Зміст:
  1. Що відбувається на ринку праці
  2. Жінок за кермом стає дедалі більше
    1. "Не жіноча" професія. Історії водійок таксі
  3. Чому жінки сідають за кермо вантажівок
    1. Мета — розмінування. Історія водійки Ліни
    2. План Б і волонтерство. Історія водійки Тамари
  4. Ким працюють жінки на залізниці
    1. Робота з металом. Історія слюсарки Людмили
    2. Понад 30 років за станком. Історія фрезерувальниці Наталії

До 2017 року в Україні існував перелік професій, заборонених для жінок через важкі та шкідливі умови праці. Список, затверджений три десятиліття тому, нараховував понад 450 робіт у сфері металообробки, будівництва, виробництва, залізничного транспорту тощо. 

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

Зараз можливості працевлаштування для обох статей законодавчо не обмежені. Але відгомін минулого й усталені стереотипи про професії "не для жінок" створюють нові виклики. Зокрема, через мобілізацію сьогодні у таких сферах фіксують брак кадрів, тож працедавці дедалі активніше залучають до роботи жінок. 

Як вони опановують стереотипно "чоловічі" професії, чому обирають таку роботу і чи може допомогти бізнесу перегляд гендерної політики під час працевлаштування? В усьому цьому розбиралася LIGA.Life

Що відбувається на ринку праці

Упродовж 2023 року в дослідженнях Work.ua фіксували дефіцит кадрів, зазначає аналітикиня та редакторка платформи Євгенія Кузенкова. Одне з опитувань показало, що торік лише 3% компаній не стикалися із нестачею кваліфікованих працівників. 

"Роботодавці використовують різні методи подолання дефіциту кадрів. Один із них — залучення жінок у професії, які традиційно вважалися "чоловічими", — розповідає вона. 

Хоча законодавчого підґрунтя для поділу професій за гендером сьогодні немає, все ж стереотипні уявлення про відповідну роботу для людей різних статей не зникли. Тож деякі роботодавці, каже Євгенія, порушують заборону вказувати у вакансіях вимоги до статі кандидата. Зараз їм доводиться долати ці стереотипи, адже через мобілізацію не вдається знайти чоловіків на "чоловічі" вакансії.

Наразі середньостатистичний кандидат на ринку праці — це жінка віком до 35 років із досвідом роботи понад п’ять років. І частка жінок серед шукачів роботи лише зростає. Втім, усе ще існує низка сфер і вакансій, де домінують чоловіки. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях

"Якщо дивитися на окремі професії, то 100% пропозицій роботи припадає на чоловіків за посадами: виконроб, замірник, електрослюсар, порізчик, складальник, установник, інженер з технічного нагляду, мебляр, автоелектрик, слюсар, майстер СТО, фарбувальник, електрик, інкасатор, автослюсар, кур’єр, зварювальник. За цими посадами кількість резюме від жінок вкрай мала. Наприклад, серед усіх кандидатів-інкасаторів на Work.ua жінок — 1,3%", — ділиться аналітикиня. 

Утім, це не означає, що жінки не опановують стереотипно "чоловічі" професії. В Україні вже є кейси успішного навчання та працевлаштування жінок на посади оператора котельні, оператора виробництва, інкасатора тощо, каже Євгенія. Просто часто вони отримують ці посади після навчання у межах конкретного підприємства, тобто не проходять шлях кандидата і не відображаються у загальній статистиці сайту.

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях

У компанії прогнозують, що роботодавці й надалі навчатимуть жінок "чоловічим" професіям для подолання дефіциту. Цю практику, на думку аналітикині, застосовуватимуть все більше великих підприємств, які мають ресурс для кваліфікованого навчання персоналу:

Сподіваємося, що таким чином нам вдасться не лише подолати дефіцит кадрів, а й скоротити гендерний розрив в оплаті праці хоча б до рівня країн ЄС. В Україні цей показник складає 18,6%, в ЄС — 13,6%.

Жінок за кермом стає дедалі більше

Транспорт і автобізнес — одна зі сфер, де найбільш представлені чоловіки. Втім, і тут ситуація поступово змінюється, зазначає компанія Uklon у коментарі LIGA.Life:

"Традиційно чоловіки виявляють більший інтерес до роботи водіями, тому відсоток жінок-водійок, які співпрацюють з Uklon, залишається значно нижчим. (...) Цьогоріч ми робимо фокус на збільшення кількості драйверок. Це наше довгострокове і пріоритетне завдання. Основний акцент робитимемо на безпеці жінок — як водійок, так і користувачів сервісом, а також створення комфортних умов для виконання замовлень". 

"Не жіноча" професія. Історії водійок таксі

Наталія з Рівного та Ірина з Києва стали водійками Uklon трохи менше ніж рік тому. Обидві жінки до пандемії COVID-19 працювали у сфері обслуговування й вирішили змінити роботу під час кризи. 

Для Наталії робота в таксі спершу була додатковим заробітком, який до того ж приносив задоволення, адже вона дуже любить авто, дороги і людей. Каже, на початку пасажири часто ставилися з упередженнями і кидали зауваження: мовляв, із жінкою за кермом страшно їхати. Але вже після першого кілометру спільної поїздки заспокоювалися і після завершення залишали хороші відгуки. 

Сьогодні водійка виконує понад 30 поїздок на день (у піковий весняно-літній період — 35-40) і має постійних клієнтів, які віддають перевагу жінкам-водіям. Більшість із них — дівчата:

Хтось із них мав негативний досвід із водіями-чоловіками, були випадки залицяння. Тому вони віддають перевагу мені, можуть довірити відвезти у школу чи басейн своїх дітей.

Натомість в Ірини був приклад — її чоловік працював у таксі майже 15 років. Після того як жінка отримала водійське посвідчення, він навчив її різних нюансів за кермом. Це настільки сподобалося Ірині, що вона вирішила і сама стати драйверкою. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Ірина Одородько

Спершу, каже, чоловік був проти, бо не вважав цю роботу "жіночою". Але зараз він підтримує вибір коханої. 

"Хтось дивується, коли бачить за кермом жінку. Але багатьом це подобається. Мені кажуть багато компліментів і навіть якось подарували букет квітів. (...) Хоча бували випадки, коли доводилося заспокоювати агресивних пасажирів і навіть просити їх вийти з машини", — додає водійка. 

Чому жінки сідають за кермо вантажівок

Про великий дефіцит кадрів у стереотипно "чоловічих" професіях розповідає Єва Татарова, менеджерка програми Reskilling Ukraine. Її ініціатива проводить курс OnTrack, де жінок навчають водінню вантажівок. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Єва Татарова

"Ми досліджували потреби у різних сферах, проводили інтерв’ю з представниками бізнесу та держсектору, намагалися зрозуміти, кого саме їм не вистачає. Це і будівництво, де бракує операторів, і виробничі професії, і менеджерські позиції. Але ми вирішили сконцентруватися на програмах, де ми можемо швидко досягти результату", — розповідає Єва. 

Під час дослідження виявилося, що майже у кожній індустрії бракує водіїв. Причина — у нестачі працівників-чоловіків, які, зокрема, пішли на фронт. Натомість рівень працевлаштування жінок на ринку праці нижчий. Тож команда проєкту прийшла до висновку, що потрібно більше сконцентруватися на перекваліфікації жінок і поєднати їх зі стереотипно "чоловічими" професіями, де бракує кадрів. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Фото: OnTrack / Reskilling Ukraine

Зараз водінню вантажівок масою понад 7,5 тонни навчаються 24 учасниці першої пілотної групи OnTrack, у квітні стартує навчання другої. До участі запрошують жінок, що мають водійське посвідчення категорії B, щонайменше три роки досвіду та проживають в Україні. 

"У нас є учасниця, яка була керівницею служби таксі для жінок, але її бізнес не витримав конкуренції великих сервісів. Зараз вона хоче стати водійкою вантажівки й надалі відкрити компанію з вантажних перевезень, де працюватимуть жінки. Ще є учасниця, чия сім’я займається агробізнесом. Але зараз її чоловік у війську, тож жінка хоче навчитися керувати вантажівками, щоб підтримати свій бізнес", — ділиться менеджерка Reskilling Ukraine. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Фото: OnTrack / Reskilling Ukraine

Найбільш поширена мотивація учасниць — перевезення гуманітарних вантажів. Багато з тих, кого відібрали для навчання, зауважує Єва Татарова, вже і так возять волонтерську допомогу на фронт. А з навичками водіння вантажівок ці жінки зможуть робити це у більших об’ємах.

Мета — розмінування. Історія водійки Ліни

Одна з учасниць курсу OnTrack — Ліна Самборська. Жінка родом із Херсонщини, але більшу частину життя живе у Києві. До повномасштабного вторгнення вона працювала у сфері протипожежної безпеки. А після 24 лютого 2022 року займається волонтерською діяльністю, зокрема перевозить авто для ЗСУ з-за кордону.

Офіційний досвід Ліни за кермом — 12 років. На відміну від звичайних легкових автомобілів, машини для ЗСУ, зазначає волонтерка, — великогабаритні повнопривідні позашляховики. Ними складніше керувати, тож навички управління вантажівками стають у пригоді вже на цьому етапі. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Ліна Самборська

Але жінка має амбітну мету, заради якої і подалася на курс — працювати у сфері гуманітарного розмінування. Оскільки досвіду розмінування у Ліни немає, то вона хоче стати водійкою однієї з міжнародних організацій, які займаються цим напрямком. У таких ситуаціях йдеться переважно про кермування броньованими автомобілями вагою понад три з половиною тонни. Тож для такої роботи необхідне водійське посвідчення категорії C. 

"Я дуже хочу долучитися до допомоги своїй країні та вже подавалася у різні організації: Червоний Хрест, ПРООН, UNICEF, Norwegian People’s Aid,  Danish Refugee Council. Зазвичай, це робота у прифронтових зонах і там завжди потрібні водійки. Але я отримала відмову, бо не маю потрібної категорії", — розповідає жінка. 

Якщо стати водієм у проєктах із розмінування українських територій не вдасться, Ліна хоче займатися логістикою у дотичній до військової сфері. Наприклад, керувати вантажівкою у фонді "Повернись живим". 

План Б і волонтерство. Історія водійки Тамари

А от Тамара Льобах з Енергодара вирішила здобути навички кермування вантажівками, бо не впевнена, чи зможе повернутися до попередньої роботи після деокупації рідного міста. До повномасштабної війни жінка працювала економістом з матеріально-технічного забезпечення на Запорізькій АЕС, займалася тендерами, укладала договори на постачання харчових продуктів. 

З 2016 року Тамара активно волонтерила, у складі ГО "Передова" їздила на фронт і передавала військовим їжу, одяг, маскувальні сітки, будматеріали та генератори. А перед окупацією разом з іншими жителями готувала місто до оборони. Зокрема, у перші дні вторгнення перекривала дорогу російським танкам, які намагалися проїхати до Енергодара. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Тамара Льобах

"Коли місто окупували, мені порадили не бути вдома. Сказали, що моє ім’я у списках рашистів, куди вони вносять патріотів, учасників АТО, волонтерів — тих, хто першими потрапляв "на підвал". Тож я переховувалася у знайомих. Було страшно залишатися, бо за мною могли прийти, і страшно покидати місто, бо ті списки, як мені казали, були на блокпостах. Але сил боятися вже не було, тож у квітні я наважилася виїхати", — розповідає жінка. 

Знайти роботу в Запоріжжі було складно. Тамара почала волонтерити одразу в трьох громадських організаціях. А коли дізналася про курс OnTrack, то вирішила записатися і здобути нову навичку:

Я не маю впевненості, що коли деокупують моє місто, ЗАЕС функціонуватиме і я матиму там роботу. Три роки тому я наважилася піти на водійські курси й отримала посвідчення. Мені подобається їздити та подорожувати, тож і тут я подумала: а чому б і ні?

Під час війни жінка планує використовувати набуті навички водіння вантажівок для волонтерських поїздок. А в мирний час бачить себе водієм вантажівки. 

Ким працюють жінки на залізниці

Сфера залізничних перевезень, як і автомобільних, також зіткнулася з дефіцитом працівників. У коментарі для LIGA.Life пресслужба АТ "Укрзалізниця" розповіла, що наразі понад 10 000 співробітників компанії воюють у лавах Сил оборони України. Серед них — 49 машиністів, 435 помічників машиніста, 448 монтерів колії, 85 оглядачів-ремонтників вагонів. Це ті професії, які до 2017 року були забороненими для жінок і стереотипно залишалися "чоловічими". 

Сьогодні близько 40% працівників Укрзалізниці — жінки. Але вони переважно працюють бухгалтерками, економістками, квитковими касирками, телефоністками, комерційними агентками та провідницями пасажирських вагонів. У компанії зазначають, що великого запиту з боку жінок на посади машиністів, помічниць машиніста, монтерів колії чи оглядачів-ремонтників вагонів немає. 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Фото: АТ ''Укрзалізниця''

"Попри це, Укрзалізниця не обмежує можливість працевлаштовуватися жінкам на будь-які посади, але й не прагне застосовувати працю жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами", — йдеться у коментарі. 

Щоб компенсувати брак чоловіків на згаданих посадах, Укрзалізниця вдається до таких рішень:

  • наймають нових працівників на період відсутності мобілізованих співробітників;
  • залучають до роботи людей старшого віку, зокрема пенсійного;
  • працевлаштовують персонал, переміщений із критичних регіонів;
  • впроваджують для працівників роботу за суміщенням.

"Складність пошуку кандидатів на зазначені вакансії полягає в тому, що вони потребують спеціалізованої профтехнічної освіти, з наявним досвідом, який можна отримати, лише працюючи на залізниці. Тому для забезпечення функціонування залізничного транспорту компанія фокусується на двох цілях: створення умов для повернення ветеранів-залізничників на робочі місця та залучення молоді", — зазначили в Укрзалізниці. 

Робота з металом. Історія слюсарки Людмили

Хоч жінки на залізниці працюють переважно у невиробничих професіях, все ж є ті, хто десятиліттями працює з металом. Одна з них — Людмила Кузнєцова, слюсарка з ремонту рухомого складу вагонного депо "Харків Сортувальний" у регіональній філії "Південна залізниця". 29 років вона працює в Укрзалізниці: 

У 1995 році важко було знайти роботу. Мій чоловік працював на заводі, зарплату часом не платили три місяці. Тому потрібно було щось шукати. Я дізналася, що є вільне місце маляром вагонів або слюсарем — і вибрала останнє.
За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Людмила Кузнєцова

Робота Людмили полягає у тому, щоб брати дрібні деталі вагонів, обробляти і зачищати їх, перевіряти на наявність пошкоджень і за потреби передавати зварювальникам для наплавлення. Це фізично важка праця, адже деякі запчастини можуть важити до 6 кг. І хоч обсяги роботи сьогодні менші, ніж 30 років тому, але зношене обладнання та самі деталі ускладнюють ремонт. 

"Зараз я одна працюю на цій роботі. Нові люди майже не приходять, особливо жінки. Вони вже давно пішли з таких професій", — каже Людмила. 

Понад 30 років за станком. Історія фрезерувальниці Наталії

Про проблему з працевлаштуванням молодих фахівців, зокрема жінок, розповідає і Наталія Харченко — фрезерувальниця VI розряду електровозного депо "Харків-Головне" регіональної філії "Південна залізниця". Вона 32 роки працює в Укрзалізниці, а до цього ще дев’ять пропрацювала на заводі "Турбоатом". 

За кермом і верстатом. Як жінки знаходять себе у "чоловічих" професіях
Наталія Харченко

"У мене був брат-близнюк, він завжди займався технікою, постійно щось майстрував. А мені подобалося працювати з металом. Тож коли він пішов вчитися на токаря, я пішла на фрезерувальника. Тоді в нас саме була група дівчат за цією спеціальністю", — пригадує Наталія. 

Вона додає, що більшість її одногрупниць після одруження покинули цю спеціальність і знайшли себе в інших галузях. Однак жінка залишилася і зараз працює єдиною фрезерувальницею у колективі.

Її робота полягає в тому, щоб оброблені зварювальниками деталі довести до необхідних розмірів. Наприклад, коли електровоз стає на ремонт, у ньому знімають запчастини, роблять електроскопію, оброблюють сваркою і наварюють зношені деталі. Завдання Наталії — підточити ці деталі, щоб вони підійшли за розмірами. 

Деякі запчастини можуть важити до 8 кг. Тож підняти їх жінці допомагають колеги-чоловіки. Важчі деталі підіймають спеціальним краном-балкою. 

"Коли я тільки прийшла сюди, мене прийняли як рідну. Хоча на той час для колективу було дивно, що дівчина працює за станком. Всі до мене підходили, дивилися та дивувалися. Але я не скаржилася жодного дня, що тут працюю. Мені тут подобається, тут хороші люди", — додає Наталія.