Епідемія ВІЛ/СНІД продовжує викликати серйозну загрозу. В Україні працюють волонтери та лікарі, які, попри повітряні тривоги, загрози обстрілів, доставляють ліки хворим, забезпечують лікарні тестами на ВІЛ-інфекцію та роблять усе можливе, щоб закінчити епідемію в Україні. Спеціально для LIGA.Life працівники організації по боротьбі з ВІЛ в Україні "100% життя" розповіли про свою діяльність під час війни та дали поради, як убезпечити себе.
Алла Ходак, керівниця БО ''100% життя. Одеса''
Організація з’явилась наприкінці 90-х років. Тоді ВІЛ-позитивні люди в Україні не мали доступу до лікування, догляду та підтримки. Медичні заклади для надання допомоги скоріше нагадували тюрму, ніж лікарню. У 1999 році вперше на конференції НУО зустрілись декілька ВІЛ-позитивних людей, які створили ініціативну групу. Сім ВІЛ-позитивних активістів, які працювали у ВІЛ-сервісних організаціях Одеси, Полтави та Києва об'єдналися для того, щоб захищати свої законні права. В липі 2001 року відбулась Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН з питань ВІЛ/СНІДу. Завдяки адвокаційній діяльності членів цих організацій вдалось включити до складу урядової делегації України. Це дало можливість налагодити контакти з Міністерством охорони здоров'я та розпочати співпрацю. Мережа почала брати активну участь в ухваленні державних рішень у сфері ВІЛ/СНІД та контролювати їх виконання.
Перше – це кількість переселенців та нестача ліків та їжі. Якось до шпиталю привезли з Лук’янівки багато поранених, медикаменти були необхідні терміново. Закупити на спеціальному сервісі все одразу не вдалось. В аптеках по 5-10 ампул, працівники були вимушені ходити пішки та збирати препарати.
Інша проблема – це повітряні тривоги, обстріли та страх ВІЛ-інфікованих людей покинути свої домівки, щоб отримати терапію. Антиретровірусну терапію (ліки, які знижують кількість вірусу в організмі та контролюють його розмноження) інфіковані повинні приймати регулярно та безперервно. Тому на соціальних працівників впав дуже великий пласт роботи: не лише підтримувати психоемоційний стан пацієнтів, а ще й робити додаткову волонтерську роботу – розвозити терапію під сиренами та обстрілами. На щастя, препаратів для ВІЛ-інфікованих було достатньо завдяки донорам та регулярному моніторингу центрального офісу. Сьогодні для всіх ВІЛ-інфікованих, включно з ВПО, є доступ до антиретровірусної терапії.
Інше питання – це фінанси. Адже багато бізнесів було зачинено, люди залишилися без роботи. До того ж закрилися школи та садки й така категорія як батьки-одинаки були змушені залишити роботу. Відповідно через фінансові труднощі ВІЛ-інфіковані не могли забезпечити собі лікування чи навіть їжу. Довелося шукати можливості та ресурси, щоб підтримати їх. Тут нам дуже допомогла ООН і ми з червня 2022 року забезпечуємо всіх ВІЛ-інфікованих продуктовими наборами.
Якщо взяти статистику в Одеській області, то за минулий рік було виявлено 3800 нових випадків ВІЛ-інфекції, з них 75% – це статевий шлях. Та статистика ВІЛ-інфікованих під час війни залишається приблизно такою як і раніше. Єдине, більше виявляють людей на 3-4 ступені, тобто багато у тяжкому стану. Чому так – пояснити поки не можуть.
Потрібно щоб кожен ВІЛ-інфікований пройшов тест, кожному дати антиретровірусну терапію та мотивувати її правильно вживати.
Якщо людина вживає ліки та входить навіть у незахищені статеві контакти, вона не зможе інфікувати іншу людину. Також важливо запобігати стигматизації та дискримінації. У наших організаціях працює багато юристів, ми відстоюємо права ВІЛ-інфікованих людей, ми проводимо багато тренінгів. В Одесі менше стигматизації. Та в селах картина інша: людині й досі можуть відмовити в будь-яких послугах. Нещодавно був випадок, дівчинка пішла народжувати до місцевого пологового будинку. Їй сказали: "У нас такі не народжують". А було таке, що у швидкій сказали: "У вас має бути своя лікарня для ВІЛ-інфікованих, везіть людину туди". У маленьких районах та селах люди, як і раніше, приховують свій статус, не звертаються по допомогу. Тому що бояться негативного ставлення до себе.
Поради від Алли, як убезпечити себе від зараження:
Наталія Сідорова, координаторка БО ''100 відсотків життя. Дніпро''
Коли розпочалась війна, люди не думали, як їм зробити тест на ВІЛ, тому що передусім вони думали про свою безпеку. Здоров’я відійшло на другий план. А в містах де йшли активні бойові дії про сексуальну безпеку та антиретровірусну терапію думали в останню чергу. Це могло стати причиною нових випадків заражень.
З іншого боку, багато переселенців мали змогу пройти тести. Ми проводили їм асистоване самотестування у шелтерах та реабілітаційних центрах. Саме тому деякі регіони покращили рівень виявлення захворювань. В Дніпровському регіоні статистика ВІЛ зросла, але лише внаслідок того, що тестували велику кількість людей.
Сьогодні є декілька способів зробити тест:
Також є можливість отримати постконтактну профілактику. Це профілактика, яка призначається людям, які мають високий ризик захворювання. Наприклад, якщо людина нещодавно мала незахищений секс. У перші 72 години вона має піти до лікаря-інфекціоніста, щоб їй назначили лікування. Все це є в кабінетах довіри та СНІД-центрах.
Єлизавета Ломонос для LIGA.Life
Коментарі