У шкільні роки я займався карате, а бігати зовсім не любив. Натомість тато бігав регулярно і намагався долучати нас з братом до свого хобі. Він заохочував нас пробігати кілометр-два, але мені це не подобалося, так само як і складати бігові нормативи у школі. Був період, коли я мав медичну довідку, про те, що мені не можна бігати, бо мав підліткову аритмію. Так, до п’ятого курсу я вважав, що біг - не моє. 

Від стадіону на Троєщині до ультрамарафонів

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.