йти воювати. Однак знали, що суперечити немає сенсу: свої рішення чоловік змінював рідко.

Доброволець потрапив спочатку до однієї з навчальних баз, де проходили підготовку на військово-облікову спеціальність "Стрілець" (ВОС-100). Таке навчання обов’язково мають пройти усі, хто не служив строкову службу.

"Ми мали навчатись орієнтовно місяць, але десь через три тижні мене відібрали до розвідки і я поїхав. Там навчались ще півтора місяця. Навчання включало додаткову військову спеціальність: кулеметника, гранатометника, снайпера, сапера".

Руслан обрав спеціальність гранатометника.

Перший штурм

Після закінчення навчання Руслан потрапив до 71 окремої єгерської бригади у складі Десантно-штурмових військ. Спочатку служив у Нікополі на Дніпропетровщині, маючи завдання вистежувати та знешкоджувати російські диверсійні групи.

У вересні 2023-го бригаду перекинули на Запорізький напрямок, де бійці брали участь у звільненні територій в складі оперативно-стратегічного угруповання військ "Таврія". Ще через два місяці перебазувались на Авдіївський напрямок на Донеччині.

Найбільше бійцю запам’ятався перший штурм. Це були бої за село Вербове на Запоріжжі.

"Було дуже важко. Тебе до цього готують, але все одно це дуже тяжко — що морально, що фізично. Нас попереджали: після першого пострілу, першого прильоту весь ваш план посиплеться. Вирішальною буде нижча ланка керівництва, ви прийматимете рішення на місці. Так воно і було. Я навіть встиг перед штурмом і після зробити селфі. Відправив його своїй дівчині, коли повернувся. Вона сказала, що це дві різні людини", — розповідає боєць.

Після того штурму, каже ветеран, змінилося ставлення до життя — зрозумів, як швидко його можна втратити.

"Я дійшов висновку, що підготовка, звичайно, важлива. Але як би ти не був підготовлений, навчений, якщо це станеться, то станеться", — розмірковує ветеран.

Повернення до цивільного життя

Відчуття небезпеки не полишає бійця протягом усієї служби, залишається з ним і після повернення. Так сталось і з Русланом: звільнившись зі служби за сімейними обставинами через рік після мобілізації, він ще довго звикав до життя в тилу.

Після необхідності бути постійно зібраним і напоготові, цивільне життя видавалось незвичним і дивним.

"Ти завжди маєш бути в бойовому стані. Тебе готують до того, що в будь-який момент треба їхати на завдання, знешкоджувати ДРГ чи ще щось. Після цього в цивільному житті починаєш прислуховуватися до всього. Проїхала машина на вулиці чи почув різкий звук — і ти вже напружуєшся", — описує свій стан Руслан.

Процес адаптації у ветерана зайняв близько півтора місяця. Хоча, каже, остаточно "не відпустило" і досі. Але допомагає близьке оточення, колеги, з якими не переривався зв’язок і під час служби.

"Більшість колег зі мною спілкувалися, коли я був в лавах ЗСУ. Після повернення зі служби я не одразу вийшов на роботу, треба було комісію пройти, був ще деякий час відпустки. Вони приїжджали в гості, спілкувалися, кликали на рибалку чи кудись сходити, посидіти, пройтися. Такі звичайні речі дуже допомагають", — каже ветеран.

Руслан радить побратимам, які повертаються з армії у цивільне життя, не закриватися в собі, не відштовхувати близьких та друзів, не залишатися наодинці — спілкування допомагає адаптуватися.

Знати свої права

Захист України не минув і без бойових травм. Руслан отримав осколкове поранення ніг від розриву гранати. Має пошкоджений нерв, через що не може швидко бігати чи довго сидіти. Влітку має намір пройти реабілітацію за кордоном. Статус учасника бойових дій дає йому право на додаткові 14 днів відпустки на роботі. Також встиг оформити деякі пільги, передбачені для ветеранів. Однак, каже, інформації щодо цього не вистачає.

"Я тільки зробив знижку на комунальні послуги. Більше нічим не користувався. Хоча є пільги, якими хотів би скористатися, але в Запоріжжі я їх не знайшов. Наприклад, зубопротезування. В місті немає клінік, які б надавали такі послуги ветеранам безкоштовно. Більше того — інформацію про пільги ще треба пошукати. Хотілося б, аби був якийсь зрозумілий сервіс для ветеранів, щоб можна було забити в пошуку запит про послуги для учасників бойових дій у твоєму місті та дізнатися, що і де є", — каже ветеран.

І ветеранам, і військовим, які ще служать, Руслан радить вчити свої права і добиватися їх реалізації. Наприклад, поранений боєць має право на компенсацію витрат на лікування.

"Мені в цьому плані дуже пощастило з командиром. Він дуже хороша людина. Якби не він, навряд чи я зараз давав би це інтерв’ю", — каже захисник.

Нова професія

Щодо служби, то зараз Руслан працює на посаді оператора лазерно-зварювальної машини. Ця робота не потребує фізичного навантаження, тож підходить для травмованого ветерана.

Але Руслан хоче розвиватися і навчатися далі, тому вступив до Метінвест Політехніки, щоб здобути вищу освіту, яку не закінчив, коли пішов працювати на завод 13 років тому.

"Я раніше подавав заявку на навчання до цього закладу. Одразу після звільнення зі служби мені подзвонили з вузу і запропонували навчання, сказали, щоб я обрав спеціальність. Нагадали, що для працівників Запоріжсталі та інших підприємств Метінвесту навчання — коштом компанії. Тим паче, мені не потрібно складати вступний екзамен, бо маю статус учасника бойових дій", — розповідає ветеран.

Уважний працівник

Вища освіта дає додаткові можливості для кар’єрного зростання. Те, що в Руслана гарні кар’єрні перспективи, каже його безпосередній керівник Євген Ухань. Він характеризує ветерана як інтелектуальну, уважну та відповідальну людину.

"Я з ним працюю з 2016 року, знаю досить добре. В нього така робота, що як десь помилиться, то це буде позаштатний простій агрегата, і це дуже погано як для комбінату, так і для цеху. На цій посаді потрібна дуже уважна людина, і він таким є. Завдяки цій чесноті він усі ці роки відмінно справляється зі своїми обов’язками. А ще я ціную його за чесність. Якщо йому щось не подобається — він це каже прямо", — розповідає керівник.

Протягом всього року служби колеги Руслана не втрачали з ним зв’язку, могли радитись з робочих питань, і він завжди допомагав.

"У нас в соцмережі є робоча група. Я його звідти не видаляв, щоб він був в курсі всіх новин, не випадав з процесу і не втрачалась комунікація. Якщо потрібно було вирішити якесь робоче питання, міг давати поради. Пригадую, я хотів, щоб після повернення Руслан дві зміни постажувався, аби згадати процес. А він прийшов і каже: мені не треба ніякого стажування. Година пройшла з початку зміни — і він вже повноцінно працював", — пригадує керівник.

Про те, що для заводу ветерани — дуже бажані працівники, говорить і HRD підприємства Максим Педь. За його словами, такі люди мають сильні сторони: вміння швидко та точно оцінювати ситуацію і приймати зважені рішення, націленість на командний результат, надійність.

"Тому ми вбачаємо своїм завданням створення інклюзивної екосистеми, що дозволить швидко інтегрувати ветеранів до повноцінного життя і роботи. У цьому напрямі ми дуже уважно вивчаємо досвід США та Ізраїлю, переймаємо провідні світові практики щодо роботи з ветеранами війни і переосмислюємо цей досвід у реаліях України", — каже Максим Педь.

На підприємстві працюють над програмами повернення, утримання та адаптації ветеранів, втілюють програми наставництва на робочому місці, розвивають ветеранські спільноти. Також надають консультаційну, інформаційну підтримку, забезпечують додатковий медогляд, впроваджують практики психоемоційної підтримки.

"Спілкування та взаємодію з ветеранами ми будуємо на засадах турботи та прагнення підтримки, але водночас — усе це має бути ненав’язливою турботою і тільки якщо цього потребує ветеран. Оскільки спілкуючись з ветеранами-співробітниками компанії, ми точно знаємо, що вони мають запит не на жалість чи надмірну увагу, а на повагу і чесність", — переконаний керівник.

Усі фотоматеріали надані ГК Метінвест.