За що мені такий син. Як батьки чинять несвідоме насильство над своїми дітьми і що з цим робити
"Ти такий нездара!", "Що ти там можеш знати? Я життя прожила, я краще знаю, що тобі треба!", "Та за що ж мені таку дурну дитину видали?". Такі вислови й зараз можна почути на дитячих майданчиках. Через них батьки несвідомо чинять насильство щодо своїх дітей.
Люди, які перенесли будь-яке насильство у дитячому віці, передають естафету й своїм малюкам – навіть не підозрюючи, що це впливає на їхню дитину. Психологиня благодійного фонду "Голоси дітей" Юлія Тукаленко розповіла LIGA.Life, як батьки завдають травм своїм дітям, навіть не усвідомлюючи це, і що з цим робити.
Яким є емоційне насильство
Ще минулому поколінню батьків "шльопнути по жопі" або "відхлестати лозиною" здавалося прийнятним способом виховання. На щастя, биття дітей вже різко засуджується українським суспільством. Але нікуди не поділося психологічне насильство – не завжди помітне, однак завжди травматичне. Наприклад, коли батьки називають дитину образливими словами, привселюдно соромлять, цькують, обманюють, нехтують її інтересами або взагалі не запитують її й не дослухаються до потреб.
Навіть коли їй не приділяють часу й дитина сама собі постійно належить – це також форма психологічного насильства. А от наслідки – дуже плачевні. Це виливається у необхідність ходити до психотерапевтів у дорослому віці, впливає на якість життя і самосприйняття дитини.
Психологиня Юлія Тукаленко пояснює: вплив мають навіть кинуті ненароком фрази, або, наприклад, порівняння дитини з іншими. Все це створює ілюзію, що дитина "якась не така" або ж "не та", яку хочуть батьки. Тож аби стати "потрібною", вона змінюється чи намагається вишкребти бодай крихту батьківської уваги.
"Часто на терапію приходять ті, хто в дитинстві зіткнувся з психологічним насильством. Наприклад, почувалися непотрібними, їхніми потребами нехтували, їх постійно з кимось порівнювали або обзивали: "Ти дурний, невдаха". Тобто коли батьки з дитинства закладали в дитину думки про неї. Зрештою вона йде з ними у свідоме життя", – говорить психологиня фонду "Голоси дітей".
Коли дитина, аби отримати увагу, любов і схвалення батьків, повинна виконати якусь дію, це вже її травмує. Наприклад, отримати найвищу оцінку в класі, щоб почути, що нею пишаються або її люблять.
"Потім ці діти упродовж життя намагаються виділятись, їм понад усе необхідно отримати визнання, схвалення інших. А коли починаєш розбиратися, навіщо їм ці відчуття, яку потребу вони закривають – приходимо в дитинство", – пояснює Юлія Тукаленко.
Крім того, прагнення бути "таким, як треба" може бути викликане бажанням захиститися від небезпечних факторів. Нерідко ці фактори – самі ж батьки.
"Зручність" може бути захисним механізмом, якщо ми говоримо про батьків дитини, які зловживають алкогольними чи іншими речовинами. Їхні діти, щоб вижити, формують певну "безпечну" поведінку (яка не "спровокує" батьків) й дотримуються її. Ці люди часто навіть не розуміють, як це – бути щасливою дитиною. Потім ця дитина йде в доросле життя та зустрічається насамперед з депресивними станами, невмінням встановлювати соціальні контакти, з проблемами із партнерами тощо. Те, що батьки дозволяють собі щодо дитини, впливає на поведінку її у дорослому віці. І навіть повнолітні, розумні, досвідчені люди часто не розуміють, звідки в них така поведінка, чому постійно трапляються якісь "однотипні" партнери. А насправді ж поведінка сформована за тим сценарієм з дитинства", – пояснює Юлія Тукаленко.
Чому такі діти стають вразливими перед аб’юзивними стосунками
Не можна на 100% стверджувати, що якщо дитина у дитинстві зазнала психологічного насильства, то шукатиме аб’юзивних партнерів у дорослому житті, пояснює фахівчиня. Але у своїй практиці вона зустрічається зі спостереженням: таке трапляється доволі часто. Це стосується як жінок, так і чоловіків.
"Коли ми маємо справу з дитячими травмами, повинні розуміти, що людина на момент приходу в терапію живе з ними вже щонайменше 10 років. Вона живе зі сформованим патерном поведінки, закладеним ще у дитинстві. Це можна змінити, попрацювавши з психологом, але це тривалий процес", – каже психологиня.
За її словами, дитячі установки не дають навіть висловлювати власну думку – і тому дитина, яка страждала через жорстокість батьків, в дорослому віці починає страждати від аб’юзу свого партнера.
"У мене нещодавно була робота з людиною, яка ще дитиною зазнала психологічного насильства: батьки були залежні від алкоголю, не звертали уваги на дитину, ніколи не питали, чим вона хоче займатися – її інтересами просто нехтували. Дитина майже не ходила до школи, бо батьки змушували працювати. І в дорослому житті ця дитина не могла відповісти на таке просте для багатьох питання: "Що ти любиш?", "Що тобі подобається?", "Чим би ти хотіла займатися". Не могла відповісти просто тому, що її ніколи цього не питали, для неї це дуже складні питання", – згадує Юлія Тукаленко.
Щоб вижити в таких умовах, дитині потрібно було уникати конфліктів – і вона до цього пристосувалася. Звикла нехтувати своїми інтересами, перш за все постійно намагалася зробити комусь краще, щоб нікого не образити, бо дуже боялася, що далі буде конфлікт.
"Коли ми почали з нею працювати, то за 2-3 місяці ця людина змогла вперше проговорити своєму партнеру, що їй щось не подобається. Це гігантський крок для дітей, які виростали у травмуючих умовах", – наголошує фахівчиня.
Травмованим насильством дітям дуже складно проговорювати те, що стосується їх самих. І нерідко "захистом" від цього вони обирають агресію – як метод вижити, коли їм загрожує чергова порція нелюбові.
Водночас Юлія Тукаленко зауважує: як дитина сприйматиме насильство і наскільки вона йому піддаватиметься – питання складне. Залежить від характеру дитини, оточення та ситуації навколо. Однак наймолодші діти беззахисні, й тому без варіантів стають жертвами.
"Підлітки (11-12 років і старші) можуть як проявити агресію (тобто почати обстоювати себе, свої кордони), так і "піти в себе". А в молодшому віці дитина майже беззахисна, не може протистояти – ні фізично, ні морально (наприклад, сказати щось у відповідь на образу). Часто дитина в такому віці навіть не знає, що може (й має бути) інакше. Вона не має з чим порівняти. Для маленької дитини її батьки – головні люди, їхня думка надзвичайно важлива. Наперекір тому, яким буде ставлення, маленькі діти все одно дуже любитимуть батьків і намагатимуться привернути їх увагу, отримати якийсь прояв любові", – каже психологиня.
Вибір замість дитини – також травматизація
У сучасних батьків досі поширена практика "вибору замість дитини". Наприклад, малюк хоче на гурток ліпки, а батьки відправляють його на інший гурток, бо вважають його кориснішим. Але насправді навряд чи нав’язування волі батьків принесе користь дитині, скоріше навпаки.
"Батьки мають дослухатися до бажань дитини й пропонувати саме ту сферу інтересів, яка їй цікава. Інколи дорослі через дитину намагаються реалізувати свої нездійснені мрії (наприклад, "я завжди хотіла ходити в музичну школу, тому відведу тебе туди"). Таким чином вони хочуть прожити через дитину те, що не змогли реалізувати самі. Звісно, є діти, які скажуть, що в підсумку не жалкують і навіть вдячні батькам. Але більшість дітей можуть бути травмовані цим, бо їхніми бажаннями знехтували", – говорить фахівчиня.
Здорове виховання – це також навчити дитину робити вибір. Навіть коли вона ще маленька, ми мусимо запитувати її, що вона хоче їсти, і давати можливість обрати. Не треба перераховувати все, що є в холодильнику, достатньо лише кількох позицій.
"Таким чином ми формуємо в дитині і відповідальність за свій вибір: "Я мала можливість обрати і я обрала". Дитина розуміє, що є причинно-наслідковий зв’язок, тому запам'ятає, що у своєму житті має вибір, і він залежить від неї", – радить психолог.
Вибір може бути помилковий – і батьки це розуміють. Важливо дати дитині "обпектися", але бути поруч, стати підтримкою.
Дозволяйте дитині помилятися
Часто дитині створюють штучні умови безпеки. Таким чином їй не дають формувати соціальні навички, забирають можливість самостійно розібратися з проблемою і дізнатися, що може трапитися. Краще буде, якщо батьки дадуть дитині зіткнутися зі складнощами. І водночас вона відчуватиме їхню підтримку й знатиме, що її безумовно люблять і допоможуть, будуть поруч.
"Батьки можуть попередити, пояснити, але дитина повинна мати вибір і сформувати навички вирішення задач. Вона навчається у соціумі, бо колись мама з татом не прийдуть і не змусять когось із нею дружити чи поступитися", – каже Юлія Тукаленко.
Ще один важливий момент виховання – бути в діалозі з дитиною та її емоціями. Не лякатися істерик, не бігти задовольняти всі забаганки – а розуміти, чому вони відбуваються і що дитина хоче ними продемонструвати.
"Коли у дитини істерика, крики та сльози посеред вулиці – батьки насамперед намагаються її заспокоїти, щоб стати "зручними" для оточення. Але дитина має проявляти свої емоції та розуміти їх. Звинувачувати, обзивати та сварити дитину в такий момент – це теж насилля.
Якщо склалася така ситуація – потрібно запитати у дитини, що вона відчуває й чому, пояснює фахівчиня. Дитину потрібно навчати, які бувають емоції, ще змалечку. Пояснювати, що означає емоція, коли дитина може її відчувати.
"Тоді й дитині буде простіше, і батьки розумітимуть її. І разом з тим не буде маніпулятивних моментів (коли, аби дитина перестала плакати, виконують всі її забаганки)", – пояснює психологиня.
Однак Юлія Тукаленко додає: в цій комунікації з дитиною потрібно знайти межу й лишатися батьками, а не ставати друзями.
"Стосунки між батьками й дитиною мають бути довірливими. Такими, щоб дитина ділилася з ними тим, що відбувається у її житті, що вона відчуває та чого хоче. Але стосунки між батьками та між друзями – це про різне", – говорить вона.
"Заповіді" виховання щасливої дитини, що не травмують її:
Психологиня БФ "Голоси дітей" додає: єдиних "стандартів" чи правил виховання дітей не існує. Проте є моменти, які допоможуть дитині вирости щасливим дорослим, без травм у майбутньому:
Поважайте дитину.
Чуйте дитину. Вона – сформована людина, яка має свої бажання, думки, і з ними треба рахуватися.
Підтримуйте дитину, її інтереси та бажання.
Безумовно любіть. Пам’ятайте, що ми дітей любимо не за те, що вони перші в класі чи в інституті, а тому, що це наші діти, незалежно від того, як вони навчаються та поводяться.
Будьте прикладом того, що таке здорові відносини.
"З цими правилами у дитини буде більше шансів стати щасливою дорослою людиною", – запевняє психологиня.
Аліна Євич для LIGA.Life