UA
Історії

Спокій вдома | Вижити у парі. Як розподілити домашні обов’язки без образ і крику. Поради психолога

11 хвилин
Вижити у парі. Як розподілити домашні обов’язки без образ і крику. Поради психолога - Фото
Ілюстрація Depositphotos.com
12.01.2021, 19:18

В Україні традиційно чоловік заробляв гроші, а жінка доглядала за домом.

Нині найчастіше працюють обоє, але традиції відображаються у розподілі домашніх обов’язків. На це впливає модель поведінки батьків, стереотипи. Плутанину посилює пандемія, коли партнери часто змушені працювати з дому.

Про те, як в такій ситуації домовляються  пари, ми запитали у двох сімей та попросили психолога пояснити, як правильно ділити обов’язки, щоби ніхто не лишався ображеним чи перевантаженим.

Тарас і Дар’я Балем та їхня киця Тоффі

"Ми не вважаємо, що є якісь специфічно чоловічі та жіночі обов’язки. Єдине, що є фізично важкі речі, які легше виконати чоловіку".

Як було у батьківському домі

Тарас: У мене вдома все трималося на мамі. Вона прибирала, готувала, а тато заробляв гроші.

Якщо було генеральне прибирання, мама з сестрою займалися будинком всередині, а тато зі мною – на вулиці: згрібали листя, заносити столи на зиму. На дачі всі працювали разом у суботу чи неділю.

Даша: Коли Тарас приїжджає додому, він наче переключається в цю стару систему. Якось сказав мамі, що на підвіконні пил. У нас вдома він взяв би і витер його, а там – розказав мамі.

Щодо мого дому, тато нічого не хоче робити, робить вигляд, що не вміє і з радістю переклав усе на маму. У дворі теж важко змусити його щось робити, але змайстрував гойдалку.

Щоб залучити до роботи, доводиться "крапати на мозок": "Давай зробимо, будь ласка". Може, через тиждень-два це дасть якийсь результат.

Здається, з домашнього побуту у свою сім’ю я лише взяла те, що для мене важливо мати чисті рушники і свіжу постіль, щоб все було рівненько гарно складене.

Тарас: Якось насварилася на мене, що я не так поскладав рушнички (сміється).

Чи розподіляли обов’язки спеціально

Тарас: Ми ніколи не сідали і спеціально не розподіляли обов’язки. Все вийшло само собою. Якщо зламалася шухлядка в тумбочці чи воду з батареї треба спустити, прочисти труби, то це роблю я. Маю інструменти. Також на мені все, пов’язане з машиною: обслуговування, мийка, ремонт, заправка.

Даша: У нас є перелік справ, які робимо по черзі та кілька справ, які завжди робить Тарас і завжди я. Чисто мої: оплата "комуналки", слідкую, щоб не закінчувалося мило, шампуні та пральний порошок. Прання більше за мною, бо Тарас не може запам’ятати, який одяг не можна змішувати і яку програму ввімкнути.

Є речі, які хвилюють лише мене. Наприклад, часто змінюю постіль, а Тарасу на неї байдуже. Тоді я прошу його допомоги, щоб заправити її разом.

Даша: Щодня прибираємо на кухні брудний посуд. Коли не було посудомийки, мили посуд по черзі, було складно. Кожен хотів відкосити, тож якщо ми "спорили" на щось, той, хто програв, завжди мив вікна.

Ми домовилися, що, хто знайшов какулі Тоффі, той їх і прибирає. Але це смішно, бо можна влаштувати підставу. Зазвичай ти ще здалеку чуєш, що там щось неладне і терпиш, щоб не йти у вбиральню і не прибирати за нею (сміється).

Тарас: Переважно посуд у посудомийку складаю я, а Даша його потім виймає і розкладає на полицях. Даша часто лишає чашку біля раковини або на столі й це мене трохи дратує. Раз на тиждень ми робимо генеральне прибирання. Ми поділилися, що один з нас миє ванну кімнату і всю сантехніку, а інший пилосмочить решту квартири і витирає пил. Щовихідних міняємося.

Продукти

Даша: Ми не практикуємо закупи на тиждень чи місяць вперед. Хто щось хоче, той заходить у магазин і купує. Коли один з нас працює вдома, а інший в офісі, той, хто вдома, зустрічає біля магазину і разом скуповуємося. Готую більше я. Якщо Тарас має час, допомагає.

Тарас: Якщо на вихідних маю настрій, можу зварити борщ. Даша готує оладки, якщо має натхнення. У нас немає: "Я хочу їсти, йди приготуй мені".

Даша: Якщо хтось хоче поїсти щось конкретне,  іде на кухню й робить.

Конфлікти

Даша: У нас бувають конфлікти, коли Тарас мене вичитує, що я роблю щось не так, як йому подобається, наприклад, з чашками, які лишаю на столі. Коли я цілий місяць ставлю їх на місце, він цього не помічає, а якщо раз залишу не там, завжди зауважить.

Я думаю, що  краще діє позитивне підкріплення і похвала, коли зроблю правильно, а не навпаки. Не подобається, що Тарас інколи залишає гелі для душу й інші речі в ванній, бо я все одно потім митимусь і приберу їх. Або ж, буває стриже свої вуса і не дуже добре прибирає за собою волосинки.

Журналісти Тетяна і Микола Копилови, а також їхні діти: Родіон, Тихон і Настя

"Раніше у нас на холодильнику висів розклад: хто, що робить, але в карантин планувати щось на тиждень вперед стало неможливо"

Як було у батьківській сім’ї

Таня: Я з села. Те, що роблю зараз, не рівняється з тією кількістю роботи, яку треба було переробити в дитинстві. Батьки вели власне господарство й ходили на роботу.

Це забирало багато сил, тож на "марафет" часу в них не лишалося. Цим займалася здебільшого я із сестрою.

Коля: Переважно все робила мама. Тато часто бував у відрядженнях. Міг щось полагодити, помити вікна. Сантехніку й електрику я тепер можу лагодити сам. Вікна теж мию. Мама любила чистоту, постійно мила підлогу, ледь не щотижня ми трусили килими.

Таня: Коли ми тільки почали разом жити, Коля відкрив шафу і каже: "Безлад". Я думаю: "Ну, кінець". Але притерлися. Зараз кожен має окрему шафу і там наводить лад самостійно – і дорослі, і діти.

Чи розподіляли обов’язки спеціально

Коля: Все сталося якось автоматично. У кого є час, той і робить. Сніданок готує той, хто прокинеться першим. Я готую прості страви. Борщ не вмію, але суп — можу. Якщо Таня була допізна на роботі, я готував вечерю.

Усе, що можливо, ми намагалися автоматизувати. Наприклад, купили посудомийну машину. До цього намагалися привчити дітей по черзі мити посуд, але були скандали.

У мене була ідея, щоб кожен з дітей виконував хоча б якусь одну справу по дому, щоб це було закріплено. Тепер так і є. Настя прасує усі речі після прання. Складає їх на купки, кожен потім розбирає їх.

Молодші поливають квіти й доглядають за своїм домашнім улюбленцем, складають іграшки.

Таня: Зазвичай я готую якісь заготовки для сніданку – млинці чи запіканку, щоб чоловік міг розігріти, а я поніжитися в ліжку на 5 хв довше. Коля може зробити вівсянку, омлет, манну кашу. Готую здебільшого я, і прання закидаю теж. Не дуже довіряю чоловіку, бо він не особливо заморочується з сортуванням білизни.

Закупи їжі

Таня: Раніше це було хаотично. Біжиш з роботи, телефоном узгоджуєш, що взяти, купуєш, що треба й не треба. Потім ми переглянули цю практику і закуповуємо все раз на тиждень. Приблизно однаковий список продуктів — готуємо самі, не беремо напівфабрикатів. Найскладніший продукт, який купуємо, – ковбаса, з якої робимо дітям бутерброди в школу, бо шкільну їжу вони не їдять.

Прибирання

Таня: День прибирання – субота. Залучаємо всіх. Хлопці витирають пил, скло, Настя пилососить. Я мию підлогу, Коля – сантехніку.

Щоденне прибирання в основному на кухні ввечері. Посудомийку вмикаємо на вечір, а зранку розвантажуємо. Це зазвичай робить Коля, але кожен за собою прибирає тарілку.

Коли діти відмовляються це виконувати, тисну на жалість. Розповідаю, що чашка плаче. Зазвичай реагують. Уже засвоїли алгоритм: прокинутися, застелити ліжко, вмитися, переодягнутися, прийти до столу. Раніше це робили зі сваркою й нагадуваннями, зараз спокійно.

Коля: Уся проблема в тому, що за дітьми часто доводиться переробляти, бо вони все одно не зроблять так, як треба. Тут треба розуміти, що це не лише не полегшує, а й ускладнює твій труд.

Таня: У нас навіть був список на холодильнику, хто що зробив за день. Спочатку на ентузіазмі діти робили роботу наввипередки. Поливали квіти, мили взуття, сковорідку, але це вимагало ресурсу від батьків.

Старшій спочатку теж було цікаво, але запал швидко минув – вона у підлітковому віці і любить ігнорувати правила. Молодших синів спонукав змагальний дух, але теж перегоріли.

Дистанційна робота в карантин

Коля: У нас були різні етапи. Коли Таню підвищили, я був більше вдома і займався домашньою роботою. Були пропозиції, але не пішов з колишнього місця роботи, бо якби обоє були на фултаймі, що би відбувалося вдома?

Зараз діти самостійно ходять в школу і можуть розігріти їжу. Тоді було дуже складно.

Треба було забрати меншого з садочка о 17, завести на гуртки. Доводилося часто робити уроки з середнім, коли почалося віддалене навчання. Це займало майже пів дня, другу половину дня працював.

Тетяна: Щоранку ми дивилися, який у нас робочий графік, у кого зустрічі і розподіляли , хто забере, наприклад, Тихона з садка.

Коля: Це будо до ковіду, а зараз неможливо спланувати. Щодня у нас "планьорка", виходячи з робочого графіка. Обговорюємо, які у кого зустрічі і вирішуємо, хто може забрати чи відвести дітей. Коли працював вдома, часом брав інтерв’ю на балконі, щоб діти не заважали.

Поради психотерапевтки Оксани Верховод

Про батьківську модель сім’ї. Ззовні здається, що легко сказати про свої потреби і домовитися, хто які обов’язки виконуватиме, але насправді багато що тягнеться з моделей, які ми бачили у батьківських сім’ях.

Люди можуть жити непроговореними очікуваннями від своєї пари. Почніть з дослідження. Пригадайте, як було у батьківській сім’ї. Скільки відсотків кожен вносив у спільний побут. Як при цьому кожен почувався і як почувалися ви, коли були дитиною?

Далі розділіть, що ви хотіли б узяти у свою сім’ю, а що краще зробити інакше. Як саме інакше? Які обов’язки можу взяти на себе, а що очікую від чоловіка / дружини? Потрібно максимально багато говорити і висловлювати Я-позицію:  "Для мене важливо", "Я хочу", "Я планую", "Я відчуваю", бо часто ми переходимо на партнера і починаємо говорити фрази на зразок: "Ти не робиш", "Ти повинен", "Ти маєш". Такі фрази сприймаються як докір і завжди викликають бажання оборонятися.

Приклад. У моїй сім’ї тато виносив сміття. Чи хочу я, щоб це робив мій чоловік? Так, хочу. Цікавимося: "Я хотіла би, щоб ти виносив сміття. Як ти до цього ставишся? Тобі підходить?". Дуже важливо, щоб комунікація відбувалася на рівних. Якщо сказати, що в моїй сім’ї так було, і ти маєш так робити, це звучить зверхньо.

Думаю, найкращий варіант розподілу – спиратися на те, що кому більше до вподоби і у кого краще виходить. Наприклад, жінка не дуже любить готувати, а чоловіку це чудово вдається. Але його дратує брудний / жирний посуд. А для жінки миття посуду – це медитація. Ось і компроміс.

Розподіл також може відбуватися за принципом чергування днів чи тижнів. Якщо ви помічаєте, що виконуєте обов’язки не на рівних або вас щось не влаштовує, висловіть свої побажання за формулою (книга Маршала Розенберга):

1)      Факт реальності без оцінки (Я бачу / помічаю / спостерігаю…);

2)      Почуття (я висловлювання): некоректно: "Мене це дратує", правильно: "Я дратуюсь від…";

3)      Потреба (мені важливо… мені потрібно… я маю потребу в…);

4)      Прохання (Прошу тебе / Зроби це / хочу попросити / зробімо це);

Схема проста, але можуть бути нюанси, інакше зіткнемося з висновком: "Пробували, не працює". У чому причина, коли не працює? Є те, "що" ми говоримо і "як". Важливіше "як".

Приклад. Звучить: "Прибирання тільки на мені (факт). Я вже змучився (почуття). Я хочу відпочити (потреба). Хоч раз візьми це на себе (прохання)". Але на психологічному рівні образа, відчуття несправедливості. І в інтонації докір. Реакція партнера  йтиме на психологічний рівень, де ваша пара, найімовірніше, захищатиметься від нападу, відчує провину або теж образиться. І тоді домовитися важко. Є ризик з висновками типу: "Я так і знав!", "Не можна на тебе покластися!".

Тому краще взяти паузу, усвідомити свої почуття, стишити їх, внутрішньо дати собі підтримку і говорити з так званої Дорослої позиції, а не ображеної Дитини.

Просити про допомогу не важко, якщо ви собі це дозволяєте. Потрібно усвідомити та запам’ятати: Просити про допомогу не дорівнює бути слабким; коли просите про допомогу, не ставите себе у позицію нижче, а залишаєтесь на рівних.

Часто це буває складно, бо є ідея про розподіл обов’язків на жіночі та чоловічі. І коли людина в парі потребує допомоги з цими обов’язками, то починає відчувати сором, що не впоралася. Нормально не справлятися, і коли рольові обов’язки вам не до душі – теж.

В Україні частою є проблема, коли жінки декларують, що хочуть порівну розподілити обов’язки, але внутрішньо у них діє установка: "Я сама зроблю краще". Водночас ззовні чоловік висловлює готовність виконати якусь роботу: "Я візьму цю справу на себе", але подібна установка примушує жінку переробити за ним справу чи висловити якийсь докір. Проте немає єдиного правильного варіанту виконання роботи.

У жінок, які беруть цю модель зі своєї сім’ї, є переконання, що домашні справи – насамперед жіночий обов’язок, а чоловік "допомагає". Але чоловік вам не допомагає, він з вами ділить відповідальність. Ви – рівноправні партнери, розподіляєте обов’язки 50/50%. Для чоловіків так само важливо зрозуміти це: "Я не допомагаю. Ми розділяємо відповідальність".

Якщо ж чоловік навмисно робить роботу тяп-ляп, натякаючи, що наступного разу жінці буде легше впоратися самій, це психологічні ігри. Чоловік ніби погодився все виконати, але на психологічному рівні саботує роботу, бо не має внутрішнього погодження, що теж цього хоче. Треба придивитися до того, що відбувається: почати відмічати якісь повторювані дії.

Можливо, зараз ця ситуація з посудом, потім – зі сміттям, закупкою продуктів та інше. Спочатку на тлі саботажу виникатимуть скандали, але треба взяти собі за мету відмічати такі моменти. Як сторонній спостерігач дивитися, що відбувається: яку дію він робить чи що говорить? На що саме я вмикаюся? Коли відчуваю, що всередині все кипить? Чіткого алгоритму вирішення бути не може, бо немає універсального рецепту, який спрацює для всіх.

У ситуації з чашкою, яку Даша забуває ставити на місце, і Тарас це зауважує, йдеться про фокус уваги. У транзакційному аналізі є поняття погладжувань. Вони можуть бути позитивними і негативними. З боку Даші відчувається усвідомленість і прагнення виробити звичку ставити чашку на місце, а ці зауваження звучать як знецінення її намірів. У такій ситуації партнерка декларує: "Мені, може, й ок, що та чашка стоїть не там, де треба, але водночас я враховую, що тобі це не подобається і хочу змінитися, щоб тобі було комфортно".

Я радила би звернути увагу на позитивні погладжування, позитивне підкріплення. І ширше подивитися на це як на прагнення перелаштуватися, а не просто механічно поставити чашку на місце й винагородити її прагнення хоча б усною похвалою.

Залучення дітей до хатньої робити. Дітей до роботи можна і варто залучати. Зараз є небезпечна тенденція, коли вони є більше споживачами благ. Батьки перебудовуються, не хочуть, щоб було, як у них в дитинстві, де їх змушували працювати і їхні потреби не враховували, намагаються максимально відгородити дітей. І так формується позиція споживача, коли "мені всі винні".

Змушування і маніпулювання: "Ти мусиш", "Ти повинен" дійсно застаріли. Наслідками таких дій може бути бунт, саботаж. Краще спілкуватися на рівних і висловлювати пропозиції: "Думаю, ти вже достатньо дорослий, щоб разом з нами розділити хатні обов’язки. Як гадаєш, ти готовий до цього? / Ти маєш для цього сили?  / У тебе є бажання приєднатися до нашої команди?".

Щоб домовлятися, важливі кілька умов. Перша – сприймати дітей на рівних. Це не коли батьки беруть всю відповідальність на себе і роздають всім завдання. А коли всі працюють в кооперації і кожен може робити внесок для того, щоб сім’я існувала. Це більше про закріплення цінностей, а не про правила. Наприклад, "Ми піклуємося один про одного", турбота закріплюється як цінність. Це проявляємо, зокрема, через спільне прибирання. Розвантажуємо одне одного, бо ми – команда.

Батькам потрібно давати дитині вибір, яку хатню справу вона хоче, щоб за нею закріпили, а яку – ні. Запитання варто будувати так: "Чи готовий ти виконати це завдання? Чи маєш для цього сили?".

Зі старшою дитиною теж треба домовлятися на рівних, бо якщо мама транслює їй посил: "Я не справляюся, ти моя єдина надія, моя єдина підтримка", це може мати погані наслідки для дитини як зараз, так і в дорослому житті. Є ризик, що, коли дівчина виросте, матиме переконання, що "Мої потреби не важливі", "Мені треба піклуватися про інших". Тож краще підійти з таким проханням: "Є такі справи, задачі, які треба виконати. Мені не завадила б допомога. Чи можеш ти якось підключитися?".

Потрібно давати право на помилку, неідеальність у виконанні цих обов’язків. Обговорювати спокійно можливі наслідки, якщо обов’язки не виконуватимуть. Це не про покарання, а про фактичні наслідки, що можуть статися. Наприклад, якщо посуд не мити два дні, то на третій не буде з чого їсти.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку добре підходить ігрова форма виконання обов’язків. Рекомендую зі словесного пояснення переходити на образне. Уявляти себе супергероями чи грати в клінінгову компанію. Коли ми підходимо з дитячої позиції, то малюки з радістю включаються в процес.

Про мотивацію дітей грішми та подарунками. Я не прихильник цього підходу. Ризик у тому, що така мотивація недовготривала. Може працювати доти, доки є підкріплення. Щойно воно зникає, може зникнути і мотивація, відтак і самі дії.

Рекомендувала би подарунки чи кошти зробити в якості не постійного заохочення, а швидше як спонтанного, чи в якості подяки, з певними проміжками. І якщо це робити на рівні певної закономірності у сім’ї, варто подумати над тим, щоб такі подарунки отримували не лише діти, а й дорослі.

Ілона Мироненко, журналістка, для LIGA.Life

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини