Імбир і куркума від COVID-19. Чому люди продовжують вірити в міфи про лікування хвороби
2020 рік ознаменувався не лише глобальним поширенням коронавірусу, але й пов’язаної із ним інформації щодо методів превентивного захисту. ВООЗ навіть ввела нове поняття – "інфодемія" на позначення явища надшвидкісного поширення одночасно правдивої та фейкової інформації в цифровому та фізичному середовищі. І якщо для перших місяців карантинного життя віра в неперевірену, а часто навіть згубну для здоров’я інформацію, є досить природньою, міфи, в які ми продовжуємо вірити рік опісля, можуть загрожувати ефективному запобіганню вірусу в країні надалі.
Ми спробували відповісти на питання, що змушує значну частину суспільства вперто вірити в історії про коронавірус, дослідивши, як наші когнітивні упередження впливають на сприйняття превентивних заходів пов’язаних з хворобою. Відтак, ми провели опитування майже 200 людей 18-55 років, у декількох регіонах України, та перевірили їхні знання фактів про пандемію та вакцинацію. Ми також попросили респондентів оцінити, наскільки вони вважають себе, своїх близьких та інших мешканців країни факто орієнтованими та відповідальними у дотриманні карантинних норм.
Виявилось, що майже всі респонденти оцінюють власне знання фактів та дотримання карантинних норм на порядок вище від раціональності усіх інших жителів країни. Тоді як середнє значення особистої факто орієнтованості складає 4 за шкалою від 1 до 5, де 5 – це найбільший рівень обізнаності, відповідне значення для решти суспільства – дещо менше трьох. Поведінкова економіка пояснює це явище ефектом наївного реалізму чи "третьої особи". Простими словами, нам здається, що ми "найрозумніші хлопці в цій кімнаті". Люди впевнені, що бачать світ об’єктивно, тоді як інші, особливо ті, що з ними не погоджуються, є не проінформованими чи не раціональними.
Беручи за основу відповіді на 13 питань про популярні міфи, пов’язані з превентивними заходами та вакцинацією, ми створили власний індекс "фактологічності" респондента та порівняли його з самооцінкою опитаних про власне знання фактів. Порівняння підтвердило ще одне упередження поведінкової економіки – ефект Даннінга-Крюгера.
В межах нашої вибірки, ті, хто вважає себе знавцем фактів про коронавірус, насправді досить погано справляється з оцінкою правдивості популярних міфів. Ті ж, хто дав більшу кількість правильних відповідей, нижче оцінюють свою здатність покладатися на факти у прийнятті рішень щодо пандемії. Відповідно, чим більше ми дійсно знаємо, тим більше розуміємо, що наші знання загалом обмежені.
Дослідження показало, що 33% респондентів приймають вітаміни для боротьби з коронавірусом, 17% – вірять, що імбир, часник чи куркума можуть збільшити захист від хвороби, 14% з цією ж метою визнають помірне вживання алкоголю. В той же час, більше половини опитаних не знають, що вакцина може впливати і на інші штампи вірусу, тоді як 42% впевнені, що вакцина спершу "заражає" нас активним вірусом, аби отримати антитіла.
Незважаючи на обмеженість наших знань про превентивні заходи та вакцинацію, більша частина респондентів визнає, що для них важливіше приймати рішення про методи особистого захисту, ґрунтуючись на власних переконаннях, а не слідувати заходам, впровадженим місцевою чи центральною владою.
Отже, навіть найвпевненіші у власній раціональності люди, часто стають заручниками когнітивних упереджень.
Простих пояснень щодо вірусу немає – імбир таки не здатен врятувати нас від хвороби, а критичне мислення дуже навіть може.
Кожен з нас є окремою ланкою в поширенні "інфодемії". І якщо одна людина не поширить чутки в спільному чаті, інша перевірить інформацію, а третя перепитає, чим пояснюється те чи інше бачення, можливо, з часом статистика знання фактів матиме зовсім інший вигляд.