Чому жінки заробляють менше — розбираємо гендерний розрив в оплаті праці в Україні

Коли розмова заходить за "гендерний розрив в оплаті праці", у відповідь можна почути: "А ось моя подруга/сестра/знайома отримує таку саму заробітну плату, як її колега на аналогічній посаді". І воно дійсно може бути так. Але gender pay gap — це поняття комплексне і стосується, зокрема, умов роботи й доступу до реалізації своїх прав та можливостей, пояснює в коментарі LIGA.Life Світлана Михайлишин, юристка, менеджерка програм центру "ЮрФем: освіта", організації гендерної спрямованості.

Що таке гендерний розрив в оплаті праці?

— Чи дійсно подруга/сестра/знайома виконує такий самий обсяг завдань, як її колега на аналогічній посаді? Чи однаково безбарʼєрним для них був шлях до цієї позиції? Зрештою, чи зможе ця фахівчиня, маючи дитину віком до трьох років, поїхати у відрядження для підвищення своєї кваліфікації та отримання нових компетенцій? Спойлер: станом на грудень 2024 року — ні. А от колега-чоловік — зможе, констатує експертка.

Дійсно, багато людей вважають, що жодних проблем немає: мовляв, і чоловіки, і жінки можуть працювати в будь-якій сфері, ми знаємо багато жінок на керівних посадах, законодавчо в нас забезпечена рівність у більшості питань. Однак законодавчо та на практиці — це різні ситуації, зауважує в розмові з LIGA.Life Альона Грузіна, культурологиня, комунікаційниця ресурсу "Гендер в деталях".

Якщо говорити простими словами: сукупно жінки заробляють майже на ⅕ менше, ніж чоловіки.

Тож гендерний розрив в оплаті праці насправді має ширшу межу, аніж ми звикли уявляти, наголошує Світлана Михайлишин. Зменшення цього дисбалансу вимагає водночас подолання гендерних барʼєрів. Ці перешкоди супроводжують здебільшого жінок практично від початку їхнього карʼєрного шляху. Поки випускники ЗВО після чи не перших співбесід мають змогу почати заробляти (і кошти, і досвід), їхні однокурсниці втрачають час та прибуток на десятках інших професійних інтервʼю, де їх питають, чи скоро вони планують завагітніти та "піти в декрет".

Також це супроводжується низкою інших супутніх факторів, які здебільшого залишаються невидимими:

• жінки частіше займають низькооплачувані посади (як-от у сфері соціальних послуг);
• жінки частіше виконують "третю зміну" (хатню неоплачувану роботу, турботу про старших рідних, які потребують догляду);
• беруть частіше і довші перерви в роботі (у догляді за дитиною, наприклад), аніж чоловіки.

В яких сферах в Україні можна побачити гендерний розрив в оплаті праці?

Здебільшого в низькооплачуваних сферах — доглядова, освіта, медицина тощо — більшу частину посад обіймають жінки. Жінкам важче просуватися кар'єрними сходами, щоб обійняти вищу посаду і, відповідно, отримувати більший дохід. Часто це пов’язано із дітьми (роботодавці не завжди готові наймати на важливі посади жінку, яка може в найближчі роки піти в декрет або яка має маленьку дитину і може бути часто відсутньою через лікарняні), розповідає LIGA.Life Альона Грузіна.

У галузі промисловості, де здебільшого працюють чоловіки, жінки отримують на 25% менше в середньому. У сферах мистецтва, спорту, розваг, культурної діяльності розрив становить майже 33%. Ідентична ситуація — в кур’єрських та поштових службах. Фінансова та страхова діяльність мають розрив у 31,5%.

Така ситуація не тому, що жінки не хочуть працювати, додає комунікаційниця ресурсу "Гендер в деталях". Багато жінок втрачають роботу внаслідок вагітності та догляду за дитиною, оскільки за цей час втрачають навички й вже не можуть повернутися до роботи. В деяких ситуаціях жінки не повертаються до роботи, бо мають бути постійно з дитиною. В умовах війни ця ситуація загострюється, бо особливо в прифронтових містах бути з дитиною — це не примха, банально школи та садочки не працюють або працюють в обмеженому форматі, а приватні коштують занадто дорого.

Насправді це питання не конкретних сфер, це явище наскрізне і помітне з багатьох ракурсів. У 2023 році, за даними КМУ, гендерний розрив в оплаті праці в Україні становив 18,6%. За 2021 рік маємо більш деталізовану інформацію від Держстату, власне за категоріями, які можемо розглянути, пояснює Світлана Михайлишин. Таким чином, станом на перший квартал 2021 року бачили найбільш разючу різницю в середній зарплаті між чоловіками та жінками у сферах, як-от:

• наукова та технічна діяльність;
• інформація та телекомунікація;
• фінансова та страхова діяльність;
• промисловість.

Знову ж таки, це якщо говорити про буквальну відмінність в розмірі заробітної плати, продовжує експертка. У сфері охорони здоровʼя така різниця менша, аніж, наприклад, у галузі транспорту та складів (хоча все ще є!). Але чи однаково жінки та чоловіки представлені на високооплачуваних посадах? Чи так само легко жінці стати хірургинею, як чоловіку — хірургом? Дослідження кажуть, що ні.

— У жінок статистично менший "поріг входження": якщо проаналізувати резюме, то зарплатні очікування жінок на 10-30% нижче, ніж у чоловіків. Часто вони готові працювати за менші кошти, оскільки є потреба забезпечити себе та дітей, каже Альона Грузіна.

— У дітей 1990–2000-х років є такий жарт: "Тато вийшов по хліб" — це покоління людей, де багато хто виросли без батька або ж він був присутнім номінально. Відповідно, у жінок банально не було варіанту чекати кращої вакансії, бо треба було прогодувати родину. Зараз служить дуже багато чоловіків, більшість мільйонної армії складають чоловіки, які не завжди мають можливість вкластись у родину фінансово. Отже, вся доглядова праця на жінці (а це можуть бути й діти, й літні родичі з обох сторін, навіть банально домашні улюбленці, які теж потребують часу), але й фінансові вкладення і планування також на ній. Втратити роботу (хоч хай яку) в такій ситуації не можна,

Понад 100 років, щоб досягнути рівної оплати праці в Україні

За різними підрахунками, які можна зустріти у відкритих джерелах, Україні потрібно понад 100 років, щоб подолати гендерний розрив в оплаті праці. За звітом 2023 року про глобальний гендерний розрив, Європі потрібно ще 67 років, Америці — 95, коментує Світлана Михайлишин:

— Щодо кроків, які необхідні, щоб це відбулося: як з боку держави, так і суспільства, обидві експертки зазначають, що зараз в Україні діє Національна стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, яка має на меті скоротити такий розрив з сьогоднішніх 18,6% до 13,7%.

Також, за ініціативою першої леді Олени Зеленської, Україна є офіційною учасницею міжнародної програми "Партнерства Біарріц", спрямованої на забезпечення рівних прав і можливостей. Впровадження міжнародних стандартів, стандартів Європейського Союзу, зокрема щодо економічної самостійності жінок, — є насправді важливим в цьому контексті, розповідає представниця "ЮрФем: освіта":

— Досягнення гендерного паритету, на мою думку, — це синергічне питання держави, бізнесу і суспільства. Це не тільки про вдосконалення законодавства, це про зміну світогляду і підходу в цілому. Сприяти цьому можуть гендерні політики в установах і організаціях, створення комфортних умов роботи і для жінок, і для чоловіків, популяризація отримання відпустки для догляду за дитиною саме з боку батька (а не тільки матері), подолання гендерних стереотипів про "берегиню домашнього вогнища" і збалансований розподіл хатніх обовʼязків натомість.

З боку держави — необхідно підтримувати, а з боку роботодавців — створювати сприятливі умови для зручного поєднання сімейних та професійних обов’язків, каже експертка Альона Грузіна. Також це може бути підтримка професійного зростання жінок та жіночого підприємництва. Але водночас в умовах війни необхідно також приділяти увагу працевлаштуванню ветеранів та ветеранок та, за можливістю, підтримувати або об’єднувати їхні бізнеси, щоб саме вразливі верстви були економічно захищені. Компанії можуть провести аудит оплати праці та сприяти прозорості оплати. Залежно від сфери, це також можуть бути гнучкі умови роботи або ж графік.

Крім того, допомагає і банальне поширення інформації, додає експертка. Наприклад, зараз триває інформаційна кампанія "Звісно, зможеш". Це можуть бути уроки в школі, де мають пояснювати, що жодна професія й оплата за роботу не мають залежати від статі чи гендеру, а виключно від якості роботи. Можна заохочувати дівчат до вибору технічних і високооплачуваних професій через стипендії, програми менторства та кампанії з популяризації.