"Багато розуму не треба". Майстри манікюру — про знецінення й упередження до своєї професії
Представники чи не кожної професії стикаються з упередженнями та стереотипами щодо своєї роботи. Рівень знань, складність виконання, престижність чи заробітна плата — усе це досить легко оцінюють люди не зі сфери. IT-шник — отже, заробляєш тисячі доларів із першого дня. Водійка таксі — напевно, щось не склалося з роботою за фахом. Знайомо?
Одна із професій, яку часто знецінюють, — майстер манікюру. "Легка робота", "не потрібно багато розуму" і (абсолютне протиріччя) "майстри заробляють багато" або "зовсім нічого". Найбільше, зізнаються представниці професії, такі упередження демотивують, якщо лунають із вуст близьких людей: друзів, коханих або рідних.
LIGA.Life дізналася у майстринь манікюру, що насправді ховається за цією професією та з якими стереотипами їм найчастіше доводиться боротися. Скільки потрібно вкласти коштів на початку кар’єри, коли ці інвестиції відіб’ються та чому "пиляти нігтики" не так легко, як здається? Розповідаємо у матеріалі.
"Аби пиляти нігті, багато розуму не треба"
Практично в кожному регіоні України є професійні училища, коледжі та центри, де готують "манікюрників". Так ця професія звучить офіційно, хоча дехто зі спеціалістів надає перевагу назві "майстер манікюру" або "майстер нігтьового сервісу".
Кілька років професійної підготовки — і молоді фахівці готові опановувати індустрію краси. Утім, таких не багато, розповідає майстриня манікюру та інструкторка Альона Клименко:
"Більшість майстрів навчаються на приватних курсах. Наприклад, із 200 людей, які працюють у нас у мережі, лише троє закінчили державний навчальний заклад і здобули професію майстра манікюру".
Державні заклади забезпечують якісну теоретичну підготовку майбутнім майстрам, зізнається вона. Зокрема, дають необхідні знання з біології та хімії. Однак із практичними навичками складніше: їх або недостатньо, або вони застарілі. У такому разі є кілька варіантів:
стажуватися у салонах і студіях із подальшим працевлаштуванням;
навчатися на приватних курсах (більш поширений).
Більшість спеціалістів на ринку одразу обирають йти цими шляхами, оминаючи етап державної профпідготовки.
"Є три категорії людей, які йдуть у майстри манікюру. Перша — ті, хто закінчили школу й лише заходять у професію. Друга — "світчери", які ще навчаються за іншим фахом, але вже працюють і хочуть бути майстрами. І, зрештою, третя — це люди, які йдуть із однієї професії в іншу", — розповідає Альона Клименко.
Вона сама була "світчеркою". На четвертому курсі бакалаврату з фізики дівчина побачила в Інтернеті відео, як роблять манікюр, та зацікавилася процесом. Альона придбала манікюрний фрезер і з того часу що три дні робила манікюр і педикюр своєму хлопцю. Він підтримував її з перших днів, зокрема, допоміг із купівлею фрезера.
Спочатку дівчині було просто цікаво. Вона практикувалася на собі та мамі у вільний від навчання час, а на літніх канікулах створила сторінку в Instagram зі своїми роботами. Їх побачила невелика київська студія, яка й запропонувала Альоні місце у себе.
"Я думала, що це буде просто робота на літо. Але мені настільки хотілося цим займатися, що вже під час навчання на магістратурі я три дні на тиждень ходила в університет, а чотири — працювала у студії. Так тривало, аж поки я не здобула освіту. На той момент я розуміла, що хочу працювати майстром манікюру, а не фізиком, бо вже тоді заробляла більше, ніж мої викладачі", — пригадує вона.
В університеті дівчина зіткнулася з першим проявом знецінення її роботи. Під час екзамену один із викладачів запитав Альону, ким вона працює. На слова "майстром манікюру" той відповів: "Тоді зрозуміло. Коли голова не працює, треба працювати руками".
"У мене завжди була підтримка хлопця та батьків, тому це був перший випадок, коли я зрозуміла, що дійсно є такі упередження. Потім я бачила дівчат, які йшли з професії, бо їхні хлопці чи подруги вважали це роботою для дурних. Дехто з моїх знайомих досі не зізнається своїм партнерам, ким працює", — розповідає дівчина.
Насправді ж, каже вона, майстер манікюру повинен володіти знаннями з:
біології (анатомія нігтьової пластини, патології);
хімії (робота з матеріалами, які підходять не під кожну структуру нігтя);
фізики (розуміння абразивності та адгезивності матеріалів).
"Не варто забувати, що ми працюємо з людьми. У майстра манікюру зміна триває 12 годин. І кожен клієнт очікує не просто отримати гарні нігті, а й якісний сервіс, який можуть ці майстри надати: про що вони можуть поговорити, що можуть порадити. Щоб це витримати, потрібно розуміти психологію", — підсумовує майстриня.
"Заробляють багато" або "зовсім нічого"
Найбільш поширене упередження щодо всіх професій — це рівень заробітку. Не оминуло воно й майстрів манікюру, діючи з подвійною силою. Так, одні вважають, що представники nail-індустрії заробляють копійки, а інші множать вартість манікюру на кількість клієнтів та отримують суми із багатьма нулями. Тож скільки заробляють насправді?
За даними Work.ua, середня зарплата майстра манікюру в Україні становить 22 500 грн. Водночас на платформі robota.ua діапазон зарплати, вказаної у таких вакансіях, становить від 7000 до 75 000 грн. Усе залежить від навичок конкретного майстра та відсотку в студії (деякі майстри працюють самі на себе).
"Новачок, який щойно пройшов навчання і відпрацював певну кількість моделей, може заробляти в перший місяць до 15 000 грн. Далі, коли він буде розвивати свої техніки та набивати базу клієнтів, його зарплата зростатиме. Думаю, майстер, який працює у студії та заробляє 35% від чека, матиме точно 40 000 грн у місяць. Якщо це топ-майстер, то він може заробляти і 60 000 грн", — зазначає Альона Клименко.
За її словами, найчастіше студії виплачують майстрам 35-40% від вартості послуги. Ще близько 17% витрачають на розхідні матеріали (маска, пилочка, рукавички). Решта йде на плату за оренду, комунальні послуги, податки тощо.
"Із відсотків, які отримує студія, платяться податки, оренда, комунальні платежі, робота адміністратора, комісія банку. Під час відключень електроенергії це генератор і бензин до нього. Ще потрібно дозакупити матеріали, кожні пів року оновлювати лампи, міняти фрези. Якщо я, як власник, отримаю чистими бодай 10% — це вже буде найкращий сценарій за повної завантаженості студії", — розповідає майстриня, інструкторка та засновниця студії манікюру Олена Гоменчук.
Йдеться про майстрів, які працюють у студії чи салоні. А що ж із тими, хто працює сам на себе?
"Мінімальний стартовий вхід у професію — це тисяча доларів. Це найпростіші курси, яких вистачить на пів року, фрезер і витяжка, якщо працювати вдома чи винаймати кабінет. Курси, інструмент, база, топ, якісь 10 лаків — на це потрібні гроші", — каже Олена.
За вартості манікюру в 400 гривень майстру необхідно пропрацювати сотню клієнтів, аби вийти в нуль. Але за цей час кілька разів затупиться фреза, пилка, закінчиться гель, а хтось із клієнтів захоче новий колір лаку. Тож доведеться постійно вкладати кошти. І це ще без податків, оренди кабінету чи купівлі сухожару для стерилізації обладнання, додає майстриня:
Майстер манікюру — це не та людина, яка може швидко заробити великі гроші. Це одна з найбільш витратних професій у б’юті-сфері.
"Якщо брати по Києву, то в середньому курси коштують близько 10 000 грн. Якщо ви працюєте на себе, то потрібні ще сухожар, лампа, фрезери. Це коштує багато. Думаю, треба закладати приблизно 60 000 грн. Ці інвестиції можуть окупитися не швидше ніж за пів року", — вважає майстриня та інструкторка Альона Клименко.
"Майстер манікюру — не серйозна професія"
Чимало людей, які приходять у професію майстра манікюру, не готові до таких фінансових вкладень. А ще — до 12-годинного робочого дня, постійного навчання, проблем із шиєю, спиною та зап’ястям, каже Альона Клименко:
"Головна помилка полягає в тому, що люди думають, що це буде просто. Мовляв, легка професія, посиджу, дизайни помалюю — і все. Але після проходження базових курсів 50% вже розуміють, що не будуть майстрами. Потім упродовж пів року відсіюються ще люди. У результаті тих майстрів манікюру, які залишаються у професії 5 і більше років, близько 10%".
Така статистика грає не на руку людям, які хочуть перейти зі своєї професії у майстри манікюру. Їхні наміри часто сприймаються несерйозно, тож за визнання доводиться боротися.
Така історія була в Олени Гоменчук. За освітою вона бухгалтер-аудитор, але ще 20 років тому зацікавилася манікюром. Розчарувавшись у роботі за фахом, Олена почала працювати в салоні. Навчалася самотужки вдома, була моделлю на майстер-класах, а згодом закінчила понад пів сотні різноманітних курсів із манікюру. Весь час її підтримував хлопець (згодом — чоловік).
"Він був першим, кому я моделювала нігті. Уявіть: друга година ночі, я приїхала з виставки у Києві з двома пакетиками на 300 доларів кожен. А він мені каже: "Ну все, роби мені викладний френч. Ось тобі мої пальці". Я до четвертої ранку викладала йому білий френч на нігтях. Він із ними пішов на роботу, аби показати, що тепер його дівчина робить нарощення нігтів", — пригадує майстриня.
Утім, захоплення манікюром не розділяла бабуся Олени:
"Вона була колись директором пошти, поважна людина в місті. Бабуся вважала, що манікюр — це колупатися в чужому болоті під нігтями. Це було сказано з такою огидою, що ми манікюр вдома навіть не обговорювали".
Одного разу Олені Гоменчук запропонували роботу за фахом. Після постійних зауважень, що майстер манікюру — "це не професія", жінка зламалася і таки пішла працювати бухгалтером. При цьому у вихідні виходила на роботу в салоні. Працювала нон-стоп, без відпусток і вихідних — так тривало 7 років до декрету.
"Коли я вийшла з декрету, то почала сумніватися, куди мені рухатися далі: працювати бухгалтером без жодних перспектив кар’єрного росту чи все-таки займатися манікюром. Вирішила себе перевірити і подала заявку на міжнародний онлайн-чемпіонат "Золота кисть", який організувала майстриня з Одеси", — розповідає вона.
Ще перед декретом Олена закінчила курси петриківського розпису. Вона мріяла перенести цей принт на нігті й показати світові. Тож для чемпіонату вирішила виконати роботи у стилі "петриківки".
"Я подала заявку з умовою, що якщо виграю хоча б в одній із трьох номінацій, то працюватиму майстром. На результати очікувала місяць, у суддів було близько 20 критеріїв оцінки робіт. Аж тут — підрахунок балів у прямому ефірі. А в мене робота. Телефонує чоловік і каже: "Сидиш?" Він уперше в житті так мене готував. Я вже думала, що пролетіла. А він читає списки — й у трьох номінаціях моє ім’я", — пригадує майстриня.
Ця подія стала поворотною у житті Олени. По-перше, її роботами зацікавилися власники топових салонів. Почали надходити запрошення на роботу. Але найголовніше, зізнається жінка, що перемога у чемпіонаті дозволила їй видихнути і зрозуміти — вона у цій професії серйозно і надовго:
"Коли мені відправили три кубки, я при бабусі вдома дістала їх із коробки, наповнила шампанським і змусила її з одного випити. Пояснила, що це з перемоги у чемпіонаті з манікюру, показала фото робіт. Вона ніколи не казала мені "ти молодець", але тоді вона зрозуміла і прийняла, що для мене це серйозно. Тож я відкрила свій перший кабінет і ФОП, через пів року звільнилася з роботи "за дипломом" — і пішла у вільне плавання".