Учити дітей для окупантів? Ні. Як педагоги школи біля Азовсталі виїхали й заснували ліцей

Зимового робочого дня вчителька географії маріупольської школи №56 Катерина залишила на робочому столі купу контурних карт і пакунок свіжого печива. Смаколиків мало вистачити до вихідних, бо це була середа, 23 лютого. 

У кабінеті її колеги Юлії Нехаєвої, вчительки української мови й літератури, зарубіжної літератури залишився ноутбук, улюблена кофтина, чашка і чайник, які вона принесла з дому. В шафі поруч зі столом – дитячі поробки й колекція ляльок-мотанок. Це був останній день, коли вчительки прийшли в будівлю школи, де працювали. Там навчалося 660 дітей.

У день повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого, навчальні заклади міста вже не приймали дітей. У березні російські окупанти розбомбили 56-ту школу. 

***

Географія Маріуполя нагадує Київ – річка розділяє місто на правий і лівий берег. Будівля маріупольської школи № 56 розташовувалася на лівому, через дорогу від Азовсталі. Юлія Нехаєва працювала там 13 років, ще з 5-го курсу інституту: "Єдиний запис у трудовій книжці. Це було улюблене місце перебування. Я жила на правому березі, на дорогу треба було закладати 1,5 год. Але в школи ближче до дому не переходила". 

Катерина (прізвище не називаємо, оскільки наразі вчителька в окупації, – Ред.) працювала в 56-й третій рік: "Відчувала себе там щасливою. Колектив завжди тримався курсу на саморозвиток, цікаво працювати".

У школі було майже 30 педагогів, колектив об’єднував 60 людей. Учителі регулярно їздили на навчальні семінари в інші міста і за кордон. Цифровізацію (електронні щоденники, журнали, робота через гугл-сервіси) тут запроваджували ще до ковіду, розповідає Богдан Рум’янцев, учитель маріупольської музичної школи. У 56-й працювала його мама, була завучем і викладала трудове навчання й інформатику. Сам Богдан колись там навчався.

З рідного міста чоловік поїхав у справах за кілька днів до повномасштабної війни. Пригадує, як після вторгнення в Маріуполі зник мобільний зв'язок, інтернет. Майже місяць, перебуваючи в Києві, Богдан не знав, що з його близькими. Наприкінці березня рідні нарешті вибралися з Маріуполя. Маючи документи й мінімум готівки, змогли через Росію добратися до Естонії. В цей час Богдан розробив для них подальший маршрут через країни Балтії, Польщу, Угорщину до України. Дорога зайняла понад тиждень.

Цим маршрутом, як потім стало відомо, виїхало багато людей. Зокрема вчителів. У Маріуполі, підкреслює Рум’янцев, не залишився жоден учитель їхньої школи.

Жоден педагог із 56-ї школи не працює на окупантів на тимчасово окупованій території, в Росії чи Білорусі.

Коли тривали бої за Маріуполь, учителька Катерина тижнями ховалася в підвалі поруч з Азовсталлю разом із батьками, яких напередодні великої війни покликала в Маріуполь, бо "сталеве місто встоїть". З пекла родина вибиралася пішки – їхню машину біля дому переїхав танк. На свій страх і ризик найняли людину й, оминувши "фільтрацію" окупантів, їх відвезли до дому батьків. Наразі це окупований район Донецької області.

Катерині пропонували роботу в рідному селищі, але вчителька відмовилася працювати за програмою окупантів. Деякі вчителі, каже, працюють. Але вона з такими не спілкується і майже не виходить із будинку. "У людини завжди є вибір. Він може бути важкий, але є. Знаю багато вчителів, які звільнилися, бо не можуть працювати за окупаційною програмою. Чекають повернення в Україну", – підкреслює вона. Катерина сподівається виїхати на підконтрольну територію в серпні.

Родина Юлії Нехаєвої зараз у Запоріжжі. 24 лютого вирішили поїхати з Маріуполя "до мами в село пересидіти вихідні". Врешті, застрягли в окупації до початку квітня. Вибиралися на своїй автівці, коли навколо тривали бої.

Коли востаннє йшли зі своєї маріупольської квартири, пригадує вчителька, взяли одну сумку речей, документи. Ноутбуки, цінні речі залишили, бо ж "їдемо на кілька днів". У Маріуполь не поверталися:

***

Маріупольська школа №56 повністю зруйнована. Три поверхи будівлі рухнули в підвал. Що не зруйнували, те розграбували, розповідає Рум’янцев. Кілька фото й відео знищеної будівлі зробили працівники школи перед тим, як виїхати з окупованого міста. Весь колектив живий. Більшість по різних містах і селах України. Два вчителі в Литві й Латвії, кілька людей у Німеччині й Польщі, хтось доїхав до Фінляндії, Нідерландів, Чехії. Дві вчительки в окупації, планують виїжджати. 

Але відчуття спустошення довгий час відгукувалося у всіх. Богдан помічав, як поступово впадає в депресію його мама:

Замислившись, як зберегти традиції рідної школи та допомогти вчителям із Маріуполя відбудовувати життя, Богданові спало на думку створити освітній простір.

Чим більше про це думав, тим чіткішої форми набувала ідея. Так народився новий навчальний заклад "Київський приватний онлайн-ліцей 56". Виявилося, простіше відкрити новий заклад, аніж переоформлювати з Маріуполя до іншого міста.

Реєстрація і отримання відповідної ліцензії в "Дії" зайняла кілька хвилин. Потім десь три тижні зайняло доєднання до Єдиної державної бази з питань освіти (ЄДЕБО). Це було потрібно, щоб навчальний заклад зміг видавати всі документи державного зразка. Також ліцей під'єднався до Інформаційної системи управління освітою (ІСОУ). Усе це оформлення не потребувало коштів. Тільки за відкриття й обслуговування рахунку заплатили в банку кілька сотень гривень. 

До роботи в онлайн-ліцеї вже приєдналося 14 педагогів 56-ї маріупольської школи. Рум’янцев став директором ліцею, мама – його заступницею. Заклад уже має всі потрібні документи для роботи.

Навчання в ліцеї буде дистанційне, адже приміщення у школи немає. Навчатимуть учнів від 1 до 11 класу включно, діти отримуватимуть свідоцтва й табелі державного зразка. У класах буде не більше 10 учнів. Освітній процес почнеться 1 вересня. 

Київський онлайн-ліцей № 56 об'єднав уже 17 учителів. До вересня педагоги ще точно будуть приєднуватися. З ноутбуками педагогам допомогли волонтери, колишні маріупольські випускники. Вчителі працюватимуть не на ставку, як у загальноосвітній школі. Оплата праці буде погодинна за договором і напряму залежатиме від кількості учнів. Адже якихось збережених "капіталів" колектив не має – лише те, що в кожного залишилося з минулого життя. В питанні оплати праці заклад поки може розраховувати лише сам на себе, але Рум’янцев планує шукати меценатської підтримки. 

Він радий, що заснований майже 2 місяці тому проєкт живе і починає ставати на ноги. Адже це допомагає багатьом людям будувати нове життя: "Про фінансову складову зараз рано казати, але це 100% допомагає морально. Кажу з власного досвіду. Це мета, заради якої щодня просинаємося і починаємо працювати. У кожної людини має така бути". 

Щоб вступити до цієї школи, достатньо заповнити гугл-форму, підписати через "Дію" контракт і оплатити навчання. Навіть якщо якісь документи дитини загублено або втрачено, проблеми в цьому немає, каже Рум’янцев.

Відповідно до стандартів МОН, від 30% до 50% уроків будуть проходити онлайн з учителями (синхронні). Інші уроки – асинхронні (коли учень може в будь-який момент під’єднатися і виконати завдання). Під час такого уроку учень може також зв’язатися з учителем і поставити питання. 

"Ми б хотіли зробити всі уроки з учителями, але МОН не рекомендує. Бо для учнів це велике навантаження", – пояснює Богдан. Навчання в класі за програмою і стандартами Міносвіти коштує 1999 грн/міс.

"Це найнижча ціна, яку можете побачити на ринку приватних онлайн-шкіл. До того ж, це живі уроки з учителями", – стверджує Рум’янцев. 

Навчанням в онлайн-ліцеї вже цікавилися понад сто дітей, десятеро вже проплатило. Серед них є діти з маріупольської 56-ї школи, Черкащини й Херсону. Наразі більшість цих дітей перебувають у країнах Європейського Союзу. 

Готуючись до навчального року, маріупольські вчителі вже опрацьовують нові програми й підручники, розроблять уроки, складають календарні плани. Юлія Нехаєва, наприклад, пройшла курси кваліфікації, бо з вересня викладатиме в 5-х класах НУШ. "Коли завучка зателефонувала з пропозицією доєднатися до команди, я навіть не вагалася чомусь. Відразу погодилася. Мені дуже захотілося знову об'єднатися з нашим тісним колективом, адже я дізналася, що працюватимуть усі "наші люди". Мене попередили, що буде складно, це викладання онлайн. Але нас ковід підготував. Уміємо працювати", – каже вона. 

Катерина теж відразу була "за". Вчительці було важливо продовжувати вчителювати, більше ніде не працює. Наразі щодня розробляє уроки, готує завдання та практичні. Мобільного зв’язку в її тимчасово окупованому районі немає, але з інтернетом проблем поки нема. 

Обидві педагогині спілкуються зі своїми учнями, які виїхали, й тими, які в окупації. 

"Знаю, що наприкінці навчального року учні в Маріуполі відмовлялися навідріз вивчати російську мову. У них через це були проблеми, їх лякали "залишати на другий рік". І це непоодинокі випадки", – каже Катерина. 

"Діти важко реагують на події. Відшукують в інтернеті фото й відео зі шкільних заходів і пишуть мені: "А пам'ятаєте?" Хочуть повернутися в рідне українське місто Маріуполь", – розповідає Юлія. 

Читайте більше про бої за Маріуполь: