30 квітня, в Міжнародний день джазу, розумію, що не хочу, щоб джаз був святом. Бажаю, щоб джаз був такою буденною річчю, як вівсянка для людини, яка страждає на виразку шлунку. Карантин рано чи пізно закінчиться, і я хочу зранку відкривати інтернет, журнал, афішу і дивитися на щоденну джазову програму концертів і вирішувати, що і де хочу послухати сьогодні.

Коли ми кажемо про свободу джазу, маємо на увазі свободу вибору. Коли кожен може обрати, де і яких музикантів можна послухати сьогодні:  на радіо, телебаченні, інші ресурси. Розумію, що джазові шанувальники в меншості, але їх не можна ігнорувати.

В період пандемії, Міжнародний день джазу став більш важливим для музикантів. Коли відкриваєш мережу і бачиш, як, попри карантин, музиканти з різних країн знаходять можливість комунікації зі своїми шанувальниками – різні форми виступів, майстер-класів. Музикантам дуже важливо обмінюватися енергією і емоціями зі слухачами.

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net