Мандрівниця-рекордсменка: як індійсько-український собака Чапаті підкорює світ

Їй буде 5 років, а вона вже відвідала 30 країн, подолала 55 тисяч кілометрів та стала чотирилапою мандрівницею-рекордсменкою.

Крихітну Чапаті врятувала українська пара Крістіна Масалова та Євген Петрусь під час мандрівки Азією. 

Вивезти собаку, яка майже помирала, в Україну виявилося справжньою "місією нездійсненною". Проте "спецоперація" вдалася. 

Чапаті не лише знайшла свою родину, але й стала популярним чотирилапим мотиватором для людей, має власний Instagram і днями встановила рекорд України. 

Історію Чапаті LIGA.Life розповіла Крістіна Масалова. 

Про зустріч із Чапаті

Ми з чоловіком Євгеном зустріли Чапаті чотири з половиною роки тому. У нас був тяжкий і травматичний життєвий етап, тож ми вирішили все покинути та придбали квиток в один кінець, до Азії. 

Не знали, як саме це допоможе подолати кризу, проте були впевнені, що це єдине рішення. Здали в оренду свою квартиру, звільнилися з роботи, продали безліч речей, щоб забезпечити своє існування в Азії принаймні на рік. 

На другу ніч після нашого прильоту ми натрапили на одномісячне цуценя, котре помирало на самоті. Не змогли пройти повз і забрали до свого готелю. 

Минуло кілька днів. Ми розуміли, що не зможемо знайти господарів для цього вуличного песика серед місцевих. Тоді офіційно визнали, що Чапаті стає членом нашої родини. Хоча таке передчуття було у мене уже з перших годин нашої зустрічі. 

До нас неодноразово підходили заінтриговані індійці, які не розуміли, чому туристи вештаються з місцевим вуличним цуценям. Дізнавшись історію, запитали ім'я собаки. Я жартівливо відповіла: "Чапаті". 

За проведені на півдні Індії дні цей плаский індійський хліб став для мене улюбленою стравою. Він нагадував нашого цуцика за кольором, за худобою і за чорними підгорілостями, які асоціювалися з тисячами бліх, що були на Чапаті у день нашої зустрічі.

Що робити далі з Чапаті

Найскладнішою була невизначеність. Інформації про те, як возити собаку азійськими країнами, майже не було, а знайдені крихти даних суперечили одні одним. 

Місцеві ветеринари взагалі з такою ситуацією не стикалися. Ми витратили безліч часу, щоб розібратися. Через це нам не вистачало часу, щоб отримати один документ, а наші власні візи закінчувалися. 

Мусили знайти пішохідний кордон між Індією та Непалом, який славився контрабандою і не мав такої жорсткої перевірки документів. 

Але вона росла, а з нею – й кількість наших проблем з пересуванням між країнами.

Про перші подорожі з Чапаті та вимоги до собак

У Непал ми завезли Чапаті майже "зайцем". Уже там знайшли компетентного лікаря, який допоміг зробити повний пакет документів. Далі прямували до Таїланду. Там у нас була запланована зустріч із близькими друзями. 

Таїланд виявився однією з найсуворіших країн за правилами щодо ввозу і вивозу собак. Одна блоха чи відхилення температури на десяту частину градуса можуть стати причиною відмови чи навіть конфіскації тварини. 

Пакет документів там великий, потребує тривалої підготовки. Але ми впорались за допомогою їхніх органів і все оформили правильно.

Потім довелося просидіти в Таїланді кілька місяців, поки змогли зв’язатися із відповідним департаментом у М’янмі. Щоб отримати від них інформацію про правила ввозу собак, довелося написати десятки листів.  

Майже завжди потрібен дозвіл від країни відправлення на вивіз тварини та дозвіл на ввіз, який часто доводиться робити наперед. 

Країни, в яких давно не було випадків сказу, вимагають тест в акредитованих лабораторіях. В Азії майже немає місць, де можна зробити такі дослідження.

Українцям пощастило, що одна київська лікарня входить до переліку затверджених Європою, тому ми легко можемо підготувати необхідні документи. Хоча це і забирає багато часу.

Враховуючи увесь наш різноманітний досвід, ми навіть створили спеціальний чек-лист, бо про необхідність деяких з перерахованих речей не завжди згадаєш одразу. 

Про планування поїздок із Чапаті

Завжди починаємо з переліку запитань. Як можемо дістатися цієї країни? Якщо тільки літаком, треба віддавати Чапаті у багаж. Це не для нас. 

Після повернення в Україну ми розглядаємо тільки переїзди автомобілем. Друге, але не менш важливе: чи є у країні обов'язковий карантин для тварин? Наприклад, в Ісландії собак обов'язково тримають на примусовому карантині 14 днів. Ми не готові відправляти Чапаті незрозуміло куди та залишати невідомо з ким. 

А вже потім аналізуємо: ставлення до собак в цій країні, можливості для проживання, пересування тощо. Якщо все влаштовує та вистачає зібраних коштів, збираємо документи, садимо Чапаті в її улюблену машину та вирушаємо до нових пригод.

Набагато простіше мандрувати країнами Західної Європи, де ставлення до собак як до членів родини. Наприклад, в Італії та Німеччині було найпростіше: нас всюди із нею пускали, не потрібно було витрачати зайвий час на пошуки dog-friendly місць. 

Вразили Сербія та Непал. Серби дивувались, коли ми питали, чи можна зайти із собакою у заклади. На вулицях до Чапаті постійно підходили знайомитись. Непал виявився найбільш привітним до собак серед країн Азії, де ми були. Чапаті навіть пускали у буддистські храми. 

У 2020-му ми планували відвідати ще 10 нових країн, але план зірвався, як і багато інших. Для мене цей рік був надзвичайно депресивним, ще й пережитий коронавірус серйозно відбився на здоров’ї. І навіть тут моїм головним порятунком була Чапаті, котра надихнула на пост про порятунок людей своїми чотирилапими друзями.

Про зміни в Чапаті та родині

Чапаті пройшла шлях Попелюшки, що перетворилась на Амазонку. Вона була покинутим цуценям, наляканим від небезпек на вулицях Індії. Тепер почала отримувати стільки любові та піклування від нас, що набралася хоробрості та впевненості у собі. 

Зараз вона просто може бути собою, максимально проявляючи своє коріння індійської собаки-парії, гени яких набагато ближчі до вовка, аніж у більшості породистих собак. 

Найближчим часом планую подати Чапаті до Книги Рекордів Гіннеса, а також зафіксувати ще одне її звершення у Національному реєстрі рекордів України. 

Нас Чапаті також змінила докорінно. Ми усвідомили глибину проблеми стосунків між індійцями та їхніми вуличними собаками. Чапаті власним прикладом довела, наскільки люди їх недооцінюють. 

Моєю життєвою місією стала популяризація цієї породи, як і інших безпритульних собак. Завдяки Чапаті я зрозуміла: щоб допомагати іншим собакам, не обов'язково мати мільйони. Можу робити світ кращим власним прикладом, тобто надихати людей. 

Мрію, що колись знайдемо можливість повернутися з Чапаті до Азії та побачимо величезні зміни. Виходячи з коментарів та повідомлень, що отримуємо із Батьківщини Чапаті, зміни є. 

Навіть на прикладі України бачимо, що питання зоозахисту розвивається. На вулицях Києва дедалі більше людей вигулюють безпородних друзів. Це додатково мотивує.

Зараз пишу фентезійну книжку про пригоди Чапаті, про індійських собак-парій. А ще чекаємо на можливість для нової подорожі, бо дорога завжди надихає на нові ідеї, приносить задоволення нашій чотирилапій зірочці.

Щодня Чапаті мотивує на нові проєкти, амбіційні плани, зміни мого характеру. Бо коли живеш поруч з "вовчицею", автоматично з’являється більше впевненості та сил на захист своєї "зграї" від будь-яких загроз.