Історії

Історія | Архітектурі київського Арсеналу – 250 років, імперський слід та цегла від монастирів

14 хвилин
Архітектурі київського Арсеналу – 250 років, імперський слід та цегла від монастирів - Фото
Арсенал згори. Фото надане Мистецьким арсеналом
05.02.2021, 09:00

Колись секретний військовий об’єкт, а тепер – найбільший музейний комплекс України. Арсенал є першою столичною спорудою у стилі класицизм.

Сьогодні, 5 лютого, в його стінах розпочався Український Тиждень моди. Попри те, що він відбувається онлайн, організатори вирішили не змінювати традицій і проводять покази в Арсеналі. Адже жодна інша локація не може замінити харизми його цегляних склепінь, білих колон та пафосу анфілади. 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от @ukrainianfashionweek_official

Хто його створив, як він змінився впродовж 250 років і на якому етапі наразі реставраційні роботи? Про це – наступний конспект з розмов в Мистецькому арсеналі щодо ролі інституцій культури. Керівниця музейного відділу Мистецького арсеналу Ольга Мельник та дослідниця архітектурної спадщини Катерина Гончарова розкривають секрети, хто ж насправді був архітектором цієї споруди, яким було її первісне призначення і чи може будівля бути політичним маніфестом.  

Ольга Мельник: Катерина досліджувала історію цієї будівлі від "УкрНДІпроектреставрації" в архівах Москви та Петербурга. І завдяки їй ми можемо говорити про багато таємниць цієї споруди.

Що було головним відкриттям у ваших дослідженнях? 

Катерина Гончарова: Арсенал певний час був невидимий для дослідників. Це була військова споруда, її архіви були засекречені. Тривалий час у розпорядженні українських дослідників були креслення. 

Спочатку обережно писали, що креслення підписані Іваном Меллером, потім стали стверджувати, що він є автором Арсеналу, але це не так. 

Іван Меллер — видатна особистість в історії фортифікації Російської імперії. Очолював відомство артилерії фортифікації і, як керівник, згодом барон, не міг проєктувати таку споруду. Завдяки випадковому відкриттю автентичних проєктних креслень ми тепер знаємо, що ця споруда належить авторству Карла Йоганна Шпекле. 

Це — архітектор, інженер, фортифікатор, фахівець з артилерії, який пройшов школу Растреллі. Шпекле належить безліч фортифікаційних споруд. Незадовго до київського Арсеналу він проєктував Арсенал в Петербурзі (ця споруда була зруйнована), проєктував у Вітебську, в Старій Фінляндії, наприклад, Охтинський завод. 

Як інженер звів низку мостів у Петербурзі. І більшість архівних джерел (це зазвичай рапорти або звіти), які я знаходила, саме апелювали до Шпекле як до архітектора. 

Ольга Мельник: У мене в руках зараз автентична деталь старого арсеналу – рокаль з віконниць арсеналу. Річ, яка збереглася на вікнах Арсеналу і донині. Як, готуючи проєкт реставрації Старого арсеналу, ви застосовували свої архівні знахідки?

Катерина Гончарова: Це не єдина автентична деталь, відкрита в процесі досліджень споруди. Маю трошки пояснити, як вони відбуваються перед реставрацією. Моя частина — архівні та бібліографічні, а є ще лабораторії і архітектори, які здійснюють натурні дослідження об'єкту. 

Архітектори, інженери, конструктори вивчають усю споруду. Є хіміки і технологи, які досліджують матеріали. І за результатами цього комплексу розробляється проєкт реставрації. 

Коли команда Інституту "УкрНДІпроектреставрація" зайшла сюди після скасування закритого статусу військового об’єкту, була вражена тим, наскільки багато відкриттів для нас підготувала споруда. Наприклад, було цікаво дослідити подвір’я з залишками собору, монастиря, який ліквідували перед будівництвом споруди. Було багато відкриттів на території, наприклад, сортія, яка вела під куртиною до Новокиївського равеліну.

Архівні дослідження зберегли багато цікавинок: у стіні Арсеналу, фасаді, оберненому до Києво-Печерської Лаври, є закладна табличка червоної міді з гравіюванням, що імператриця Катерина II дозволила побудувати споруду Арсеналу.

Вона, якщо археологи її не знайшли, має зберігатися досі в стіні.

Ольга Мельник: Відомо, що в первісний проєкт Арсеналу вносилися зміни: час від часу перебудовували залежно від потреб. Наприклад, бачимо на кресленнях у первісному вигляді 1783 року, що тут було чотири в’їзди, які мали забезпечувати автономність кожного крила. Їх немає зараз. А які ще були зміни?

Катерина Гончарова: Шпекле належить лише загальне бачення споруди. 1783 року він окреслив план, композицію фасадів, а все інше вже уточнювалося, змінювалось на місці.

Наприклад, за задумом, білий камінь для спорудження мали везти з Москви. Виявилось, що це дорого, тому вирішили везти з Брянська.

Потрібно було розібрати собор Вознесенського монастиря, але митрополит затримував дозвіл. Ще один етап будівельної історії — спорудження апарелі, яку пізніше розібрали.

Суттєвим в історії споруди був період після ІІ Світової війни – один з її кутів ушкодив артилерійський снаряд. У повоєнний час необхідно було відновити цілісність споруди. І потім уже побудувати низку споруд, які би забезпечували функціонування військового містечка.

Ольга Мельник: Можу з вами не погодитися стосовно артилерійського снаряду? Нас цікавила ця частина споруди, оскільки галерея, яка розташована вздовж Лаври, має суттєві відмінності в стелі. Її частина ніби маркує зруйнований фрагмент періоду німецько-радянської війни.

Ми часом вірили і повторювали цей шаблон радянської пропаганди про те, що німецько-фашистські загарбники зруйнували цю унікальну споруду. Потім побачили серед архівних матеріалів світлину німецьких військових фотографів, що датується вереснем 1941 року (перші дні окупації), де на розі нинішніх вулиць Лаврської і Цитадельної цей кут зафіксований уже зруйнованим.

Тож ми схиляємося до думки, що це були диверсійні радянські групи, які закладали вибухівку, так само, як і для руйнації Успенського собору чи Хрещатику. Найімовірніше, це була складова тієї низки диверсій, які радянські війська здійснювали напередодні відступу з Києва. Цей вибух призвів до руйнації перекриттів між першим і другим поверхом Арсеналу. Така версія на сьогодні здається більш правдивою.

Катерина Гончарова: Можливо, й так.

Ольга Мельник: Ще є одна легенда – про порцеляновий Арсенал.

Катерина Гончарова: Катерина II завжди говорила: "Мій порцеляновий Арсенал". Це штамп, який постійно переходить від одного видання до іншого. Але цеглу для будівництва споруди добували важко. Коли вирішили будувати Арсенал, виявили, що потужностей артилерійського відомства бракувало. 

Наприклад, за один сезон потрібно було покласти майже два мільйона цеглин. Для цього необхідно було близько сімдесяти каменярів. Забезпечити і кадрові ресурси, і матеріали відповідної якості було вкрай важко. 

Зазвичай цегельні заводи були в либідській частині і є багато рапортів про те, що печі заливало водою під час розливу річки. Є матеріали про те, що цегла замокала, її не встигали поставити в печі. Є й про те, що було багато дефектів, тому підрядник, людина, яка відповідала за будівництво Арсеналу, Матвій Бегетьов, звернувся за допомогою до монастирів. 

І монастирі, зокрема Флорівський, Видубицький, Софійський, Михайлівський, продавали цеглу для зведення цієї споруди.

Звичайно, якийсь сезон монастир погоджувався, якийсь – відмовляв. Є історія про те, що зверталися за традицією до Софійського монастиря з проханням продати цеглу, але там були свої плани на будівництво і вони відмовилися. Тобто кожну партію матеріалу було доволі важко здобути. Тому говорити про унікальність цегли, на мій погляд, перебільшення. Тому що її доставляли з багатьох джерел.

Ольга Мельник: Але Арсенал своєю цеглою вплинув на манеру будівництва у Києві в XIX столітті, коли цегляні будинки не тинькували і цегла мала самодостатню декоративну цінність. Ця мерехтить різними відтінками жовтого. Арсенал — це майстерня для виготовлення і зберігання зброї. Чи це типова для арсеналів того часу споруда?

Катерина Гончарова: Шпекле проєктував київський Арсенал майже відразу після завершення проєктних робіт в петербурзькому. Тож він узяв напрацьовану традицію. Це заплановане рішення у вигляді замкненого прямокутного каре. Певне вирішення для фасадів, програма споруди, тому що Арсенал — не лише функціональна споруда, а й певний маніфест.

Але Шпекле ніколи не був у Києві, він не знав, що таке київська цитадель, не бачив усього того, що відбувалося навколо. 

Шпекле цю пітерську за масштабом, величезну, статусну споруду запхав у доволі обмежені рамки київської цитаделі.

У результаті ми отримали вразливу оборонну фортифікаційну одиницю, де основний склад зброї могли легко атакувати і доволі легко вразити під час атаки. Тож київський Арсенал за масштабами, статусом, маніфестом — абсолютно імперська споруда. І своєю появою він відкриває двері для імперських амбіцій в архітектурі Києва як столиці губернії.

 

Після Арсеналу і маніфесту, що тут буде одне з основних міст імперії, в Києві з’являються чудові класицистичні споруди, які й нині визначають образ столиці. Наприклад, Гостинний двір чи Університет святого Володимира. 

Арсенал — абсолютно нефортечна споруда. Це споруда в місті, а не в цитаделі. Вона декларує певне ставлення, підходи, поводження. Недарма на гравюрі Закревського Арсенал оточують ці піраміди з ядер, виставки зі знарядь, лафетів, з гармат; і на тлі цього Арсеналу гарцюють чудові гусари на конях. 

Ольга Мельник: Зараз за нашими спинами – Старий арсенал.

З огляду на сучасну містобудівну ситуацію ми його звикли сприймати з боку Києво-Печерської Лаври, з вулиці Лаврської, а цей фасад дещо незвичний. І порівняно з протилежним він більше декорований, більш помпезний.

Чи справді за царських часів це був головний вхід до Арсеналу? Чи це теж помилкове судження?

Катерина Гончарова: Проєктні креслення говорять про те, що Арсенал, який нині обернений до Лаври, мав бути саме з цієї сторони, з Західної. Але так сталося, що під час будівництва цей більш скромний фасад був обернений до Лаври, а помпезний головний – до цитаделі, яку люди зазвичай не бачать.

Ольга Мельник: Уявіть, всередині Арсеналу 32 колони, між ними 8 метрів, можете порахувати загальну довжину одного крила Арсеналу. Висота стель до 11 м. Давній Арсенал багато декорований, передусім, пірамідами з ядер, композиціями з гармат. Чому це так робили і наскільки в той час можна було цим милуватися комусь, крім обраних — царських чиновників, або самого імператора? Наскільки пригадую, у 1850 році Київ відвідав Микола I. На плацу перед фасадом був парад. Арсенал був особливо багато декорований трофеями попередніх військових кампаній.

Катерина Гончарова: Ми повертаємося до статусу цієї споруди як маніфесту. Відповідно до проєкту, кожен з в'їздів до споруди мав оформлення у вигляді тріумфальної арки, кожен проїзд мав бути декорований арматурою — це декоративні композиції з амуніції або з військових знарядь, прапорів, картушів. Але грошей не вистачило, тому декор порталів реалізували у скороченому варіанті. Говорячи про помпезність цієї споруди, можна згадати радянські часи, особливо повоєнні роки, коли кожна з наріжних частин споруди була прикрашена аттиком, і кожен з них надавав ще більшої монументальності, більш помпезного враження від споруди. Але під час реставрації ці аттики демонтували як елементи вже пізнього етапу будівельної історії.

Ольга Мельник: Щодо останніх реставраційних робіт в Арсеналі впродовж 2005-2009 років, то ця споруда змінилася. Якщо звернемося до старих планів або старої фотофіксації навіть радянського часу, побачимо, що Арсенал мав два поверхи. Сьогодні ми би сказали три з половиною: ще один додатковий і мансардні приміщення під дахом. Чому так сталося?

Катерина Гончарова: Коли Арсенал став об'єктом реставрації, він так само став об'єктом надзвичайної уваги уряду й еліт. Мабуть, через певний суспільний тиск вирішили збільшити площі споруди. 

Хоча Арсенал має достатню площу для будь-якої експозиції. Але це призвело до того, що змінили профіль даху, надбудували цей аттик (знесли історичний) і підвищили його висоту. Постраждали люкарни, які тут були автентичні; і аттики, про які вже йшлося — наріжні, про які дуже можна жалкувати.

Напруга жорсткої уваги спала, і Арсенал набув більш автентичної форми з мінімальним втручанням. 

Ольга Мельник: Якщо говорити про відновлені фасади старої частини будівлі, старих фрагментів, то він все ж наближається до варіантів первісних проєктних рішень.

Катерина Гончарова: Так.

Ольга Мельник: У якому стилі збудований Арсенал? Це межа бароко і класицизму чи чистий класицизм?

Катерина Гончарова: Дослідники вважають Шпекле передвісником класицизму в провінції Російської імперії. У Києві це перша монументальна споруда, яка має ознаки класицизму. Барокових рис тут теж багато: заокруглені наріжні частини, помпезне оформлення порталів, композиція фасаду, побудована на грі світлотіні.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини