Ігорьович чи Ігорович – неочевидні правила нового правопису

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із новим випуском нашої мовнопорадної рубрики!

Сьогодні тут знову буде попурі довколамовних цікавинок, назбираних, мов ті дивнії перли, у правописах і словниках, редагованих текстах і статтях, репліках друзів і ворогів. Нащо добру пропадати, подумав я, – і підготував для вас чергову добірку.

Префікс, який не змінює значення слів

Чи буває так, що від додавання префікса слово жодним чином не змінює свого значення? Перевіримо!

• бувати — забувати, відбувати, добувати, набувати;
• брати — забрати, набрати, відібрати, перебрати;
• їхати — приїхати, доїхати, поїхати.

Зазвичай таки змінює. Префікси можуть змінювати значення слів цілковито (бувати/відбувати), а можуть додавати йому певних значеннєвих відтінків чи міняти граматичну форму/категорію (писати/написати).

До речі, саме граматична категорія виду (доконаний/недоконаний, себто протиставлення чогось іще не зробленого до чогось уже завершеного) — дуже специфічна для слов’янських мов і малопояснювана для носіїв мов з інших гілок і груп. Доконаність і недоконаність творяться в слов’янських мовах дуже різними засобами:

• префіксами (стелити/постелити, мостити/замостити, грати/зіграти, нести/віднести);
• суфіксами (давати/дати, дізнаватися/дізнатися);
• змінами в корені (сідати/сісти).

Фух. Справді аж голова обертом іде. Уявіть, як на цю всю еквілібристику дивитися неслов’янам.

Ну от. А деякі дієслова свої видові опозиції (доконаного/недоконаного) так чітко не оформили. З різних причин: або тому, що просто пізніше з’явились і запізнились на цей поїзд, або тому, що колись мали чіткі видові пари, але давно втратили, або ще тому, що видових пар із чітким поділом значень ніколи не мали й одне дієслово, залежно від контексту, могло означати й доконаність, і недоконаність. Саме з такими зараз і можна провертати трюки типу забирання-додавання префіксів:

• арештувати/заарештувати;
• лишити/залишити;
• ранити/поранити.

Тут обидва слова означають те саме. Можна сказати і "вас арештовано", і "вас заарештовано", і "я лишу це тут", і "я залишу це тут", і "ти мене ранив", і "ти мене поранив". Просто тому, що вид дієслова — річ складна й непередбачувана. У брати/забрати міняється, а в арештувати/заарештувати — ні. Кому платять за кількість знаків, можете користуватися. Хто пильнує за хаотичним збагаченням майстрів слова — теж.

До речі. Мені на думку спадає ще одна пара, де префікс нічого не міняє: надто/занадто. Це вже не про вид, а про дублювання функцій. Одне зі значень префікса за- — надмірний вияв чогось: задовгий, завеликий, замалий. У слова надто значення те саме (можна писати замало, а можна — надто мало). Тому вони можуть ліпитись одне до одного. А можуть і не ліпитись.

Horror adverbii — страх прислівників

Якби я мав вигадати назву почуттю, що супроводжує неофітів у світі української мови й не полишає їх навіть після переходу у світ українських філологів, я б, мабуть, назвав його саме так — страх прислівників. Бо мало яка частина мови у нас має настільки карколомний правопис, так багато нічим не регульованих винятків, які треба просто запам’ятовувати, й такий багатющий асортимент.

Після того як ви вивчите, чим відрізняються нагору й на гору, укупі й у купі, по українському й по-українському, неминуче настане час, як сказав би український поет Михайль Семенко, веселого жаху.

Бо далі на вас чекають сама самотою, віч-на-віч, мало-помалу, крок за кроком, спрадавна, рано-пораненьку, хоч-не-хоч і всього-на-всього. Як у цьому дати раду? Всеохопних панацей тут не існує. Але ось кілька лайфхаків:

• Однакові слова в різних відмінках — окремо

сама самотою, дурень дурнем, одним одна, честь честю, кінець кінцем

• Не однакові, але схожі слова (+прийменник) — через дефіс

без кінця-краю, з давніх-давен, мало-помалу, рано-пораненьку

• Складаються з трьох слів, два з яких однакові, — через два дефіси

хоч-не-хоч, віч-на-віч, коли-не-коли, де-не-де

Патронімічні проблеми: правопис імен по батькові

У цій рубриці сьогодні — комплексне меню з трьох зауважень.

По-перше, по батькові пишеться без дефіса. Бо це усічене ім’я по батькові, тобто буквально ім’я, яке ви успадкували по батькові (від батька).

По-друге, ні, по батькові — не унікально російська вигадка й не зайва формальність, яка нас тягне в колоніальну трясовину. Його вживали київські й галицькі князі (Володимир Святославич, Роман Мстиславич), із нього врешті багато де творяться прізвища (скажімо, на Балканах: Петрович, Перич, Драгомирович) — ну а в Ісландії воно взагалі вживається замість прізвища, тому у вас і у ваших дітей "прізвища" будуть завжди різні (бо ж у вас різні батьки).

А по-третє, так, новий правопис каже писати Ігорьович. Просто змиріться. Чому? Бо колись імена (й іменники) на -р могли бути твердими й м’якими. Умовно кажучи, десь було -р, а десь -рь. Тому зараз ми кажемо й пишемо миром, але комарем, вечеряти, але помирати. Там, де з’являється -е- (ею, ем) чи -я-, колись був -рь. Там, де зараз -о- (ою, ом) чи -а-, був -р.

У імені Ігор був саме м’який звук. Тобто не Ігор, а Ігорь. Чому люди в правописній комісії вирішили про це згадати? Припускаю, бо досі все писалось як заманеться: хтось був Ігорович, а хтось Ігоревич, десь укладався шлюб з Ігором, а десь з Ігорем. Тепер нарешті всюди однаково, ура. Звикайте.

І вчіть українську мову — вона прикольна!