Чому пандуси у місті — це не примха, а норма
Мешканці під’їзду одного з будинків у Дніпрі нещодавно обурились через пандус, який встановили для маломобільної жінки. Мовляв, пандус розмістили прямо на клумбі. Жителі навіть вирішили зібрати підписи, щоб пандус демонтували.
Не тільки у Дніпрі, а й в інших українських містах далеко не всі громадські споруди з пандусами, не кажучи вже про житлові. А якщо пандус є, то часто він непрактичний — маломобільним складно, а то й взагалі неможливо ним користуватись. Відтак це лише "імітація" безбар’єрності, а не практичні рішення.
LIGA.Life поспілкувалася з Софією Брем, архітекторкою та спеціалісткою з фізичної доступності в урбан-бюро Big City Lab та розпитала експертку, якими мають бути інклюзивно правильні пандуси та чому сьогодні — це неодмінна складова міського безбар’єрного простору.
Чому безбар’єрність — це для усіх
У 2019 році в Україні почали діяти оновлені будівельні норми — відповідно до них усі громадські та житлові будівлі мають бути облаштовані пандусами. Якщо йдеться про нове будівництво, то вхід взагалі має бути безбар'єрним або з підіймачем для маломобільних, якщо реконструкція — облаштування пандуса обов’язкове.
Для людини на кріслі колісному пандус — єдина можливість потрапити всередину будівлі. А якщо будівля житлова й людина у ній мешкає, то без пандуса та сторонньої допомоги вона взагалі самостійно не зможе виходити з дому.
Сьогодні, коли в країні триває війна, пандуси та інші елементи доступності мають стати безумовними складовими міського середовища. Кількість громадян, які дістали поранення й стали тимчасово чи постійно маломобільними, зростає — насамперед це стосується військових, які повертаються додому чи на реабілітацію, а також — цивільних, які постраждали внаслідок ударів ракет.
Однак маломобільні — це не тільки люди на кріслі колісному, наголошує Софія Брем. Це також і люди з дитячими візочками, велокористувачі й ті, хто отримав травму ніг і тимчасово пересувається на милицях. Взагалі будь-хто з багатоквартирного житлового будинку стає тимчасово маломобільним, коли, наприклад, несе важкі пакети з продуктами чи виходить з валізою у подорож.
"Вагітні, з валізами, втомлені, невиспані, в стані стресу, ейфорії, з важкими пакетами з супермаркету — це все про маломобільність", — каже Софія.
"Проблема в тому, що люди у наших містах навчилися звикати до бар'єрів, і тому не сприймають їх як перешкоди. Тільки отримавши комфортніший досвід, людина може відчути, що поріжок та важкі двері, вузький тамбур та довгі сходи — дійсно ускладнюють життя", — додає вона.
Що не так з пандусами у містах
Облаштовані пандуси не завжди відповідають вимогам інклюзивності та будівельним нормам. Найпоширенішим "багом" Софія Брем називає неправильний ухил — через це людина на кріслі колісному не може заїхати на пандус самостійно.
Інша проблема — коли пандус "спрощують" і замінюють двома металевими рейками чи бетонними доріжками. Це дуже небезпечне рішення — як для усіх маломобільних, так і для пішоходів, наголошує Софія.
Один з таких прикладів — пандус до закладу CouCou Cafe на Кріпосному провулку у Києві. Там облаштували два бетонні схили та облицювали їх тактильною плиткою.
"Мабуть, це для того, щоб більш зручно перетягувати візки з продуктами? Та якби власники закладу побудували нормативний пандус, то до них могли б приходити й люди з дитячими колясками, люди на кріслі колісному, на милицях та люди з іншими порушеннями нижніх кінцівок, яким важко чи неможливо скористатись сходами", — каже Софія.
Інший приклад, відомий як "страмп" — це поєднання пандуса та сходів в одному рішенні. Він не настільки поширений, але не менш небезпечний. Недолік такого рішення – відсутність чітких фізичних та візуальних меж для користувачів. Це призводить до того, що потоки людей, які підіймаються сходами та пандусом, перетинаються й створюють конфлікт, незручність.
До того ж страмп зазвичай облаштовують без поручня, який дуже важливий — людина на кріслі завдяки йому допомагає собі підійматись, контролює свій шлях на схилі. Якщо користуватися стрампом без поручнів взимку чи у дощову погоду, можна з’їхати на кріслі колісному вбік і травмуватись.
Загалом страмп небезпечний для всіх користувачів — пішохід ризикує просто зачепитись та впасти, чи розтягнути зв’язки, адже сходи у цьому рішенні плавно переходять у пандус, без жодного візуального попередження.
"Це рішення використовують, вважаючи його естетичним, проте воно не враховує право людини на помилку, а це один із принципів універсального міського дизайну, щоби комфортно було всім", — підкреслює Софія.
Яким має бути правильний пандус
Згідно з новими будівельними нормами до облаштування пандусів є конкретні вимоги. Втім, залежно від довжини пандуса та висоти вхідної групи деякі вимоги можуть варіюватись — ці показники можна подивитись у додатку Д до ДБН-ів "Інклюзивність будівель і споруд".
Серед основних вимог — це ширина пандуса, яка має бути не менше 1,2 метра, а також — нахил поверхні, який не має перевищувати 4,5°.
Якщо пандус має кілька підйомів, то висота одного підйому має складати 80 см, також повинні бути передбачені горизонтальні майданчики для відпочинку розміром 1,5х1,5 метра, та захисний бортик з відкритого боку (без стіни) висотою 5 см.
Важливим елементом правильного пандуса є поручні — вони мають бути округлі, 35-45 мм у діаметрі, та розміщені на висоті 90 та 70 см обабіч пандуса. У дитсадках поручні розташовують також на висоті 50 см. "Поручні мають бути суцільними та заокругленими в кінці на 30 см далі від початку та кінця пандуса. Ця частина поручнів має бути контрастною, щоб їх можна було помітити", — пояснює Софія.
Поверхня пандуса має бути рівною і шорсткою (не ковзкою), а сам пандус в ідеалі має бути під накриттям, щоб взимку його не засипало снігом.
Пандус має бути не тільки правильним і зручним, а й естетичним і не заважати іншим учасникам руху на вулиці. Перед пандусом варто встановлювати тактильну плитку або візуально виділяти його, щоб містяни не перечепились об нього.
"Однак зробити естетичні та правильні за всіма нормами пандуси одночасно — це завдання з зірочкою для архітекторів. Я вірю, що це реально і хочу, щоб наші архітектори ставили собі таке завдання", — підкреслює Брем.
Як приклад вдалого інклюзивного пандуса вона наводить об’єднаний з ландшафтним дизайном пандус в одному з житлових комплексів Стокгольма.
Де потрібні пандуси і яка може бути альтернатива
У громадських будівлях пандуси мають бути обов’язково — це про право на доступ до послуг, освіти та роботи для різних громадян, наголошує Софія. Житлові приміщення не є винятком — вони також мають бути доступними, адже кожен із нас може стати маломобільним в будь-який момент. Однак з доступністю житла в Україні ситуація складна. Більшість радянських житлових будинків проєктувались без пандусів, а 90% наявних — побудовані неправильно.
Ініціювати встановлення пандуса у житловому будинку мешканці можуть самостійно — для цього не потрібно збирати підписи про згоду всіх інших жителів. А для спрощення процедури Мінрегіон скасував необхідність отримання містобудівних умов та обмежень.
Втім Софія Брем переконана, що процес встановлення пандуса не має бути "дилетантським". "Якщо в якомусь будинку ОСББ вирішило самостійно це питання, бо звернулось до експертів, то в іншому, можливо, потрібен підіймач, або більш цілісна конструкція замість звичайного пандуса, як часто це роблять", — зазначає вона.
В ідеалі у містах цей процес має бути комплексним — міська влада має розробити стратегію та план переоблаштування під’їздів житлових будинків й передбачити кошти в бюджеті. А перед будівництвом мали б проводитись проєктні роботи, щоб пандус проєктували відповідно до чинних норм.
Якщо мешканці уже взялись встановлювати пандус, то Софія радить спроєктувати коректне адаптаційне рішення, а не віддавати цю роботу виконробам. Міські архітектори та проєктувальники можуть використовувати для цього Альбом безбар'єрних рішень, розроблений у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської — це посібник з рекомендаціями, що пояснюють, як зробити місто дружнім для усіх містян.
Ми також запитали у Софії Брем, як бути у ситуаціях з важливими архітектурними пам’ятками, де пандуси можуть зіпсувати архітектурну концепцію споруди тощо. За її словами, у такому разі рішенням можуть стати різні адаптаційні втручання — наприклад, облаштування зовнішнього підіймача чи підіймача на сходи.
"У багатьох музеях за кордоном у випадках, коли не можна було робити адаптації головного входу, робили альтернативний вхід з того боку фасаду, де це робити дозволено", — додає вона.
Втім кожну ситуацію необхідно розглядати окремо, але адаптація об’єктів культурної спадщини є обов’язковою. Адже ізоляція пам’яток тільки ускладнить процес їх майбутнього збереження. "Що доступнішим буде об’єкт, то більше шансів у нього отримати фінансування та можливості для масштабування", — підкреслює Софія.