Як правильно комунікувати з військовими, які отримали інвалідність

Якщо коротко. Питати: "Що сталося?", "Як отримав поранення?", "А ти вбивав?" та казати "Одужуй!", "Тримайся!" – не є нормою. Якщо людина захоче – розповість сама, що сталося. Люди, які втратили кінцівки, не хворі, не всі люди з інвалідністю отримали інвалідність внаслідок війни.

Дивитися із захопленням та вдячністю – ок. Людина це відчуває. Спитати про протез – нормально. Але тільки якщо вам дійсно цікаво і ви готові слухати про це. Спитати про протез, щоб просто щось спитати, бо вам незручно – ненормально.

Жартувати про залізні ноги можна. Але тільки якщо ви близькі та знаєте, через що проходить людина. На ці жарти має бути дозвіл. Як сказав Олексій, який втратив обидві ноги: "Мені можна. Тобі – ні".

Дякувати – нормально. Просто підійти та сказати: "Дякую". Або прикласти руку до серця — маленький жест поваги, якого маємо навчитися.

Пропонувати гроші – ненормально. Подарувати сувенір або лишити щось символічне – нормально. Це про повагу. Гроші принижують. Хочете допомогти грошима – донатьте.

Тягнути дитину за руку якомога далі від людини з протезом – ненормально. Пояснити дитині, що деякі частини тіла можуть бути штучними – нормально. Це частина нашого майбутнього. Якщо хочемо жити довго, всі будемо мати протезовані частини тіла.

Повторю це ще раз – відсутність кінцівки не робить людину інакшою.

Не робить людину слабшою.

Не робить людину гіршою за вас.

Навчіться дивитися з повагою та захопленням замість жалю та розпачу.

Ми будемо країною людей з інвалідністю. Це не зробить нас слабшими. Це ще більше зробить нас нами, бо це частина нашої історії, частина історії, як ми боролися за нашу незалежність та право жити своїм життям.