Двоє студентів перевірили тисячу переходів у центрі Києва. Висновки їх розчарували
Двоє київських студентів провели масштабне дослідження — вони проаналізувати майже 1000 пішохідних переходів у центрі столиці. З’ясувалося, що половина з них не відповідають нормам інклюзивності, тобто не пристосовані для маломобільних людей. Лише 25% пішохідних переходів є доступними, решта мають серйозні недоліки. Результати дослідження хлопці систематизували та показали у презентації з мапами та діаграмами.
Дослідники переходів — Антон Волович та Семен Верхоглядов з Географічного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. Ми розпитали хлопців, звідки у них ідея дослідження, хто збирав дані та як, на їхню думку, центр Києва робити безбар’єрним.
Кому належить ідея та як досліджували
І Семен і Антон зараз навчаються на магістратурі Географічного факультету за напрямком "урбаністика", до цього — вивчали екологічне підприємництво на Економфакультеті.
"Я з дитинства цікавився електротранспортом — тролейбусами, трамваями. В останні роки почав цікавитися дотичними темами, зокрема проблемами міста. Тож на магістратуру вирішив вступати на урбаністику. Це те, що мені цікаво у повсякденному житті, я ці теми щодня обговорюю з друзями", — розповідає Волович.
Ідея дослідити пішохідні переходи у Києві з’явилася під час проходження виробничої практики у Центрі організації дорожнього руху. Обрати саме цю нішу хлопцям порадили їхні куратори. "Фактично це була наша спільна з кураторами ідея. Ми вже чули про схожі дослідження у Львові й хотіли зробити щось подібне у Києві, тобто наш власний інтерес був однозначно", — каже Верхоглядов.
Безпосередніми кураторами студентів у Центрі організації дорожнього руху були Тимофій Нагорний та Станіслав Клименко, які раніше працювали у ліквідованому Секторі велорозвитку Києва. Зазначимо, саме за час роботи велосектора столична веломережа збільшилася з 69 до 220 км, а у місті з'явилося понад 1600 велопарковок.
На дослідження центру Києва хлопці мали три тижні. "Ми майже щодня зустрічались і ходили щонайменше по три години, досліджували кожен перехід у нашому ареалі. Спочатку все було хаотично, але потім ми склали детальний план — як краще обійти все, щоб був логічний маршрут. Були дні, коли ми ходили з ранку до вечора, щоб дослідити всі локації", — розповідає Антон.
Хлопці аналізували кожен перехід, одразу обговорювали та визначали його параметри, нотували їх, а потім фотографували. "Це на початку ми ще звіряли усе з ДБН-ми, а потім вже самі розуміли, де переходи правильні, а де ні", — додає Антон.
"Раніше я на ці пониження взагалі уваги не звертав. Тепер, коли ти на власні очі бачив кожнісінький перехід у центрі, то не звертати на них увагу неможливо", — жартує Семен.
Обов’язки поділили так: Антон здебільшого збирав дані, а Семен систематизував та наносив їх на мапу. Для роботи використовували програму QGIS. Уже потім куратори вносили корективи та давали поради. Результатом тритижневого дослідження стала детальна мапа центру Києва з усіма пішохідними переходами — безбар’єрні позначили зеленим кольором, а ті, що не відповідають нормам, — червоним. На жаль, центр столиці у нас у "червоний горошок".
"Повний аврал": що показало дослідження
Антон та Семен дослідили 959 пішохідних переходів у центрі Києва (а це 1918 підходів).
Відповідно до нових ДБН-ів, усі підходи мають бути понижені у нуль з дорожнім покриттям та оснащені тактильною плиткою. На магістральних шляхах посеред переходу мають бути встановлені ще й острівці безпеки. Нові ДБН-и також рекомендують облаштовувати підвищені пішохідні переходи, які виконують роль сповільнювачів автомобільного руху. У центрі Києва таких — лише вісім.
Загалом у центральному ареалі столиці тільки 25% пішохідних переходів (488 підходів) повністю відповідають вимогам, тобто мають нормативне заниження і облаштовані тактильною плиткою. 27% переходів (507 підходів) — доступні частково, наприклад, мають пониження, але без тактильної плитки або ж навпаки. 48% переходів (923 підходи) — взагалі не відповідають вимогам.
Згідно з дослідженням, найкраща ситуація у центрі в Шевченківському районі — там 32% переходів є нормативними, а проблеми мають 45%. Це, у першу чергу, завдяки тому, пояснюють Антон та Семен, що саме в цьому районі капітально відремонтували найбільше вулиць (Скоропадського та Франка. — Ред.).
"Там, де немає капітального ремонту, — повний аврал. Тобто глобально місто недоступне взагалі. Можна сказати, що тільки одна вулиця повністю доступна — Скоропадського", — додає Семен.
За його словами, під час дослідження у центрі міста вони зустріли лише одну людину на кріслі колісному — у Шевченківському районі. На щастя, маломобільного супроводжувала інша людина. "Бо самостійно той перехід на кріслі неможливо перетнути", — пояснив Семен.
У Подільському та Печерському районах ситуація "терпима", кажуть студенти-урбаністи. Найгірша вона — у Голосіївському районі. Там ненормативними є понад 60% переходів. А пристосовано для маломобільних — всього 31 перехід (12%), і то усі вони розташовані хаотично.
Проблема в тому, каже Антон, що сучасні ДБН-и були ухвалені відносно нещодавно (у 2018 році), і за цей час місто банально не встигло підлаштувати до нових норм усі вулиці.
"Коли ми презентували це дослідження комунальним підприємствам, то представник Київавтодору сказав, що місто могло б "унормувати" всі переходи за 2-3 роки — для цього треба робити по 3-4 тисячі переходів щороку. Але фінансування виділяють тільки на 256 (щороку). Тобто можна уявити, скільки часу потрібно, щоб зробити увесь Київ безбар’єрним", — підкреслив Антон.
Читайте також: Що не так з вулицею Антоновича
Які ще проблеми помітили
"У цілому все дуже погано. Тротуари у місті всюди розбиті й з численними перешкодами. Людина зможе перетнути перехід, але тротуаром не зможе пересуватись. А ще дратує, що тротуари не приведені до єдиного вигляду. Наприклад, якийсь магазин виклав перед собою одну плитку, ресторан — іншу", — розповідає Семен.
Дослідники нарікають також на стан дорожнього покриття й відсутність доступних велосмуг. Велосипедисти, як відомо, також належать до маломобільних містян. "Мені раніше доводилося часто їздити велосипедом через Дмитрівську — там просто жах, навіть на тротуарах там суцільні перешкоди. Людині на велосипеді важко, а що вже казати тому, хто на колісному кріслі?" — риторично питає Антон.
На думку студентів, стратегічна помилка Києва — це автомобілецентричний підхід до розвитку міста. Він проявляється навіть у деталях. Хлопці пояснюють, що досить часто поруч із пішохідним переходом можна було побачити заїзд для автомобілів у двір чи на паркінг. "І пониження для авто виконано у 100 разів краще, ніж на пішохідному переході. А кажуть, що грошей немає. Це все про пріоритети", — наголошує Семен.
"Місто ж не для автомобілів, воно — в першу чергу для людей. Якщо нічого не змінювати зараз, то ставатиме тільки гірше. Мені страшно уявити, що буде через п'ять років зі станом пішохідної інфраструктури", — додав Антон.
Читайте також: Як Київ очищується від незаконної реклами
Що робити, щоб змінити ситуацію
Облаштування пішохідних переходів має стати системним — в ідеалі це мають бути послідовні капітальні ремонти вулиць по всьому місту. "Ми зрозуміли, що тільки капітальні ремонти забезпечують таку комплексну безбар’єрність та мобільність міста. Найбільше вулиць було відремонтовано у Шевченківському районі — тож завдячуючи цьому ситуація з безбар’єрністю у районі найкраща. А якщо забезпечувати безбар'єрність точково й несистемно — то виходить "незрозуміло що", десь щось натикали та й все", — каже Антон.
По друге, створення безбар'єрного середовища має стати пріоритетом для міської та навіть державної влади, вважають Антон та Семен.
"Для початку треба почати звертати на цю проблему увагу. Треба пам’ятати, що триває війна і внаслідок російської агресії зростає кількість людей з інвалідністю. Але не тільки для них це потрібно — місто має бути безбар’єрним для всіх. Я вважаю, що можна якось переглянути пріоритети, можна щось робити вже зараз", — підкреслює Антон.
"Громадськість має порушувати ці питання, за донорські кошти можна проводити рекламні кампанії. Варто намагатись порушувати ці питання регулярно. На мою думку, це питання взагалі має порушуватись тепер на рівні держави", — каже Семен й додає, що у його рідному місті, у Білій Церкві, зараз теж займаються безбар'єрністю — на одній з реконструйованих вулиць завдовжки 750 метрів, наприклад, підвищених переходів більше, ніж у всьому центрі Києва.
"Головний висновок — зараз безбар’єрність має точковий і несистемний характер. Але вона має стати плановою і системною. Слід переглянути пріоритети. Це не такі великі гроші — можна почати облаштовувати хоча б пониження, але робити це регулярно. Це значно покращить комфорт усіх, хто живе в місті", — каже Антон Волович.
"У Києві нема жодної стратегії, немає пріоритетів. Зробили якийсь сквер з лавочками чи парк, і все. Але немає якогось бачення, куди прямуємо, як будемо розвиватися. Просто пливемо кудись за течією. А куди ми припливемо, якщо нічого не будемо змінювати?" — резюмує Семен Верхоглядов.