Зміст:
  1. Чому ми дивимося фільми жахів 
    1. Як горори використовують наші страхи
    2. Як працюють прийоми із фільмів жахів
  2. Чого ми боїмося під час війни

Традиційно на Гелловін інтерес до фільмів жахів зростає. Хтось хоче створити атмосферу і полоскотати нерви, хтось — відвернути увагу від щоденних турбот. Але як усе це працює і чому люди шукають, чим себе налякати?

LIGA.Life поставила ці питання кінорежисеру Любомиру Левицькому та лікарю-психіатру Олексію Крапивці й готова ділитися відповідями з вами. Пояснюємо, як працюють художні прийоми у горорах, у яких ситуаціях краще завершити кіносеанс і чи стали українські глядачі менш вразливими до екранних жахів із появою нових загроз у реальному житті. 

Чому ми дивимося фільми жахів 

"Існує багато причин, чому люди дивляться фільми жахів. Мені найбільше імпонує ідея, що завдяки горорам люди виплескують свої негативні почуття й емоції, проживають сценарії, де вони умовно головні герої цих фільмів — зі сторони добра чи зла. Це дозволяє зменшити кількість насилля у соціумі, бо замість того, щоб іти й ображати сусіда, людина дивиться горор", — розповідає лікар-психіатр і лікар-психотерапевт Олексій Крапивка

Він зазначає: у кожної людини є щось темне. Однак від вчинення насилля нас зупиняє закон і перспектива покарання за його порушення. Яскравим прикладом є Стенфордського тюремний експеримент, коли безкарність і безмежна влада розв’язували людям руки не лише для психологічного насилля, але й для фізичного. Перегляд горорів, на його думку, допомагає стримати цю "соціальну темряву". 

Окрім "екологічного" виплескування негативу, фільми жахів можуть бути способом абстрагуватися від реальних проблем, зазначає Олексій Крапивка: 

"Історія з горорами чимось подібна до комедій. Дехто обирає такі фільми, щоб зануритися в інший світ і відвернути увагу від реальних проблем. Наприклад, людина хоче подивитися "Воно", де є клоун Пеннівайз. Перегляд фільму відвертатиме від страхів, які оточують її щодня. Чи це терапія? Так, наш мозок намагається врятуватися всіма можливими методами. Горори — це теж спосіб втекти від реальності". 

Фото: Unsplash

Як горори використовують наші страхи

Мета фільму жахів — викликати у глядачів почуття тривоги або страху. Для цього автори часто (але не завжди) використовують людські фобії: темряву, замкнуті приміщення, павуків, змій тощо.  

Що таке фобія? Це сильна реакція тривоги й дискомфорту на подразник, яку ми не можемо пояснити. Вона може бути: 

  • генетично обумовленою — страх висоти, темряви, замкнутих приміщень, павуків, змій, крові тощо;
  • психотравмувальною (набутою) — страх собак, повітряних тривог, керування автомобілем тощо. 

Коли у горорах апелюють до певної фобії, ефект фільму на людину, яка має цей страх, посилюється. До прикладу, глядачу може бути погано, поки на екрані показують той чи інший тригер. У таких випадках, зазначає Олексій Крапивка, перед переглядом фільму важливо прочитати опис, критично оцінити сюжет, уявити його і подумати, чи зможете ви таке дивитися. А під час самого кіносеансу не бійтеся покинути зал, якщо відчуваєте дискомфорт:

"Кіно, так само як і квест-кімната чи американські гірки, — це спосіб відчути адреналін у безпечній ситуації. Але ми говоримо про те, що людина не почуває себе погано. Якщо ж ви відчуваєте якісь тілесні симптоми чи ваша тривожність настільки сильна, що заважає сконцентруватися, якщо у вас збивається дихання і починає сильно крутити живіт — це вже не нормальна реакція. У таких випадках варто покинути кінозал, заспокоїтися і задуматися про лікування", — пояснює лікар-психотерапевт. 

Фото: Depositphotos

Як працюють прийоми із фільмів жахів

Горори не завжди використовують фобії, але у кожному фільмі можна побачити застосування художніх прийомів, які викликають у глядача тривогу чи страх. Наприклад, скример. Він передбачає використання елементу несподіванки, коли у кадрі раптово виникає якийсь об’єкт або чутно різкий звук. Такий прийом можна зустріти у фільмах "Щелепи", "Астрал" і "Затягни мене до пекла". 

Ще один кінематографічний прийом — саспенс, коли поєднання особливостей знімання, музики та гри акторів створює відчуття напруження і невизначеності. За словами українського сценариста, продюсера й режисера фільмів "Штольня" і "Тіні незабутих предків" Любомира Левицького, цей прийом нагнітання — один із найпоширеніших у трилерах і горорах: 

"Уявімо двох людей, які розмовляють у кафе. Наприклад, кредитор і людина, яка заборгувала гроші. Вони спілкуються і ми бачимо, як кредитор нагнітає ситуацію, кричить на іншу людину, погрожує їй. Друга людина лякається, світ навколо неї стискається. Камера наближається до кредитора і немов збільшує його. Це одна частина сцени. А друга — коли ми спускаємося камерою під стіл і бачимо, як боржник дістає із кишені чи з-за пояса пістолет, зводить курок і направляє його у бік кредитора. Далі камера знову перемикається на їхні обличчя і ця сцена працює вже зовсім по-іншому".

Саспенс або ефект зведеного курка є одним із найдешевших способів роботи з аудиторією, зазначає режисер. Він пояснює: цей прийом успішний, бо людина найбільше боїться того, чого не знає: 

"Страшний монстр, який буде в кадрі на весь зріст, лякатиме значно менше за хвіст цього монстра, що видніється з-за дерева у лісі. Так працює людський мозок і нічого з цим не вдієш. Інколи глядача можна злякати дешевими способами, навіть не показуючи нічого. Тому саспенс такий ефективний і водночас недорогий".

Серед фільмів, у яких застосовано цей прийом — "Воно", "Тихе місце", "Психо" й інші. 

До технік та інструментів, які застосовують у фільмах жахів, також можна віднести: 

  • боді-горор — зображення неприродних рухів тіла, анатомічно неправильного розташування кінцівок, мутації, каліцтва, інтенсивного кровопролиття, гниття тощо;
  • негативний простір — використання другого плану, на який глядач начебто не повинен звертати увагу, для підбурювання уяви;
  • ритм-редагування — уповільнення або пришвидшення середньої тривалості кадру (зазвичай 4-6 секунд), аби заспокоїти або, навпаки, посилити напругу у глядача;
  • голландський кут — особливості знімання, коли камера направлена на героя знизу догори, а горизонт завалений на бік. Це дозволяє відобразити душевні переживання чи напруження персонажа;
  • червоне освітлення — знімання сцени, персонажа або об’єкта у червоному світлі, що немов повідомляє про небезпеку, насильство, лють і, як результат, наводить страх на глядача;
  • тісне кадрування — коли навколо об’єкта у кадрі залишають мало місця. Це створює у глядача відчуття стиснення і дискомфорту;
  • нелінійні звуки — застосування різких змін висоти звуку, що викликає відчуття жаху і небезпеки. 
Фото: Pexels

Часом у фільмах жахів головними антагоністами є людиноподібні предмети чи істоти: клоун Пеннівайз із "Воно", Анабель і лялька Чакі з однойменних фільмів. Лікар-психіатр і психотерапевт Олексій Крапивка пояснює це так: 

"Це безпосередньо пов’язано з ефектом "зловісної долини", коли максимально людиноподібні істоти, які не є людьми, викликають у нас жах і відразу. Йдеться про деформацію на межі норми й ненорми, коли глядач відчуває когнітивний дисонанс: наче дивиться на людину, а наче й ні". 

Чого ми боїмося під час війни

"Жанр горору виник і почав активно розвивався у США. Чому? Тому що люди, які жили у спокійному середовищі, без війни чи якогось жаху, потребували переживати ці емоції, хотіли відчути адреналін", — пояснює режисер Любомир Левицький. 

Однак що відбувається із цим прагненням, коли середовище навколо стає не таким безпечним? Наприклад, коли у країні триває війна і загроза загинути або втратити рідних — реальна. 

Лікар-психіатр і психотерапевт Олексій Крапивка розповідає: під час повномасштабної війни у людей з’явилися нові фобії. Серед таких страхів — повітряна тривога, яка змушує замислитися про те, що може відбутися, і страх власної смерті або втрати близьких. 

"Якщо раніше сирена для всіх, хто дивився або грав у Silent Hill означала прихід темряви, то зараз це те, що оточує нас кожен день. Тепер це нова фобія, більш пов’язана із ПТСР. Думаю, на цьому в майбутньому будуть грати режисери. Можливо, не зараз, бо поки це травматично і небезпечно. Але в перспективі після війни це може бути одним зі способів полякати людей", — пояснює він. 

Кадр із фільму Silent Hill

Поява нових фобій, додає експерт, не означає, що ми позбуваємося старих страхів і тепер не вразливі до певних прийомів у горорах. Усе залежить від якості фільму та рівня травматизації кожної людини.

"Якщо це якісне кіно, то глядач занурюється у сюжет і, мабуть, все-таки зможе абстрагуватися. Але все ще залежить від рівня травматизації людини. Якщо ви глибоко травмовані, то навряд чи зможете відвернути свою увагу", — пояснює Олексій Крапивка.

З іншого боку перегляд фільму жахів, близького за темою до реальності глядача, може нашкодити. Як зазначає експерт, комусь може бути ментально боляче занурюватися у фільми про війну, нехай навіть висвітлену через призму жахів. Усе це потрібно враховувати: глядачам — під час вибору горору, а режисерам — під час створення нових фільмів. 

"Під час повномасштабної війни я зняв свій перший документальний фільм Follow Me, а зараз працюють над стрічкою "Ми були рекрутами" для Третьої окремої штурмової бригади. Я вважаю, що нині потрібно працювати максимально з документальним матеріалом, аби зафіксувати цю війну і героїв. Так, я використовую саспенс у своїх роботах, але не фокусуюся на цьому. Мій фокус як режисера більше на мотивації й героях, ніж на трагедії", — розповідає Любомир Левицький.