Пілон – не лише для стриптизу. Історія акробата Олександра Афанасьєва з Україна має талант

Вісім хлопців виступали з трюками на брусах, турніках та пілоні. В той час пілон асоціювали лише з жіночим стриптизом. Тоді Олександр Афанасьєв, якому було лише 18 років, показав, що пілон – це ще й інструмент для акробатичних трюків.

Як змінилася акробатика за останні 10 років, чому Олександр пішов на шоу та як потрапив у цирк Латинської Америки – в інтерв’ю для LIGA.Life.

Воркаут – для чоловіків, пілон – для жінок

З 10 років я займався скелелазінням, але травмував стопу. Через це лікарі заборонили ним займатися. Тому, коли мені було 15, ми з другом почали займатися воркаутом. Тоді, 2009 року, він якраз став популярними. 

Прийшли на спортивний майданчик, який є майже у кожному житловому масиві Києва. Почали просто підтягуватись. Більше нічого не вміли. Тоді здавалось, що цього достатньо. 

Якось підійшов до нас літній чоловік. Вихвалявся, що під час служби в армії на турніках робив різні перевороти. Показав пару елементів. Я настільки загорівся, що вирішив спробувати.

І почав вчитися.

У 2009 році YouTube ще не мав такої шаленої популярності. З кожним роком техніка покращувалась.

Мозолі та синці то з’являлись, то заживали. Я на це не звертав увагу. Хотілось постійно опановувати щось нове. Наприклад, за місяць постійної практики навчився робити "прапорець" – підйом тіла паралельно підлозі. Тоді здавалось, що це вищий пілотаж. 

Хлопці з сусідніх дворів підходили до мене, просили їх навчити. Це мене ще більше мотивувало бути кращим.

Потім, у 2012 році, подруга покликала на секцію танців на пілоні. Я довго пручався, це ж не чоловічий спорт. Але вона показала відео виступу акробата на пілоні. Там відчувалася справжня чоловіча сила. Жодного жіночого руху та натяку на сексуальний підтекст. Так наступного дня я познайомився з пілоном.

Танці, акробатика та стриптиз

Десять років тому студій танців на пілоні (pole dance) було до п’яти у всьому Києві. Побачити хлопця на заняттях було фантастикою. Тренерка подивилась на мене і каже: "Спробуй залізти наверх пілону".

На перший погляд, це було надто легке завдання. Проте ледь вдалось. Класичний пілон дуже слизький. Потрібно знати техніку хватів, розуміти, як зчеплюється шкіра та поверхня пілона. 

Тиждень практикував різні хвати, звикав до поверхні. Випробував рідку магнезію, яка допомагає уникнути ковзання. Гімнасти, важкоатлети та акробати використовують також каніфоль та віск. Але з такими речовинами не слід робити оберти навколо пілону, можна здерти шкіру.

Остаточно вразив тренерку, виконавши "прапорець". Деякі дівчата вчилися протягом трьох місяців, щоб зробити щось подібне. Але чоловікам легше. У нас фізіологічно центр ваги в плечах, а у жінок – в стегнах.

Я практикував pole tricks – акробатику на пілоні, яка є частиною pole dance. Проте від танців я був далекий, виконував лише трюки.

Також є exotic pole dance – поєднання стрип-пластики та pole dance. Танцівники та танцівниці виступають на високих підборах. Попит на чоловіків-тренерів у цьому стилі дуже високий. Попри гарний заробіток, я дивився на виступи і розумів, що це не моє. Навіть пробувати не хотілось.

Подобалось виконувати силові елементи, притаманні акробатиці.

З часом pole dance набирав популярності. Акробати та танцівники намагались довести, що пілон – це не тільки про стриптиз, а про пластику, силу, акробатику. Тому на виступах спортсмени часто вибирали закритий одяг.

Стереотипи з часом стерлись. Танці та акробатика на пілоні з’явились на телевізійних талант-шоу. 2012 року ми з командою воркаутерів пройшли кастинг на "Україна має талант". Окрім турніків та брусів, на сцені з’явився пілон.

Україна має талант

За чотири роки воркаут набув піку популярності. У нас утворилось справжнє ком’юніті з групою у Вконтакте. Його лідером був Іван Козачок. Він організовував змагання та тренування. Зазвичай ми тренувались в Києві у Гідропарку.

Його помітив агент каналу СТБ та запросив на кастинг четвертого сезону "Україна має талант". Задача – підготувати номер з воркауту на 4 хв.

Іван це розумів, тому погодився на участь лише за умови, якщо з ним виступатимуть ще семеро хлопців, які тренувались разом з ним. Я був серед них. Так утворився колектив "Workout". 

Хлопці були родом з різних куточків України, але проживали у Києві. Особисто я майже не знав хлопців, тому що тренувався з ними недовго. Деякі імена запам’ятовував аж до півфіналу шоу.

Ми одразу потрапили на телевізійний кастинг. Хлопці виступали всімох зі своїм оснащенням та костюмами. Вони отримали три "так" від журі та пройшли в прямі ефіри. 

Перед кастингом я сильно захворів, тому не прийшов на виступ. Боявся, що мені не дозволять повернутися, але незабаром покликали на тренування.

Оскільки наступні зйомки проводили наживо, канал не міг допустити затримок чи неточностей. Через це кожному учаснику дали постановника номерів. 

З нами працював Костянтин Томільченко – відомий хореограф-постановник та танцюрист. Серед його робіт проєкти "Вартові мрій", "Дім таємничих пригод" та виступи для Cirque du Soleil. 

Його задача – продумати структуру виступу, одяг, реквізити, елемент. Від нас вимагали лише приходити вчасно на тренування та постійно практикуватися. Ми ніколи з ним не сперечались, бо поважали його професіоналізм. Тим паче, що нам хотілось вчитися. 

Наприклад, раніше ми розбивали музику умовно: "Коли співак почне кричати – час виходити на сцену". Проте Костя нас навчив розділяти музику на вісімки.

До шоу ми мали великий арсенал трюків. Костя відштовхувався від наших вмінь, додавав лише плавні переходи та хореографію. Цього ми не вміли, тому довелось постійно практикуватись.

На тиждень мали 4-5 тригодинних репетицій. Постановник дуже адекватно ставився до роботи, не змушував нас тренуватися понаднормово. Є три години – значить, тренуємось лише протягом цього часу. Також він давав нам час на відновлення, якщо хтось з необережності потягнув руку. Тоді ця людина просто не виконувала складні трюки і відновлювалась.

Ризикованих трюків від нас не чекали. По-перше, сцена телешоу не передбачає акробатичні перфоманси як у цирку. По-друге, наша команда завжди виступала за видовищність без травм. Тому виконували все те, що в наших силах. 

Ніхто ніколи з них не падав.

Загалом у прямі ефіри пройшло 50 учасників. Їхні виступи розбили на п’ять ефірів. Нам не пощастило, ми виступали в останньому. Тобто до фіналу залишався тиждень. Постановник оперативно придумав нову програму, а ми щодня тренувалися.

Мені було лише 18 років. Все виконував з ентузіазмом. Складно було тільки, коли нас запрошували на "виставлення світла" або "генеральний прогін". Тоді у павільйоні тренувались з 9:00 до 3:00-4:00.

Бажання брати участь в проєкті було настільки сильним, що ми терпіли. Але зараз розумію, що я б стільки часу не витрачав на просте сидіння в павільйоні.

Ми стали переможцями четвертого сезону та отримали призовий фонд – мільйон гривень.

Ще на кастингу нас запитали, що ми будемо робити з грошима у разі перемоги. Іван пообіцяв побудувати майданчики для воркауту по всій Україні. Обіцянки потрібно було виконувати. Тим паче, наша перемога сталася завдяки воркаут-ком’юніті, які надсилали СМСки з усієї України. 

Ми розробили загальний проєкт майданчику. Поставили у Гідропарку та Харківській. Хлопці з інших областей побудували подібні у своїх містах. 

Після шоу ми чекали запрошення на виступи, корпоративи, закордонні контракти. Але роботи було мало. Декілька разів виступили на відкриттях майданчиків за ініціативи депутатів. 

Також Костя Томільченко запросив нас виступати з номером "Україна має талант" у Франції. Наступна поїздка була у Німеччину. Це був імпровізований номер на брусах та турніках для гостей спортивної виставки. Так минуло два роки, а стабільного контракту не було.

Постало питання: або розпускати колектив, або змінювати програму та шукати роботу самотужки. Ми вирішили розробити новий номер.

Хвороба всіх акробатів

Замовили конструкцію з брусами та турніками. Вигадали номер. Запросили Томільченка переглянути його. Він порадив кардинально змінити музику та переробити програму, бо наш номер був слабким з точки зору видовищності.

Змінивши номер, ми замовили студію з професійним освітленням та дим машиною. Хотіли зняти проморолик та виставити на YouТube. Це спрацювало, через два тижні нас запросили на контракт в Туреччину.

У нас не було цілі заробити статки. Ми не мали конкретної мрії. Нами керував інтерес, що з цього може вийти, куди ми можемо застосувати вміння. Нам було лише 20 років. Хотілось поїхати в іншу країну, отримати емоції та влитися в колектив професіоналів.

Ми виступали у вечірній шоу-програмі турецьких курортів. Тринадцять днів гастролювали, один – відпочивали. Потім починався новий цикл гастролей. Адже туристи в готелях за два тижні змінювались. Наш виступ вони бачили вперше.

Шоу-програма мала свого постановника. Він дещо змінив наш номер, а також запропонував мені виступати окремо з програмою pole tricks. Це був важливий етап у моєму розвитку як акробата на пілоні.

Тренера у мене не було. Тому знову вчився за відео в інтернеті.

Вони помічали неточності, радили, як змінити номер. 

Інколи помилявся навіть під час виступу. Наприклад, виконуючи трюк зверху на пілоні, руки змокріли через спеку. Я впав на сідниці. Пілон був за спиною, я за нього вхопився і плавно перейшов в інший елемент. Це була повна імпровізація. Проте головна задача акробата – зробити все, щоб глядач не помітив помилки.

Згодом постановник вирішив ускладнити нам завдання та додати в програму китайський пілон. Він має гумове покриття та висоту 5-6 м. Деякі з них статичні, тобто зафіксовані на підлозі та стелі, але є різновид лише з верхнім кріпленням. Тобто акробат виконує трюки на пілоні, який постійно гойдається.

Було страшно та незручно. Гумове покриття – це лише для виконання трюків з "обривами", тобто людина висить зверху пілону, а потім різко падає та чіпляється внизу. Облетіти його, як це можна зробити з класичним пілоном, неможливо.

Також він ідеально підходить для силових акробатичних трюків, адже виникає гарне зчеплення. Проте нам доводилось одягати взуття та максимально закриту форму, яка щільно прилягає до тіла. Якщо шкіра буде контактувати з пілоном, то можна отримати опік.

Для страховки на тренуваннях підкладали мати. Інколи кликали друзів, щоб ті страхували. Я жодного разу не падав з пілону, лише мав синці та мозолі. Усі трюки відпрацьовували перш за все над підлогою, а вже потім на висоті. Страховки під час виступів ми не мали.

Серйозних травм та падінь не було. Додому повернувся лише з протрузією у хребті, але це хвороба всіх акробатів. Головне – вчасно піти на відпочинок, слідкувати за своїм харчуванням, сном. Я також виділяю час на масажі та баню, щоб тіло могло відпочити. 

Дотримуюсь принципу: один крок назад, два вперед. Краще відпочити, а потім продовжити тренування, ніж йти вперед з кульгаючими ногою та технікою виконання трюків.

Запалюєш та вражаєш

"Workout" розпався після першого контракту в Туреччині. Причин було декілька:

• роботодавець оголосив, що хоче бачити у своїй програмі не всіх учасників колективу;

• деякі хлопці зацікавились іншими сферами. Наприклад, графічним дизайном, подорожами, тренерством. 

На наступний контракт в Туреччині нас залишилось лише троє. Ми виступали на турніках, брусах та пілоні. Після закінчення роботи вирішили спробувати циркові контракти. Підготували номер, зняли відео та розіслали резюме цирковим агентам з США, Європи та Латинської Америки. 

Спочатку нас запросили на контракт в Німеччину. Там ми виступали лише на пілоні, тому що на турніках видовищне шоу можна зробити лише за участі багатьох спортсменів.

Згодом ми замовили новий номер у Томільченка. Це коштує недешево. Проте з ним ми заробили набагато більше, ніж витратили на постанову.

До того ж, грамотна структура виступу – схвальна реакція публіки.

Тобто ти спочатку запалюєш людину, потім підтримуєш інтерес, а в кінці знову вражаєш. 

Гастролі у США

Ми також працювали в цирку в США. Почали гастролі зі штату Північна Дакота. Щодня – нове місто, а інколи і штат. Так ми побачили Нью-Йорк, Ніагарський водоспад, східне узбережжя США та Флориду. Тобто за один контракт я об’їздив майже всі штати! Подорожі були саме тим, чого я так прагнув. 

Загалом ми працювали 28 днів, між ними 7 днів відпочивали. Це був адекватний графік. Ми встигали відпочити, відновитися. 

Що мене найбільше вразило в цих гастролях – виступи під живу музику. Адже з нами їздив цілий оркестр! До того ж, виступи були не під куполом цирку, як всі це собі уявляють, а на льодових аренах та стадіонах.

Також ми працювали в цирках Латинської Америки, зокрема в Панамі та Перу. Відчувався цей розслаблений колорит південних країн. Адже в Німеччині та США "генеральні прогони" відбувались завчасно, щоб кожен виступ можна було виправити у разі недоліків. В Латинській Америці генеральні репетиції були в останню хвилину, на неточності всі закривали очі.

Але головне – це ніяк не впливало на наші стосунки з роботодавцями. Це важливо для акробатів, адже від цього залежить задоволення від роботи та мотивація. Хоча знаю випадки, коли в контрактах прописують жорсткі умови. Наприклад, штрафи за +1 кг на вагах у дівчат та -1 кг – у хлопців.

Мені сподобалось працювати в Латинській Америці. Але графік був виснажливим – 40 днів без вихідних. Рятувало те, що ми виступали з незмінним номером. Не потрібно було вчити нові зв’язки чи хореографію. 

Також було важко, коли нам давали вихідний після 40 робочих днів. Адже різко зупинитися та відпочити – неможливо. Після вихідного на роботу виходили в’ялими та непродуктивними.

За кулісами контрактів

Між закордонними контрактами ми повертались в Україну. Томільченко запросив нас взяти участь в "Домі таємничих пригод" – це мультижанрове шоу, де виступали акробати, фокусники, жонглери, співаки та брейкдансери. Всі номери Костя об’єднав в одну сюжетну лінію.

Нам замовили конструкцію у формі куба, його грані були пілонами висотою 2 м. Під час виконання трюку він перевертався та трансформувався в турніки. Звучить страшно, але на сцені це виглядало ефектно.

Також ми працювали на сцені з декораціями. Під час прогонів перевіряли, чи нічого не обмежує наш рух. Інколи працівникам бекстейджу довелось підлаштовувати під нас декорації, бо одна сходинка була дуже незручна.

Це був цікавий досвід, тому що ми працювали з великою командою людей. Доводилось завжди шукати компроміси. Адже якщо артист буде відволікатися на незручний одяг чи декорацію, то вся постанова буде від цього страждати.

Так ми з Костею відпрацювали два сезони шоу між закордонними гастролями у США та Латинській Америці, а згодом повернулись додому назавжди.

Тренерство та корпоративи

Після закінчення контрактів я влаштувався працювати в фітнес-студію тренером. Мені це подобалось ще за часів вуличного воркауту. Тоді я безкоштовно вчив хлопців виконувати трюки. Зараз же це мій головний заробіток.

Інколи через соцмережі знаходжу підробітки. Раз виступав на національній музичній премії "Золота Жар-птиця". Також брав участь у інших музичних преміях, але зараз навіть їх назви не згадаю.

Також кличуть виступати на корпоративах. Проте це буває рідко, адже українці звикли запрошувати на свята артистів, які можуть виступати 20-40 хв. Наприклад, співаки та фокусники. Акробати можуть виступати щонайбільше 5-7 хв.

За кордоном навпаки люблять на свята запрошувати декілька колективів та урізноманітнювати шоу-програму. Але це питання фінансових можливостей. Адже не кожен в Україні може замовити одразу декілька артистів на свій день народження чи корпоратив.

За майже 10 років після участі у шоу акробатика на пілоні дуже розвинулась. Відкрилось багато студій з дитячими секціями. До 16 років діти вивчають складну акробатику, з якою навіть мені інколи складно змагатися. 

Раніше, щоб стати тренером, потрібно було зробити "прапорець", а зараз цим нікого не вразиш. Конкуренція зросла. І публіка змінилась. Коли ми починали, усім подобались виступи з трагічним сюжетом. Це з часом набридло. Зараз в моді не конкретний жанр, а оригінальність постанови.