Євробачення. Як конкурс став відображенням міжнародних правил та політик

Євробачення прибуло до Ліверпуля. Протягом тижня з двох півфіналів, в яких беруть участь 37 країн-конкурентів, буде обрано 26 фіналістів. Очікується, що великий фінал у суботу, 13 травня, переглянуть близько 160 мільйонів людей. 

І все ж залишається певна плутанина щодо того, що вважається "Європою" в контексті Євробачення. Однак ясність у цьому питанні можна знайти, якщо зрозуміти правила та практику міжнародної політики. Крім того, процес ухвалення рішення про те, хто входить, а хто виходить, і які правила діють для тих, хто змагається, є цікавим відображенням міжнародного права.

LIGA.Life наводить переклад тексту професора права King's College London Пола Джеймса Кардуела та старшого викладача City Law School, University of London Джеда Одерматта.

Інший вид союзу

Участь у пісенному конкурсі Євробачення відображає основний принцип міжнародного правопорядку: суверенітет має значення. Бути державою в цьому контексті означає більше, ніж фізичне розташування в Європі.

Фактичні учасники Євробачення – це телекомпанії, які є членами Європейської мовної спілки (EBU), міжнародної організації, яка відкрита для членства з усієї Європейської мовної зони. Ця зона містить Північну Африку та Близький Схід. Ізраїль, який перемагав чотири рази, бере участь з 1973 року на цій основі. Марокко брала участь один раз, у 1980 році, але більше на конкурс не поверталася.

Інші держави приходять і йдуть, часто в залежності від бюджетних обмежень (звідси відсутність Чорногорії та Північної Македонії цього року), відсутності національних інтересів або успіху на попередніх конкурсах (Андорра, Монако, Словаччина), заперечень проти принципів голосування (Туреччина) або, за чутками, невдоволення зростанням видимості ЛГБТ+ на конкурсі (Угорщина). Мовники з Білорусі та Росії були виключені з EBU у 2021 та 2022 роках. Косово також прагне взяти участь. Хоча державність Косова визнає більшість європейських країн, воно не є повноправним членом EBU. Членство в EBU вимагає, щоб країна була членом Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ), який, своєю чергою, вимагає членства в ООН (чого Косово ще не має).

Як і в міжнародному праві, де постійні члени Ради Безпеки ООН мають право вето, деякі держави більш рівні, ніж інші. Правила Євробачення по-іншому застосовуються до найбільших фінансових донорів конкурсу – Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та Великої Британії, – які разом із попереднім переможцем прямо проходять у фінал і не ризикують вилетіти в півфіналі. Це звучить як несправедлива перевага, але такі правила не допомогли французам Алвану та Ахезу чи німцю Маліку Харрісу (2022), британцю Джеймсу Ньюману (2021), німцю Джеріку чи іспанцю Бласу Канто (2021) фінішувати в нижній частині списку.

Ви також можете запитати, чому змагається Австралія. Через довгострокову кількість переглядів конкурсу та випадкову участь австралійців (часто з Великої Британії, включно з Олівію Ньютон-Джон і Джину Джі), Австралію – або технічно австралійську телекомпанію SBS – запросили як спеціального гостя на Євробачення-2015 у Відні. Тоді їх запросили взяти участь за п’ятирічним контрактом, який діятиме з 2018 до 2023 рік. Як і в міжнародному праві, іноді правила можуть доповнюватися.

Євробачення часто помилково вважають продуктом ЄС. Адже перше Євробачення в 1956 році відбулося за рік до створення Європейського економічного співтовариства, та й членство в EBU не вимагається і не очікується від членів ЄС.

Концепція європейської інтеграції послужила джерелом натхнення для створення пісень – особливо від італійської переможниці 1990 року Insieme: 1992. Це був конкурс у Загребі, у тодішній Югославії – єдиній соціалістичній країні, яка брала участь у роки холодної війни.

Ірландські господарі в Дубліні в 1988 році працювали з Європейською комісією, щоб показати інтервальний відеотур Європою з метою просування внутрішньоєвропейського туризму. Brexit, попри зусилля єдиного депутата в Палаті громад, не означає, що Велика Британія повинна припинити участь у конкурсі. Це також не означає, що Сполучене Королівство приречене на поразку, як показує друге місце Сема Райдера у 2022 році.

Міжнародна система, заснована на правилах

Євробачення також є гарним прикладом того, як діють правила в міжнародних партнерствах. Деякі з них є фіксованими та постійними, тоді як іншим потрібно розвиватися. Санкції іноді потрібні, і часто важко ухвалити рішення.

Правила щодо розміщення заявок на Євробачення – оригінальна пісня, яка раніше не була випущена, максимум шість осіб на сцені – їх суворо дотримувалися та з часом це змінилося. Ще з 1999 року записи більше не повинні бути офіційною мовою країни, також дозволено обмежені раніше попередні записи бек-вокалів.

Правило, яке час від часу викликає головний біль в EBU, – це неприйнятність "політичних" пісень. Пісня Грузії у 2009 році We Don't Wanna Put In була заборонена, оскільки вона була визнана такою, що натякає на тодішнього російського прем’єр-міністра Володимира Путіна, хоча Ізраїль успішно ввів тонко завуальовану лайку про (тодішнього) лідера Ірану два роки тому.

Джамала з України перемогла у 2016 році з піснею 1944 про депортацію кримських татар під час Другої світової війни, а попередню дуже успішну українську виконавицю Вєрку Сердючку російська делегація звинуватила в тому, що вона насправді співала "Russia, goodbye" у пісні Lasha Tumbai 2007 року.

Контролювати межі між тим, що сказано, і тим, що мається на увазі, є важким завданням. Цього року композиція Хорватії виконується хорватською мовою, але значення віршів, таких як повторне використання слова "armagedonona", не важко здогадатися.

Австрія підіймає тему недостатнього представництва жінок у музичній індустрії та низьких сум гонорарів, які надають стримінгові сервіси артистам і авторам пісень, за допомогою тексту "0,003, дай мені два роки, і твоя вечеря буде безкоштовною".

Можна написати книжки та наукові статті про те, як Євробачення привело до видимості ЛГБТ+ у прайм-тайм, що саме собою є гарячою політичною темою в багатьох країнах Європи, зокрема завдяки перемогам Dana International (Ізраїль, 1998) та Кончіти Вурст (Австрія, 2004).

Любити це чи ненавидіти, Євробачення закріпилося як частина культурного ландшафту континенту та за його межами. Але на додаток, це допомагає нам зрозуміти, як складність міжнародного та європейського правового порядку, тлумачення та застосування правил, так і постійну присутність політики. Як незабутньо співала Франція в 1991 році, C'est le dernier qui a parlé qui a raison ("Правий той, хто говорив останнім").