"До обстрілів звик": той самий волонтер, який врятував жінку під час атаки Харкова

У коментарях називають хлопця героєм, а сам Денис Петренко – інструктор з першої допомоги, член Загону швидкого реагування – критично запевняє: він порушив протоколи безпеки.  

Про додаткову мотивацію, звикання до обстрілів та роботу Загону швидкого реагування Денис Петренко розповів LIGA.Life. Далі – його пряма мова. 

Що відбулося у Харкові

Після відео так ідеалізують мої дії. Кажуть, це героїзм. Але насправді я порушив декілька протоколів безпеки. І найсмішніше, я ж сам інструктор із першої допомоги, а тут... Може, якийсь інстинкт, емоції – не можу пояснити. 

За правилами, усі спецслужби, які працюють у таких умовах, мають подбати про особисту безпеку під час обстрілів. Адже якщо хтось із нас постраждає, то хто потім надасть допомогу людині, яку ми прийшли рятувати?

Тому і швидка, і ЗСУ, всі спрацювали за правилами, а я.. я тепер у відео (сміється).

Як туди потрапив 

Це мав бути звичайний виїзд. Був запит на віддалений район Харкова – відвезти гуманітарну допомогу. На такі виклики їдуть волонтери, а з ними – хтось із Загону швидкого реагування. 

Ми розділилися на дві машини та поїхали. Нам треба було ще забрати людину, а друга команда поїхала до одного з пунктів призначення. 

Ми на своїй першій точці ледь не потрапили під обстріл. Постраждав готель, а ми були за будівлею. Два снаряди прилетіло дуже поруч.

А коли їхали до другої групи, побачили картину – поранені. 

На той момент люди, які були поруч, уже допомогли постраждалим. Жінці наклали турнікет, єдине, що я встиг – написати час накладання турнікету.

Ми викликали швидку, а виявилося, що одна карета вже їде. Приїхали дві швидкі, вже почали працювати, готові були транспортувати постраждалих і тут почався обстріл.  Далі – ви бачили на відео.

Швидка – це герої. У таких умовах, за таких кількостях викликів, попри обстріли та небезпеку, вони завжди швидко реагують, приїжджають, допомагають. 

Як потрапив до Загону швидкого реагування

У 2015 році, коли мені виповнилося 18 років, вступив до Загону швидкого реагування.

Я закінчив медичний коледж за спеціальністю "фельдшер", а після навчання вирішив піти далі до університету – в Рубіжному, туди переїхав Луганський державний медичний університет. 

А потім – змінив спеціальність. Тепер я – студент Східнонаціонального університету імені Володимира Даля, який спочатку виїхав з окупованого Луганська, а потім був змушений покинути й Сєвєродонецьк. Спеціальність "фізіотерапія і ерготерапія".

Коли я йшов у Червоний Хрест, уявляв собі все інакше.

 

Я став інструктором із першої допомоги, а потім з'явилося бажання розвиватися і в інших напрямках, і паралельно я став інструктором з мінної безпеки. 

До обстрілів звикли. Три роки волонтерив у Харківській області, чотири роки – в Луганській (Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ).

Їздили і в "сірі зони", де навчали людей першої допомоги.

Я не люблю публічність. Звик, що зробив все на максимум, допоміг людині, пішов далі допомагати іншим. А тут стільки уваги – незручно. З іншого боку, розумію, що дуже багато людей не розуміють, чим ми займаємося, і ось це відео показало, що наше Товариство Червоного Хреста України теж ризикує. Ми завжди поруч, працюємо навіть над своїми можливостями.

Те уявлення, яке люди мають про український осередок Червоного Хреста, – трохи хибне. І ми насправді зараз намагаємося доносити інформацію – де і з ким ми працюємо, що робимо. Дуже важко пояснити, що ми й Міжнародний Червоний Хрест – це різні осередки, правила і регламенти.

Детальніше пояснення, що відбувається навколо Червоного Хреста - у розборі LIGA.Life.

Навіщо це все

Хочеться просто допомагати людям і країні. Усім, чим можемо. Гуманітарна допомога, евакуація, довезти ліки, які терміново необхідні, продукти, проводити й навчати першої допомоги. Ось побачив, що в Харкові потребують донорів крові. Будемо думати щось із координатором цього напряму, як ще залучити людей до здавання крові.