Шкільні романтики і бунтівники. Як з’явилися фільми про підлітків і що про них подивитися

Якщо ви бачили один підлітковий фільм – бачили їх усі.

Подібні між собою герої, сюжети, які повторюються – схожі фільми та серіали часом нагадують навчання у школі, де кожен наступний клас мало чим відрізняється від попереднього. Проте різниця все-таки є.

Як виникли фільми про підлітків

Певною мірою, всі фільми – це фільми для підлітків.

А якщо серйозно, то австралійська культурологиня Кетрін Дрісколл пояснює, що поняття "підліткового кіно" з’являється у 1950-х. 

Фільми для молоді знімали й раніше, але саме у цей час з'являється нове покоління: їхні батьки, які повернулись з війни, мріють про краще майбутнє для своїх дітей і хочуть дати їм можливість отримати кращу освіту. 

Довший час, проведений у школі (привіт, фільми про "старшу школу" і випускні) відкриває нові можливості: більше вільного часу, більше вечірок з друзями, більше літніх романів, більше шансів побунтувати проти батьків.

Утілити усе перераховане було б складно, якби наші підлітки були б змушені йти працювати на завод або в армію.

Кіно про підлітків і для підлітків поступово набирає обертів. Врешті, новий жанр фіксується, коли:

• фільми про молодь починають дивитись на дорослішання як на особистісну і соціальну кризу, яку переживає молода людина;

  Відключити

• ці фільми свідомо рекламують саме для підлітків;

• з’являється система вікових обмежень для різних категорій.

Процес формування жанру тривав приблизно до 1980-х. Через фільми про підлітків-байкерів ("Дикун", 1953), юних злочинців ("Бунтівник без причини", 1955), пляжні вечірки ("Пляжна вечірка", 1963), горори ("Керрі", 1976) та ностальгію за 1950-ми, де все починалось ("Бріолін", 1978) підліткове кіно нарешті виробило свої основні правила – і дякувати за це має сценаристу і режисеру Джону Г’юзу.

До Г’юза дорослі, які знімали фільми про підлітків, переважно не надто їх розуміли. Їхні герої переважно були або радикальними бунтарями, або недоумкуватими й зацикленими на сексі (навряд чи ви дивились фільм 1980-х "Поркі", але усі його найкращі риси успадкувала франшиза "Американський пиріг"). 

Натомість Г’юз поставився до своїх героїв як до дорослих (тобто як до нормальних людей) і продемонстрував очевидне: те, що тобі 16 років, не означає, що з тобою нема про що говорити ("Клуб "Сніданок", 1985).

Канон підліткового кіно

У 1927 році німецький кінокритик Зігфрід Кракауер пише: "Якщо вірити кінематографу, типова людина – це дівчина, яка вміє добре танцювати чарльстон і хлопець, який дуже небагато знає". 

Кракауер ще не знає, що ця стереотипність персонажів збережеться у фільмах, особливо підліткових, і майже через 100 років – щоправда, без чарльстону.

Це нормально для будь-якого жанрового кіно: рухати сюжет за приблизно однаковою схемою і мати однотипних персонажів. 

Щоправда, підліткові фільми іноді виглядають "лінивішими": чи то тому, що дорослі режисери переконані, що юні глядачі і так це подивляться, чи тому, що насправді погано уявляють, яким є підліткове життя.

Відповідно, і набір сюжетів для подібних історій обмежений: стати королевою випускного балу, зізнатись в коханні однокласниці, перетворитись з Попелюшки на принцесу, перемогти шкільний булінг.

Десь поміж цим, на фоні, будуть конфлікти з батьками, вчителями та іншими дорослими – традиційними антагоністами подібних історій.

Ти – це не твій архетип

Цей набір типових персонажів неодноразово переглядається з кожним новим фільмом та серіалом, які виходять у 1990-х та 2000-х.

Поділ на соціальні групи, може, й актуальний для багатьох, проте з нього починають неприховано глузувати (як у "10 причин моєї ненависті", 1999) чи гіперболізувати (наприклад, за допомогою суперсил – як у "Покидьках", 2009-2013). 

Новою нормою стає бажання героїв вийти за межі свого архетипу: ти більше не зобов’язаний вкладатись в одну, чітко визначену рамку (з цією темою працює, наприклад, "Шкільний мюзикл" чи серіал "Хор"). Підліткове кіно стає майданчиком для серйозних розмов про дорослішання, секс і психологічні травми ("Скінс" у 2007, задовго до "13 причин чому" чи "Статевого виховання"). 

Бути підлітком в Україні

Українські підлітки (або молоді дорослі, що ще не так давно самі були підлітками) виростали на дивній суміші західних та російських серіалів. 

Жоден з яких не міг адекватно зрівнятись з реальним життям в Україні: ані аргентинський "Буремний шлях" (2002-2004), ані американська "Пліткарка" (2007-2012), ані російські "Ранєткі" (2008). 

Не претендував на реалістичність і головний "шкільний" серіал кінця 1990-х "Баффі – винищувачка вампірів".

Говорити про українське підліткове кіно наразі ще рано: у нас поки що знімають фільми або для дорослих, або для дітей віком до 12 років (та ж "Сторожова застава" чи "Фокстер і Макс"). 

З серіалами справа трохи краще: тут роботу почали. "Першим підлітковим серіалом" називає себе проєкт "Школа", який стартував на 1+1 в 2018 році.

Це невигадлива історія про школу як досить неприємне місце з неприємними однокласниками, конфлікт батьків і дітей і важке дорослішання, коли тебе ніхто не розуміє. Додайте сюди мінімальну художню якість (художники по костюмах і оператори "Сексуального виховання" плакали б) і шалену популярність серед українських підлітків.

Дещо серйознішим – і за змістом, і за якістю – став серіал Нового каналу "Перші ластівки", який неодноразово порівнювали з нетфліксівським "13 причин чому". 

Тут автори взяли в роботу набагато важчу тему – підліткові самогубства, тож для створення сценарію залучили громадську організацію "Ла Страда". Чимала частина сюжету серіалу заснована на реальних історіях.

Містком, що мав би з’єднати різні острови підліткового контенту (західні серіали, українські реалії, бажання з кимось поговорити про незручні речі і водночас небажання говорити про це з батьками) може стати новий проєкт від 1+1 "Секс, Інста і ЗНО", режисером постановником якого є Антоніо Лукіч ("Мої думки тихі"). 

Лукіч та його команда використовують тренди, які практикують західні шоуранери, що працюють для молодої аудиторії:

• проговорення через серіал проблем, які турбують старшокласників (і це не тільки ЗНО);

• чесне зображення стосунків (так, підлітки займаються сексом – і це зазвичай досить незручний досвід);

• інклюзивність.

Чому фільми та серіали про підлітків важливо дивитись дорослим?

Якщо дитяче кіно нам потрібне, щоб розважати дітей і ненав’язливо розповідати їм про світ довкола, то підліткове – щоб попрацювати перекладачем між батьками та їхніми дітьми. 

Щоправда, для цього це має бути справді хороше кіно. Режисер чи шоуранер має можливість показати позицію обох сторін вічного конфлікту батьків і дітей – і тоді може з’ясуватись, що не кожен бунт однозначно хороший ("Леді Птаха", 2017) і не кожен дорослий виховує своїх дітей виключно з бажання понабридати їм зайвий раз ("Чумова п’ятниця", 2003).

Що подивитись, аби зрозуміти жанр і підлітків

Ольга Перехрест, для LIGA.Life