Любі читачі й ще любіші читачки!

Редакція вітає вас із новим тижнем і новим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики. Цього разу в ній ітиметься про звертання.

Ви ж помітили, що кожен новий випуск рубрики "Про що мова" починається однаково? Саме цими словами колись звертався до свого читацтва український поет, письменник, мандрівник, мисливець і філософ Майк Йогансен, який дуже до душі редакції. (Хто ще не знає про нього і його тексти — наполегливо рекомендую заповнити цю досадну прогалину).

Вживання кличного відмінка

Без звертань не обходиться жодне спілкування, навіть із самим собою. А щоб ці звертання були літературні й українськіші, варто не забувати про одну з особливостей української граматики: вживання кличного відмінка. Що це таке?

Кличний відмінок, або ж вокатив, — сьомий відмінок української мови (поряд із називним, родовим, давальним, знахідним, орудним і місцевим). На відміну від попередніх шести, він виконує лише одну функцію в реченні — власне, кличну, або ж звертальну.

Загалом вокатив був у деяких давніх мовах (грецькій, латині) і в деяких лишився донині. Він, скажімо, є у румунській, польській, чеській і болгарській. У словацькій, на відміну від чеської, до речі, його нема. У російській залишками вокатива є такі форми, як "Боже" чи "отче".

В українській мові вживання кличного відмінка робить звертання літературнішим і чемнішим. Порівняйте:

"Олександр, я тобі вже писав"
і
"Олександре, я тобі вже писав"

"Катерина, привіт"
і
"Катерино, привіт"

Загалом редакція вважає, що деякі особисті звертання без кличного відмінка часом виглядають трохи агресивно (але, звісно, не всі, не завжди, й багато залежить від контексту).

Усі форми кличного відмінка іменників можуть закінчуватися лише на 5 букв:

  • о (мамо, рибонько)
  • е (земле, княгине)
  • є (Наталіє, Тевтоніє)
  • у (Сашку, Патріку)
  • ю (пекарю, слюсарю)

Виняток — стара форма "Господи".

Як правильно підібрати форму кличного відмінка? Можна піти одним із двох шляхів:

До речі, сторінка сервісу допомагає творити правильні звертання навіть із кількох слів ("пане Ігорю" чи "шановний пане"), що напрочуд зручно.

На письмі звертання виділяються комами: якщо звертання стоїть на початку речення, то кому ставимо після останнього слова цього звертання, а якщо в середині речення — перед першим і після останнього. Не забувайте, що звертання бувають одно- і багатокомпонентними. Порівняйте:

"Маріє, іди сюди!"
і
"Вельмишановний пане Богдане Івановичу, вітаємо вас!"

Комами слід обмежувати ціле звертання:

не "вітаю, шановні, друзі", а "вітаю, шановні друзі",
не "привіт, дорогий, сину", а "привіт, дорогий сину",

Іще одна досить поширена помилка — вживання кличного відмінка замість називного. Вряди-годи редакції трапляються варіанти на зразок "наш отче прийшов". Правильно в цьому випадку "наш отець прийшов". Бо це не звертання!

Деякі форми чемних звертань:

  • Пане/пані + ім’я
  • Панно (до незаміжньої жінки)
  • Добродію/добродійко
  • Шановний/шановна
  • Шановний пане, шановна пані, шановні панове
  • Пані та панове

Переклади з російської

Російське "степень" відповідає різним українським словам залежно від значення.

У математичному сенсі воно перекладається словом "степінь" чоловічого роду ("піднести до третього степеня", "два в сьомому степені").

У повсякденному сенсі в цього слова можуть бути різні варіанти перекладу:

  • "до такой степени" — так/такий (я його так ненавиджу, він мені такий огидний)
  • "степень ожога" — ступінь опіку
  • "в какой-то степени" — якоюсь мірою, певною мірою, до певної міри

"Лепка" українською буде "ліплення", а для слова "смета" вже давно є красивий переклад "кошторис".

Звертайтесь одне до одного чемно — і вживайте кличний відмінок!