Чи є в українській мові слово "спасибі" і як правильно вибачатися: добірка українських відповідників

Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із ювілейним, п’ятдесятим випуском цієї мовно-дорадчої рубрики, без якої, сподіваюсь, вам уже важко уявити початок тижня.

Сьогодні поговоримо про найнеобхідніший набір початківця в кожній мові світу, який, однак, стане в пригоді абсолютно всім: про слова подяки й вибачення. Ті, хто вчив бодай якусь мову з нуля чи був у чужомовному середовищі, точно зі мною погодяться. Чемність відчиняє двері й прокладає мости порозуміння, тому з нею найдалі зайдеш, де б ти не був. 

Почнемо з приємнішого — з подяк. 

Дякую чи спасибі?

Це вибір, якого можна й не робити, адже обидва слова українські й частовживані. 

"Спасибі" — слово давнє, слов’янське й релігійно наснажене. Утворилось воно зрощенням формули "спаси Біг" [тобто Бог]. За допомогою таких "склейок" у нашій мові виникло ще багато різних слів — скажімо, дванадцять (два на десять), напередодні (на передодні, себто на тому дні, який передує згаданому) чи насамкінець. До речі, слово "спаси" — теж українське, як і "спаситель", "спасати", "спасіння" чи "Спас", хоч, звісно, й не зовсім нейтральне в літературній мові, на відміну від деяких діалектів. 

З граматичної точки зору це вигук, він ніяк не змінюється. Прикметник біля нього має стояти середнього роду: велике спасибі, щире спасибі. До речі, саме середнього роду прикметники узгоджуються і з багатьма іншими вигуками й формулами ввічливості: почулось важке "шубовсть!", яке "добридень", таке й "доброго здоров’я". 

Слово ж "дякую" — германського походження, рідний брат англійського thank you чи німецького danke. 

Воно свого часу прийшло в багато слов’янських мов. Ось лише кілька його закордонних братів:

• дзякуй! — білоруською;
• děkuji! — чеською;
• d’akujem! — словацькою;
• dziękuję! — польською. 

На відміну від "спасибі", це не вигук, а повноцінне дієслово. Тому… 

а) його можна змінювати за особами: я дякую, ми дякуємо, ти дякуєш, ви дякуєте, вона дякує, вони дякують.

б) у літературній мові його не можна вживати як вигук, себто не можна сказати велике дякую чи щире дякую. До речі, вигуком воно стало лише в білоруській — тому там можна почути "шчыры дзякуй". Наше ж "дякую", як кожне нормальне дієслово, супроводжується прислівниками на зразок "дуже" чи "щиро". 

Як можна урізноманітнити свої подяки?

Щоб відповісти на це запитання, ми звернулися до Генерального регіонально анотованого корпусу української мови "Грак" (у його версії Грак-17) — великої, репрезентативної й структурованої колекції україномовних текстів, де можна відстежити вжиток, частоту й популярність певних слів та конструкцій.

Які прикметники найчастіше стоять біля слова "спасибі"?

• велике;
• величезне;
• щире;
• окреме;
• сердечне;
• людське;
• особливе;
• гаряче;
• щиросердне;
• превелике;
• уклінне;
• товариське;
• якнайтепліше;
• щире-дружне;
• правдиво-щире.

Які прислівники найчастіше стоять біля слова "дякую"?

• палко;
• щиро;
• дуже;
• красненько;
• урочисто;
• тепло;
• покірно;
• глибоко;
• ласкаво;
• вельми;
• наперед;
• окремо;
• заздалегідь;
• безмежно;
• принагідно;
• гарно; 
• страшенно.

Як попросити вибачення

Тут теж, як завжди, є кілька знайомих усім варіантів — і "вибач", і "пробач", і "прости", і "даруй", і "перепрошую" — кожному на свій смак. 

Слова "пробачати" і "вибачати", як пишуть етимологічні словники, прийшли в українську мову з польської: перше з них у нас давніше (з XVI століття), друге новіше (з XVII-XVIII століття). Буквально вони означають те саме: пропускати повз око, заплющувати на щось очі, чогось не помічати, щось пропускати. 

У питомо українського слова "дарувати" здавна було кілька різних значень. "Словник" Бориса Грінченка фіксує такі: 

1. обдаровувати;
2. нагороджувати;
3. жертвувати;
4. пробачати. 

Ось як уживаються вибачати/пробачати/дарувати:

• пробачити/вибачити комусь за щось

— Пробачте мені за нещирість і грубість!

• пробачити/вибачити комусь

— Вибачте мені, я ненавмисне. 

• пробачити/вибачити комусь щось

— Пробачте мені мою допитливість.

• дарувати комусь щось 

— Ніхто не дарує йому його вини. 

(пробачити образу, пробачити тобі)

Звісно, пробачати, вибачати й дарувати можна не лише щось і комусь: ці слова часто використовуються й без додатків:

• Пробачте, я більше так не буду. 
• Даруйте, я ляпнув не подумавши. 
• Вибачте, завтра все буде інакше.

Чи можна казати "вибачатися"

Усім відомо, що ні, — бо ж "вибачатися" — це буцімто "вибачати себе". Насправді, звісно, як і багато інших надуманих заборон, ця не має під собою жодних підстав, окрім тієї, що слово "вибачатися" багатьом видається схожим на російське "извиняться". 

Адже кожен бодай трохи допитливіший читач може сходити в гугл і знайти, що в постфікса -ся є аж сім різних значень:

• власне зворотне (одягатися);
• взаємно-зворотне (обійматися);
• загально-зворотне (вибиратися, схилятися);
• посередньо-зворотне (пакуватися);
• активно-безоб'єктне (собака кусається);
• пасивно-якісне (дріт гнеться);
• власне пасивне (часом з орудним суб'єкта дії: "навіки прокленетесь своїми синами").

Лише одне з них (власне зворотне) означає "робити щось із самим собою". 

Звісно, слово "вибачатися" є в словниках, тому якщо вам хочеться його вживати й ваше серце не стискається від жаху перед соціальними санкціями — ви маєте на нього всі права. Вибачайтеся на здоров’я. Але майте на увазі, що "я вибачаюсь" програє перед "вибачте" бодай внаслідок своєї довжини й зверненості на вас, а не на людину, яку ви хочете перепросити. 

Будьте чемними — і вчіть українську!