"Будинок зі скалок" перестав бути просто фільмом: режисер Азад Сафаров про "Оскар" і війну

Поки Лос-Анджелес оговтується від 95-ої церемонії вручення "Оскара", маємо час, аби підбити підсумки та відрефлексувати. Цьогорічна кінопремія стала особливою для України, адже вперше за сім років і вдруге в історії на нагороду претендував український фільм.

Документальна стрічка "Будинок зі скалок" спільного виробництва України, Данії, Швеції та Фінляндії розповідає про дитячий притулок у прифронтовому Лисичанську. Вперше її представили на кінофестивалі "Санденс" у січні 2022 року, а рік потому картина стала номінантом у категорії "Найкращий документальний повнометражний фільм" Американської кіноакадемії. 

І хоча цього разу Україна не отримала золоту статуетку, все ж нам є чим пишатися. Про враження від церемонії вручення "Оскара", реакцію на фільм за кордоном і захист українських дітей під час війни LIGA.Life розпитала у другого режисера та лінійного продюсера фільму "Будинок зі скалок" Азада Сафарова. 

Якими були ваші особисті очікування від номінування "Будинку зі скалок" на кінопремію? 

Колись я мріяв потрапити на "Оскар" зі своїм фільмом, але зараз усе забулося. У часи, коли Україна бореться проти російської агресії, усі особисті амбіції відходять у сторону. Тож, напевно, наша позиція і те, як ми виглядали, дещо відрізнялася від інших номінантів чи людей, які претендували на кінопремію з якихось особистих мотивів.

Нашим завданням було представити Україну на "Оскарі", привернути увагу світу до війни, яку розпочала Росія, а також принести перемогу і радість українцям. Це думки, з якими ми прокинулися зранку перед церемонією і з якими ми йшли на подію.

Як гадаєте, вас почули? 

Думаю, так. Ми всюди намагалися розповісти про Україну, пронести голоси українських дітей і розповісти, з чим вони стикаються через війну. Упродовж 10 днів ми провели десь 30-40 показів у відомих університетах США: Стенфорді, Гарварді, Джорджтауні, Берклі тощо. Ми підключалися онлайн і приходили представити фільм наживо. Все це сталося завдяки Anna Arima, нашій піарниці у США, яка зробила піар і промоутинг фільму в Америці. На кожному з таких показів йшлося не лише про кіно, а загалом про те, що відбувається в Україні, про викрадення і вбивство росіянами українських дітей. І, скажу чесно, американці нас розуміють і підтримують. 

Але перемогу у номінації здобув інший фільм. Чи не свідчить це про протилежне?

Голлівуд ухвалив рішення вручити "Оскар" фільмові про так званого російського опозиціонера. Але я би не хотів, щоб склалося враження, ніби всі американці підтримують Росію. Це не так. Насправді вони дуже вболівали за нашу перемогу. 

На вашу думку, "Оскар" — це більше про якість фільмів і сенси чи про вдалу промоцію? 

Складно відповісти однозначно. Я не хочу бути в позиції людини, яка не отримала нагороду і зараз усіх критикує. Це неправильно та неетично. Але вже зараз я розумію, що багато що дійсно визначається рекламою. Наприклад, той самий фільм про Навального крутили на CNN постійно. Про нього всюди розповідали, його всюди показували. Це величезні бюджети, яких у нас не було і бути не могло.

Коли ми прилетіли до Лос-Анджелеса, то скрізь бачили рекламу номінантів на "Оскар": у телевізорі, на білбордах і сітілайтах. Навіть навпроти готелю, де ми жили, було промо одного із наших конкурентів. Для просування фільмів влаштовують також величезні вечірки — йдеться не лише про художні стрічки, але й про документальні. Ти дивишся на усе це і розумієш, що за кошти однієї такої вечірки можна було зняти ще два крутих фільми. 

Ця реклама діє?

У нас не було великої роботи щодо промоції, тому важко сказати. Наша поїздка загалом стала можлива лише завдяки Посольству США в Україні та благодійній організації Razom for Ukraine. Мені здається, що "Будинок зі скалок" дійшов до номінації насамперед завдяки якості стрічки. Але якщо говорити про переможців, то важлива також і впізнаваність фільму. Наприклад, ми сиділи на церемонії нагородження з Маргаритою Миколаївною, вихователькою дитячого притулку із Лисичанська, і робили ставки на те, хто виграє. Я обирав номінантів, рекламу яких бачив усюди в Лос-Анджелесі — і вони дійсно вигравали. 

Ви запросили героїнь фільму, виховательок Маргариту Миколаївну та Ольгу Вікторівну, на церемонію нагородження. Чому це було важливо для вас?

Ми думали запросити і дітей, але порадилися із психологами і зрозуміли, що це для них буде важким досвідом. Але була можливість привезти вихователів. Це було для нас дуже цінно, адже саме завдяки цим людям та їхнім історіям фільм став таким популярним. До того ж ці жінки присвятили 24 роки роботі у дитячих притулках, вони вкладали свої життя, сили і нерви, аби підтримати дітей. І робили це не для галочки чи грошей. Тож ми дуже хотіли їм якось віддячити за усе це, зробити так, аби перш за все почули їхні голоси. 

Якими були їхні враження від кінопремії?

Усе життя вони допомагали дітям, а зараз самі стали переселенками. Ці жінки не звикли скаржитися, не звикли просити. Але ми розуміли, що маємо їм якось допомогти. Якось ввечері Маргарита Миколаївна сказала мені: "Азаде, ти знаєш, це вперше за останній рік, коли я буквально на хвилину відволіклася від війни". І це теж важливо — хоча б трохи пожити без сирен і поганих новин. Ми усі пам’ятаємо про війну, але інколи потрібен час, аби просто ресурсно відновитися. Я радий, що нам вдалося подарувати їм хоча б кілька днів відпочинку. 

А які ваші враження від церемонії?

Мені здається, Україна нас трохи зіпсувала в тому сенсі, що вже важко чимось бути здивованим. За минулий рік ми пережили і побачили стільки негативного і позитивного, що "Оскар" вже не може просто так вразити. Виявилося, що це звичайна кіноподія, з купою пауз, реклами, з офіційними моментами та розділенням доріжок для зірок і гостей. Нічого грандіозного. 

Що означає номінація українського фільму на "Оскар" для нашого кінематографа?

Що частіше фільми з України потраплятимуть на такі престижні фестивалі, церемонії чи конкурси, то краще для нас. Адже ми можемо показати свою цінність та якість усьому світові. До того ж це можливість додаткового залучення фінансової підтримки, якої поки не вистачає українському кінематографу. 

"Оскар" вважається чи не найбільшим досягненням у світі кіно. Яка подальша доля фільму після номінації на премію?

"Оскар" — це красиво розкручений бренд, який режисери і продюсери хочуть здобути як вершину своїх досягнень. Це все одно, що бути спортсменом й отримати медаль на Олімпіаді. Але "Будинок зі скалок" давно перестав бути просто фільмом, він є адвокаційним інструментом і точно має подальшу долю. 

Його мета — привертати увагу до України, а також допомагати боротися з радянськими інституціями всередині країни: з інтернатами, притулками, будинками малечі. Діти мають зростати в родинах, вони повинні мати батьків: прийомних чи біологічних. Тому для нас, думаю, досягненням буде не лише "Оскар", але і той момент, коли ми закриємо останній інтернат в Україні, коли кожна у світі людина знатиме, що через розв’язану Росією війну страждають українські діти. 

Минуло більше року з моменту, коли ви вперше представили фільм "Будинок зі скалок" на кінофестивалі "Санденс". Як відтоді змінилося життя підопічних дитбудинку, про який ви розповідаєте?

Мабуть, найкращою новиною стало те, що одного із героїв нашого фільму забрали у прийомну родину саме завдяки цій стрічці. Один чоловік прийшов на прем’єру "Будинку зі скалок" в Україні і вирішив забрати хлопця на ім’я Коля до себе в родину. Потім він прийшов до нас, плакав і розповідав, що завдяки фільму знайшов собі другого сина. Це краще за усі нагороди. 

Також ми створили і запустили благодійний фонд "Голоси дітей", через який надаємо гуманітарну і психологічну допомогу не лише підопічним цього притулку, але й іншим дітям. І ми досі продовжуємо їх підтримувати. Ми використовуємо фільм як адвокаційний інструмент, що привертає увагу до проблем українських дітей, які виникли через російську агресію, і дозволяє прямо допомогти цим дітям.

З 9 березня документальний фільм "Будинок зі скалок" вийшов в український прокат і доступний для перегляду у кінотеатрах. Тож якщо ви не згодні з рішенням Американської кіноакадемії, найкращим рішенням буде піти на фільм та підтримати українське кіно.