Імбир і куркума від COVID-19. Чому люди продовжують вірити в міфи про лікування хвороби

2020 рік ознаменувався не лише глобальним поширенням коронавірусу, але й пов’язаної із ним інформації щодо методів превентивного захисту. ВООЗ навіть ввела нове поняття – "інфодемія" на позначення явища надшвидкісного поширення одночасно правдивої та фейкової інформації в цифровому та фізичному середовищі. І якщо для перших місяців карантинного життя віра в неперевірену, а часто навіть згубну для здоров’я інформацію, є досить природньою, міфи, в які ми продовжуємо вірити рік опісля, можуть загрожувати ефективному запобіганню вірусу в країні надалі. 

Ми спробували відповісти на питання, що змушує значну частину суспільства вперто вірити в історії про коронавірус, дослідивши, як наші когнітивні упередження впливають на сприйняття превентивних заходів пов’язаних з хворобою. Відтак, ми провели опитування майже 200 людей 18-55 років, у декількох регіонах України, та перевірили їхні знання фактів про пандемію та вакцинацію. Ми також попросили респондентів оцінити, наскільки вони вважають себе, своїх близьких та інших мешканців країни факто орієнтованими та відповідальними у дотриманні карантинних норм.

Виявилось, що майже всі респонденти оцінюють власне знання фактів та дотримання карантинних норм на порядок вище від раціональності усіх інших жителів країни. Тоді як середнє значення особистої факто орієнтованості складає 4 за шкалою від 1 до 5, де 5 – це найбільший рівень обізнаності, відповідне значення для решти суспільства – дещо менше трьох. Поведінкова економіка пояснює це явище ефектом наївного реалізму чи "третьої особи". Простими словами, нам здається, що ми "найрозумніші хлопці в цій кімнаті". Люди впевнені, що бачать світ об’єктивно, тоді як інші, особливо ті, що з ними не погоджуються, є не проінформованими чи не раціональними.