"До обстрілів звик": той самий волонтер, який врятував жінку під час атаки Харкова
У коментарях називають хлопця героєм, а сам Денис Петренко – інструктор з першої допомоги, член Загону швидкого реагування – критично запевняє: він порушив протоколи безпеки.
Про додаткову мотивацію, звикання до обстрілів та роботу Загону швидкого реагування Денис Петренко розповів LIGA.Life. Далі – його пряма мова.
Що відбулося у Харкові
Після відео так ідеалізують мої дії. Кажуть, це героїзм. Але насправді я порушив декілька протоколів безпеки. І найсмішніше, я ж сам інструктор із першої допомоги, а тут... Може, якийсь інстинкт, емоції – не можу пояснити.
За правилами, усі спецслужби, які працюють у таких умовах, мають подбати про особисту безпеку під час обстрілів. Адже якщо хтось із нас постраждає, то хто потім надасть допомогу людині, яку ми прийшли рятувати?
Тому і швидка, і ЗСУ, всі спрацювали за правилами, а я.. я тепер у відео (сміється).
Як туди потрапив
Це мав бути звичайний виїзд. Був запит на віддалений район Харкова – відвезти гуманітарну допомогу. На такі виклики їдуть волонтери, а з ними – хтось із Загону швидкого реагування.
Ми розділилися на дві машини та поїхали. Нам треба було ще забрати людину, а друга команда поїхала до одного з пунктів призначення.
Ми на своїй першій точці ледь не потрапили під обстріл. Постраждав готель, а ми були за будівлею. Два снаряди прилетіло дуже поруч.
А коли їхали до другої групи, побачили картину – поранені.
На той момент люди, які були поруч, уже допомогли постраждалим. Жінці наклали турнікет, єдине, що я встиг – написати час накладання турнікету.
Ми викликали швидку, а виявилося, що одна карета вже їде. Приїхали дві швидкі, вже почали працювати, готові були транспортувати постраждалих і тут почався обстріл. Далі – ви бачили на відео.
Швидка – це герої. У таких умовах, за таких кількостях викликів, попри обстріли та небезпеку, вони завжди швидко реагують, приїжджають, допомагають.
Як потрапив до Загону швидкого реагування
У 2015 році, коли мені виповнилося 18 років, вступив до Загону швидкого реагування.
Я закінчив медичний коледж за спеціальністю "фельдшер", а після навчання вирішив піти далі до університету – в Рубіжному, туди переїхав Луганський державний медичний університет.
А потім – змінив спеціальність. Тепер я – студент Східнонаціонального університету імені Володимира Даля, який спочатку виїхав з окупованого Луганська, а потім був змушений покинути й Сєвєродонецьк. Спеціальність "фізіотерапія і ерготерапія".
Коли я йшов у Червоний Хрест, уявляв собі все інакше.
Я став інструктором із першої допомоги, а потім з'явилося бажання розвиватися і в інших напрямках, і паралельно я став інструктором з мінної безпеки.
До обстрілів звикли. Три роки волонтерив у Харківській області, чотири роки – в Луганській (Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ).
Їздили і в "сірі зони", де навчали людей першої допомоги.
Я не люблю публічність. Звик, що зробив все на максимум, допоміг людині, пішов далі допомагати іншим. А тут стільки уваги – незручно. З іншого боку, розумію, що дуже багато людей не розуміють, чим ми займаємося, і ось це відео показало, що наше Товариство Червоного Хреста України теж ризикує. Ми завжди поруч, працюємо навіть над своїми можливостями.
Те уявлення, яке люди мають про український осередок Червоного Хреста, – трохи хибне. І ми насправді зараз намагаємося доносити інформацію – де і з ким ми працюємо, що робимо. Дуже важко пояснити, що ми й Міжнародний Червоний Хрест – це різні осередки, правила і регламенти.
Детальніше пояснення, що відбувається навколо Червоного Хреста - у розборі LIGA.Life.
Навіщо це все
Хочеться просто допомагати людям і країні. Усім, чим можемо. Гуманітарна допомога, евакуація, довезти ліки, які терміново необхідні, продукти, проводити й навчати першої допомоги. Ось побачив, що в Харкові потребують донорів крові. Будемо думати щось із координатором цього напряму, як ще залучити людей до здавання крові.