"Юнацтво" — найрезонансніший серіал 2025 року. Чому він так тригерить глядачів: розбір психолога

Серіал "Юнацтво" (2025) від Netflix не обговорює хіба ледачий, і це не дивно. Історія 13-річного хлопця, який чинить жорстокий злочин, зачіпає багато тем, близьких батькам підлітків, та залишає ще більше питань.

Як звичайна дитина перетворюється на агресора? Чи можна запобігти таким трансформаціям? Разом з психологинею Оленою Шершньовою розбираємося, як підліткова агресія формується та проявляється, а також до чого може призвести у дорослому житті.

Чому підлітки стають агресивними

"Юнацтво" показує, як звичайний 13-річний підліток жорстоко вбиває однокласницю. Які приховані психологічні процеси можуть призводити до вибуху агресії?

Підліткова агресія виникає з двох причин, пояснює Олена Шершньова:

— Перша — це фізіологічні процеси в головному мозку, а також психічні розлади та відхилення. У таких випадках необхідна допомога спеціалістів: психіатрів і психотерапевтів.

Друга причина — це психологічні фактори: пережиті травми, стрес, у якому перебуває дитина, її оточення, приклад, який показують батьки та інші авторитетні дорослі, а також ставлення до неї в тому мікросоціумі, де вона зростає.

"Червоні прапорці" для батьків

У серіалі ми бачимо різні форми агресії — від вербальної до фізичної. Як відрізнити нормальну підліткову поведінку від тривожних сигналів, що потребують втручання?

У підлітковому віці у дітей відбуваються гормональні зміни, і вони починають ідентифікувати себе як окремі особистості. Це дійсно призводить до внутрішньої напруги та певної агресивної поведінки, каже психологиня:

— Однак така поведінка залишається в межах норми, якщо проявляється у формі незначної вербальної агресії: підліток може нецензурно висловитися, спілкуватися з сарказмом (навіть зі старшими людьми) або демонструвати те, що ми називаємо "проявляти неповагу".

Конфлікти з однолітками, педагогами, батьками, протестна поведінка – усе це є частиною нормального розвитку підлітка.

Проте, якщо ми помічаємо, що вербальна агресія стає надто жорсткою, з’являється фізична агресія (особливо щодо молодших дітей або тварин), якщо дитина соціально ізолюється або демонструє саморуйнівну поведінку (наприклад, наносить собі порізи) – це привід бити на сполох і звертатися до спеціаліста, який зможе знайти підхід і допомогти.

Вплив соцмереж на підлітків

"Юнацтво" наголошує на впливі інтернет-простору, зокрема інцел-субкультури, на формування агресивних поглядів у підлітків. Як батьки можуть ефективно контролювати та спрямовувати інформаційний потік з соцмереж, до якого мають доступ їхні діти, щоб запобігти впливу деструктивних ідей?

За словами Олени Шершньової, допоки батьки можуть контролювати інформаційний потік суто технологічно, за допомогою батьківського контролю, це чудовий період, яким варто користуватися:

— Однак у певний момент підлітки вже самостійно обирають собі контент, вирішуючи, що переглядати. У такому випадку намагатися приховати інформацію не ефективно — важливо її не замовчувати, а відкрито висловлювати свою думку, слухати думку дитини та м’яко супроводжувати її до екологічного бачення й розв’язання складних питань.

Щоб, наприклад, інцел-субкультура, про яку йдеться в серіалі, не здавалася підліткам чимось страшним і таким, що лякає, важливо допомогти їм розібратися, що це таке насправді. Батьки можуть пояснити, чому деякі люди потрапляють у такі спільноти, та показати альтернативні способи самореалізації для тих, хто відчуває самотність або невдоволення собою.

Корисно наводити приклади людей, які, навіть маючи певні вади чи обмежені можливості, змогли знайти кохання, побудувати стосунки та вести повноцінне життя.

Такі теми не варто замовчувати чи табуювати. Підлітки все одно отримають інформацію з інших джерел, і якщо вони не матимуть можливості відкрито поговорити про це з дорослими, то почнуть самостійно дофантазовувати, викривляти чи навіть демонізувати цю тему.

Натомість чесний, спокійний і конструктивний діалог допоможе їм сформувати здорове уявлення про реальність і зробити усвідомлений вибір.

Як батькам знайти баланс між надмірним контролем і свободою

Кожен підліток має потребу в любові та увазі з боку батьків, наголошує психологиня. Але водночас в нього є потреба в автономії. Завдання батьків — задовольняти обидві ці потреби:

— Це означає не лише забезпечувати дитину їжею та одягом, а й щиро цікавитися її життям: що її захоплює, які в неї емоції, переживання, що її турбує. Дізнатися про це можливо, якщо дитина вам довіряє. Якщо вам вдасться вибудувати дружній, довірливий контакт, вона буде відкриватися і дозволить вам задовольнити її потреби.

Водночас надзвичайно важливо задовольняти потребу дитини в автономії. Це означає поважати її особисті кордони, розповідати про їхню важливість і допомагати усвідомити себе окремою особистістю. Якщо ця потреба буде задоволена, дитина стане більш відкритою. Адже коли її автономія фруструється, підліток намагатиметься здобути її самостійно — через замовчування, приховування або відгородження від батьків.

Тому завдання батьків — тримати баланс між любов’ю, підтримкою та повагою до особистих кордонів дитини.

Які стратегії є найбільш здоровими та ефективними для підлітків, які відчувають агресію?

Завдання батьків, пояснює Олена Шершньова, навчити дітей працювати зі своєю агресією. Це починається з її розпізнання:

— Тобто спершу потрібно навчити дитину ідентифікувати свої емоції: що саме я зараз відчуваю? Чи мені сумно, чи я розгублена, чи я злюся?

Важливо вчити дітей висловлювати свої емоції у форматі "я-повідомлень". Тобто не казати "мене всі бісять" або "всі навколо погані", а формулювати так: "я зараз злюся", "я відчуваю роздратування" — це допомагає усвідомити та прийняти власні почуття.

Як екологічно виражати агресію

Важливо навчити дитину безпечних способів виведення агресії. Психологиня рекомендує кілька дієвих методів:

• Фізичне розвантаження: зробити присідання, вмитися холодною водою, розірвати папірець.
• Тайм-аут: якщо ситуація в школі або в колективі загострюється, дитина має право сказати: "Мені потрібно вийти" і, наприклад, піти до вбиральні, щоб заспокоїтися чи вмитися і таким чином екологічно впоратися з агресією.
• Дихальні техніки: глибокі вдихи та повільні видихи допомагають нормалізувати стан.

Головне правило — виводити агресію екологічно, тобто не спрямовувати її на інших людей, а використовувати конструктивні методи.

Після того як емоційний стан стабілізується, важливо обговорити ситуацію з батьками або психологом. Це допоможе знайти альтернативні способи реагування та зрозуміти, що саме викликало таку сильну емоційну реакцію.

Цей підхід дозволяє дитині навчитися контролювати свої емоції та реагувати на конфліктні ситуації більш усвідомлено.

Які довгострокові наслідки підліткової агресії можуть виникнути у дорослому житті

— Якщо підліток не навчиться працювати зі своєю агресією та екологічно її виражати, у дорослому житті це може призвести до серйозних проблем: можливі труднощі у стосунках і спілкуванні, зростає ризик домашнього насильства, виникає хронічний стрес, депресії, а згодом і соматичні розлади. Сюди ж можна віднести і залежності чи кримінальну поведінку (про що в "Юнацтві" саме й мова).

Тобто неконтрольована агресія може мати як фізіологічні, так і психологічні та соціальні наслідки для особистості, — розповідає Олена Шершньова.

Як уберегти дітей

Серіал залишає глядачів з відкритим питанням: як уберегти дітей від насильства – як тих, хто хоче його вчинити, так і тих, хто може від нього постраждати?

Щоб уберегти дітей від насилля, особливо коли йдеться про агресивного підлітка, важливо звертати увагу на "червоні прапорці": неадекватну вербальну агресію, прояви фізичної агресії, гіперчутливість до критики та нездатність її сприймати, аутоагресію, захоплення насильницьким контентом, мстивістю, а також накопиченням образ, наголошує психологиня.

— Дорослим необхідно помічати ці ознаки та налагоджувати контакт з дитиною, щоб вона могла відкритися й розповісти про те, що її турбує. Якщо самостійно встановити такий контакт не вдається, варто звернутися до спеціаліста.

Стосовно дітей, які можуть стати жертвами насилля, ключовим є навчання їх дбати про власну безпеку. Діти повинні вміти розпізнавати небезпечні ситуації (коли хтось примушує їх робити неприємні речі, чинить фізичний чи психологічний тиск) та знати, що вони можуть сказати їм ні.

Також дитина повинна бути поінформована, куди та до кого вона може звернутися по допомогу в разі неприємної ситуації.

І, звісно, безпечний простір для спілкування з батьками, щоб у будь-якій ситуації вона могла це розказати, а не залишалися наодинці зі своєю проблемою.