Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із новим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики — і, як завжди, запрошую надсилати свої запитання й зауваги на редакційну пошту. Для тих, хто лише нещодавно до нас долучився: щотижня редакція обирає кілька найцікавіших запитів і відповідає на них, усе докладно й доладно пояснюючи. Не марнуйте своєї нагоди!

Сьогодні поговоримо про розрядку стресу в лексичному полі — тобто про лайку. Ну бо й справді — не все ж нам про культурно-історичні матерії розважати, часом хочеться й чогось трохи гострішого утнути. І хоч турецький мандрівник із 17 століття Ельвія Челебі, за переказами, знайшов у мові українців лише чотири лайливі вирази — "свиня", "собака", "чорт" і "щезни", — та в редакції є певні підстави припускати, що шановний османський підданий чи то недочував, чи то навмисне хотів відбілити репутацію населення козацьких земель із якихось лише йому одному відомих причин, бо лайки в нас і тоді, й тепер —  подостатком.

Читайте LIGA.Life в Telegram

Як раніше лаялися українці

Фольклористи-бо кажуть, що лаялись українці віддавна й по-різному. Ті чотири слова, які зараз стали еталонними матюками, відомі нам теж зовсім не через нашестя росіян чи татар із монголами й увійшли до широкого сороміцького вжитку дуже здавна. Хочете переконатись — пошукайте видання Лесі Ставицької "Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики", збірку "Бандурка. Українські сороміцькі пісні", куди увійшли зібрані за кілька століть фольклорні записи (зокрема, від Тараса Шевченка чи Миколи Гоголя) — чи, приміром, розділ про секс і дотичні до нього вірші з приказками в епоху бароко (16-17 століття) зі збірки Леоніда Ушкалова "Від бароко до постмодерну". Все це вкрай пізнавальне читво добре розширює закостенілі обрії.

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.
українська моваправописпро що мова