"Балаган та лебеді". Що не так із парками Києва і як це змінювати
Щороку влада Києва виділяє на догляд та оновлення парків мільйони гривень — LIGA.Life з’ясувала, що цьогоріч на потреби зелених зон столиця передбачила 258,9 мільйона гривень. За даними КМДА, гроші підуть на догляд, реконструкцію та створення нових парків, для міста закуплять нові дерева та кущі. Втім, щоб замаскувати низку проблем, столичні комунальники часто вдаються до декорування парків квітковими інсталяціями чи фігурами, які привертають увагу, але не змінюють ситуацію глобально.
LIGA.Life поспілкувалась із Максимом Коцюбою, засновником студії ландшафтної архітектури KOTSIUBA, і запитала, в чому проблема — чому столичні парки досі декорують "лебедями" та що нам заважає розвивати зелені зони так, як це роблять у цивілізованому світі?
Три проблеми, які гальмують розвиток парків
Статус столиці, комерціалізація та пережитки радянських підходів до благоустрою — все це негативно впливає на зелені зони та парки Києва. Максим Коцюба, студія якого за 14 років реалізувала понад 50 проєктів, називає три системних проблеми, які заважають розвиватись столичним паркам:
1) У Києві відсутній партисипативний підхід до проєктування.
Простими словами — проблема у тому, що перед реконструкцією чи створенням нових парків влада не залучає громаду. Мешканців не запитують, що їм насправді потрібно, як наслідок — процес є закритим. Ситуацію ускладнює те, що на ухвалення рішень часто впливає бізнес, який зацікавлений у вигоді від локації, де розташований парк чи зелена зона.
"Якщо місто має за цінність добробут мешканців, а не політику, свої інтереси чи інтереси виключно бізнесу, то воно запитує і мешканців, які їхні потреби. Якісний проєкт може бути створений, тільки коли у процес включені влада, бізнес та громада", — наголошує Максим.
2) Київ досі не ухвалив новий Генплан та не має концепції інтегрованого розвитку.
Київ у 2019 році представив новий Генплан, але досі не може його ухвалити. Це документ, який визначає, як розвиватиметься місто найближчими роками, зокрема й скільки парків і скверів облаштують.
Коцюба називає Генплан застарілим інструментом, альтернативою вважає сучасну Концепцію інтегрованого розвитку — стратегічний документ, який фінансується спільно урядами України, Німеччини та Швейцарії й передбачає план розвитку міста до 2030 року. Проєкт розглядає 12 шарів міста — екологія, освіта, культура, медицина, транспорт, громадські простори тощо.
"У документі дуже чітко визначено загальний вектор розвитку міста, на що місто робить ставку, куди воно рухається та які конкретні кроки потрібні для цього", — наголошує експерт.
В Україні лише п’ять міст ухвалили концепцію інтегрованого розвитку — Львів, Чернівці, Вінниця, Житомир та Полтава. У Києві до проєкту доєднався тільки один район — Подільський. "Але один район — це не стратегія візії міста", — підкреслює Максим.
3) Не усі столичні парки мають чіткі межі.
Наприклад, Національний природний парк "Голосіївський" — це велика заповідна територія, площа якої становить майже 11 000 гектарів. Вона охоплює три великих зони: Голосіївський ліс, Святошинсько-Біличанський масив та урочище "Лісники", яке простягається аж до Конча-Заспи.
Парк Рильського площею близько 140 га є частиною Національного природного парку "Голосіївський". Велика територія на тисячі гектарів ускладнює розмежування природних зон і створює корупційні ризики та землевпорядні суперечливості.
Їх, своєю чергою, дехто використовує у власних цілях — наприклад, у парку Рильського на ділянках, наближених до Голосіївського проспекту, можна помітити готелі, ресторани та заклади, яких за законом там не повинно бути.
"Фактично комерцію будують прямо у парку, але якщо запитати, чому тут будуєте — бізнес запитає у відповідь: "А де межі цього парку?" — міркує Коцюба.
Біль №2: комерціалізація та недоречне декорування
За радянських часів парки та зелені зони були знеособлені й перетворились на місце розваг із недоречними атрибутами — атракціонами, клумбами та шашличними. Насправді ж парк — це місце для єднання людини з природою, переконаний Максим Коцюба, студія якого відповідала за відновлення Старокиївської гори.
На жаль, сьогодні влада підтримує засилля комерції у парках, аргументуючи це тим, що парк таким чином заробляє кошти на своє утримання. Втім Коцюба переконаний, що комерція спотворює саму суть природної зони, перетворюючи парки на "торгові центри просто неба".
"Коли комерція хаотично починає паразитувати на інфраструктурі парку, вона його вбиває, і з часом він стане непривабливим", — наголошує Максим.
Розважальні атракціони мають бути тільки у парках атракціонів, у звичайних парках — тільки дитячі чи спортивні майданчики, які гармонійно поєднуються з природною складовою та не заважають людям відпочивати.
"Парки перетворились на балагани — озера обвішують канатами, будують альтанки, які здають за гроші під шашлики, канатні дороги, спуски з гірок, гіроскутери, ударні груші. Якби визначили реальні потреби користувачів парку і місцевих мешканців, то картинка виявилась би зовсім іншою", — зазначає Максим і додає, що попит на комерцію не є приводом розмножувати її у парках.
Коцюба пояснює, що комерція не вирішує жодної проблеми — це споживацький підхід, який є безперспективним. Той бюджет, який забезпечують атракціони чи кіоски, все одно не дає можливості повноцінно доглядати чи оновлювати парк — практика показує, що влада так чи інакше виділяє бюджетні кошти на це.
"Якщо парк перенасичений атракціонами, то відвідувачі, які не можуть собі їх дозволити — вони не підуть до нього. Бо такий парк наче вимагає від тебе щось купувати. Громадське місце має бути доступним для усіх, незалежно від фізичної чи фінансової спроможності", — наголошує ландшафтний архітектор.
Як наслідок, щоб замаскувати наявні проблеми та імітувати діяльність, "Київзеленбуд" та профільні підприємства з року в рік створюють яскраві скульптури з рослин чи квіткові інсталяції, які начебто покликані прикрашати зелену зону. Регулярно такі інсталяції можна бачити на Співочому полі у Києві.
А у 2018 році "Київзеленбуд" влаштував у парку Орлятко "фестиваль" плавучих клумб, на одній з яких розмістили фото лебедів.
"Подібне декорування — це свого роду маскування проблем. Коли людина хвора, їй не наносять макіяж, щоб вилікувати. Це імітація діяльності — начебто якась робота проводиться", — критикує цю практику Коцюба.
Максим переконаний, що проблема значно глобальніша, а її корінь у тому, що система досі використовує підходи з радянських часів — один великий підрядник виконує усю роботу, а рішення йдуть "згори". Цю систему треба повністю переосмислити, наголошує Коцюба.
Як змінювати ситуацію (або як це працює в ідеальному світі)
Почати потрібно з децентралізації, каже Максим. Відповідати за озеленення міста повинна не одна організація — потрібно, щоб кожна зелена зона мала свого роду дирекцію, яка буде не тільки утримувати, а й розвивати цей парк.
Для кожного парку треба розробити проєкт розвитку — перед цим вирішити усі юридичні та землевпорядні нюанси. Розробляючи проєкт, його автори мають чітко розуміти, в якому контексті перебуває парк та як впливає на місто. Наприклад, парк районного значення треба розвивати для конкретного району, парк міського значення — інтегрувати в контекст міста.
"Тоді й комерція не потрібна. Парк непрямим чином покращує життя людей у цьому районі — впливає на добробут мешканців, сприяє розвитку тих чи інших сфер підприємництва поблизу, люди стають активніші, здоровіші, бо мають де бігати вранці", — розповідає Коцюба.
Перед розробкою проєкту будь-якої зеленої зони слід проводити дослідження — як просторові, так і соціологічні:
Соціологічне дослідження передбачає, що у мешканців району запитують, як вони взагалі проводять свій вільний час, куди ходять на прогулянку, чи є у них діти і як вони з ними проводять час. Опитуються люди різного віку і фінансового стану, дані збираються, щоб визначити головне — потреби мешканців, пояснює Коцюба: "Хороший проєкт створений на основі досліджень та реальних потреб користувачів. Ми не нав’язуємо їм своє бачення, а відштовхуємось від реальної ситуації".
Просторові дослідження допомагають зрозуміти, в чому ідентичність парку, чим він відрізняється від інших — які у ньому породи дерев, рельєф, озера. Тоді з’явиться розуміння, на чому акцентувати у його розвитку. Наприклад Голосіївський парк унікальний тим, що є своєрідними "воротами" у природний ліс.
"Коли ми розуміємо, чим парк особливий, чим відрізняється від інших і хто наш клієнт — тоді буде зрозуміла задача, яку треба виконати. А правильна постановка задачі — це 50% успіху проєкту. Тоді починає будуватись певна стратегія, проводиться конкурс, залучаються проєктанти й підрядники", — пояснює Максим.
Що можна зробити уже зараз
Щоб уся система запрацювала "по-новому", знадобиться дуже багато часу та ресурсів, яких у країні у стані війни може бути недостатньо. Ми запитали в експерта, що можна робити уже зараз, щоб змінювати ситуацію у парках та природних зонах.
Максим Коцюба вважає, що варто почати з точкових потреб та "мінімальних тактичних кроків". У приклад ставить Львів, де у парках почали споруджувати дитячі майданчики.
"Львів почав із малого — дитячі майданчики не усунули всі проблеми парків, але це стало першим кроком до подальшого розвитку цих зелених зон, вирішення задач і розробки комплексних проєктів", — розповідає Коцюба.
За кордоном популярною тенденцією є так звані "друзі парку" — ком'юніті місцевих мешканців, які об’єднуються, щоб розвивати зелену зону, якою вони користуються. Подібні ком’юніті можна створювати й у столиці, вважає архітектор.
"Було б класно, якби вони могли обирати, хто надає для парку послуги — не лише "Київзеленбуд", який є монополістом і виконує усі роботи. А щоб люди обирали найкраще обслуговування парку, яке б закривало їхні потреби", — каже Максим Коцюба.
У такі об’єднання можуть входити депутати місцевих рад — є конкретний район, депутат знає громаду цього району, цікавиться потребами людей та вимагає їх втілення у міськраді.
"Так процес буде правильним, і зрештою люди отримають той парк чи сквер, який насправді відповідатиме їхньому запиту. І гроші будуть витрачені дуже конкретно і прицільно, а не на лебедів чи написи "I love Kyiv", — підкреслює Коцюба.
Ландшафтний архітектор наголошує, що окрім користувачів парку важливо пам’ятати й про складову природи та екосистеми: "Тварини, птахи, комахи є повноправними мешканцями цього середовища, це їхній дім. На їхні потреби теж треба зважати. У Європі для того, щоб їжачки могли перебігати дорогу, роблять тунель під проїжджою частиною — ось це здоровий підхід", — каже Максим.
Які підходи використовує студія KOTSIUBA
Завдання ландшафтної архітектури — не тільки озеленення парків чи скверів. Головна мета — створити простір, комфортний для людей у містах. Вдалі проєкти ландшафтної архітектури повертають жителям відчуття зв’язку з містом, яке втрачене особливо у мегаполісах. А також — намагаються загоїти травму нічийного простору, завдану радянським союзом.
Як приклад такого підходу Максим наводить проєкт реконструкції Центральної площі у Чернівцях, з яким студія KOTSIUBA перемогла у всеукраїнському архітектурному конкурсі.
Цей кейс повністю відповідає усім вимогам "здорового громадського простору", наголошує Коцюба — для його реалізації провели соціологічні дослідження, ідею проєкту обговорювали місцеві мешканці та бізнес, проєктант визначався за прозорим конкурсом.
За проєктом, площу планують зробити пішохідною, встановлять дитячі майданчики, облаштують сквер і демонтують стіну — пережиток радянщини, її використовували як "дошку пропаганди".