Ілона Гвоздьова: Балансу між родиною і кар’єрою не існує

Нещодавно стала мамою. Танцювала до пізнього терміну вагітності, через що одні нею захоплювалися, інші критикували.

Паралельно зі зйомками Ілона встигла відкрити студію танців "Gvozdeva Dance Complex", стати викладачем хореографії в Київському національному університеті культури і мистецтв. У її блозі в Instagram – понад 320 000 підписників.

Попри успішну кар’єру, у блозі танцівниця розповідає про сім’ю – чоловіка, п’ятирічну доньку Валерію та півторамісячного сина Домініка. Ілона розповіла Liga.Lifе, як їй вдається поєднувати кар’єру та родину.

Як змінився режим дня після пологів?

Зараз мій день крутиться навколо Домініка. Зранку встаю, збираю донечку в садок, а чоловік її відвозить. Потім годую синочка. Після цього займаюсь спортом – легкі фізичні вправи для підтримки форми. Далі знову до сина.

Роблю невеликі перерви: 1-1,5 години на день можу присвятити собі або роботі. Наприклад, біжу на інтерв’ю, чи у студію танців або салон краси. За таку розкіш вдячна своїй мамі. Якби її не було поруч, графік був би 24/7 вдома біля дитини. 

Пройшов лише місяць після пологів, а я вже і на манікюрі була, і зачіску зробила. 

Моя мама – приклад успішного материнства. В неї також було двоє діточок: я і мій старший брат. Мама завжди встигала і за нами доглядати, і за домом. У неї не було такої підтримки, як в мене. Бабуся жила від нас далеко. Та мама впоралась. 

У садочку ми слухались вихователів, школу закінчили на відмінно та й уроки самі робили. Зараз розумію, що все, що мама робила одна, я б не змогла без її допомоги. Зараз вона вже бабуся, лагідна та м’яка, все дозволяє онукам. Навіть коли бачить, що онучка їй на голову сідає, не свариться, а лагідно пояснює. Це магія бабусь!

А яка ви мама?

Ілона Гвоздьова – мама з крутим почуттям гумору, самокритична, жінка-вогонь, яка хоче бути мотиватором та прикладом для багатьох жінок. 

Приємно, що, попри мою танцювальну кар’єру, мене асоціюють з образом мами та дружини. Це мотивує працювати над собою. Завжди кажу, що можна бути веселою, спортивною, стрункою мамою, яка веде здоровий спосіб життя, любить чоловіка та займається дітьми. Все це повинно бути в кайф.

Мені часто пишуть жінки, що вони декілька років не можуть прийти до форми і їх дивує, що я після народження синочка можу піти і в салон, і на роботу.

Я дисциплінована. Люблю порядок. Мама мене виховала доброю і жіночною, а тато так, щоб йому було не соромно за мене. Тому доньці прищеплюю навички самостійного життя: прибирання, догляд за собою, допомога мамі з братиком. 

Коли була студенткою, бачила, що у ровесників, які жили в гуртожитку, був психологічний зрив. Вони поїхали в інше місто, де немає батьків. Не знали, як владнати побутові проблеми, як наварити їсти, а тут ще й гроші потрібно заробляти.

Тож мої одногрупниці знайшли єдиний вихід – вийшли заміж. Повернулись до мами, живуть під крилом чоловіка. Кажуть: все що некомфортно – дуже страшно. Але це ж круто виходити зі звичайної зони і справлятися з труднощами.

Які якості слід виховувати в дитині, щоб вона не боялась некомфортних ситуацій?

Гнучкість. Звичайно, деякі мами прочитавши це, скажуть, що дитина виросте і сама привчиться до побуту чи роботи. Але такого не буде. На кожному етапі життя дитину варто привчати до чогось. 

У п’ять років – самостійно одягатися, помити руки, поїсти. У шкільному віці – самостійно зробити домашнє завдання. Мама може перевірити, але не робити за дитину. Потім піти в магазин купити хліб. Це буде розцінюватись як подвиг! Батькам варто заохочувати до таких проявів самостійності. 

Звичайно, ці правила не підходять усім. Моя ситуація може бути досвідом, яким я ділюсь. Одна пігулка усім не допоможе. На виховання дітей впливає і власне виховання, і оточення, і відносини у сім’ї. Та й без помилок не обійтись.

Яких помилок ви припустилися під час виховання доньки, які б хотіли уникнути у вихованні сина?

Коли була вагітною Домініком, думала, що я досвідчена мама. В мене ж п'ятирічна донька! Здавалося, знаю все про материнство. А потім з’явився син, і з ним я знову вчуся материнству. 

Єдине, що запам’ятала з першої вагітності: не треба давати дитині водичку, якщо вона на грудному вигодовуванні. 

Колись дала доньці водичку з дитячої пляшечки. Через чотири місяці вона вже не захотіла мамине молоко. Ця ситуація показала, що я сама знаю, скільки чого і кому давати. Мені не потрібні порадники. Це прикрий вчинок, який запам’ятала на все життя.

Вчусь не лише на власних помилках, але й на гіркому досвіді інших мам. 

Так виховую і доньку. Наприклад, нещодавно була неприємна ситуація в садку. 

Рія вдарила хлопця кулаком і розбила губу. Мама дитини шокована: як це – дівчинка вдарила хлопця? Ми почали розбиратися. Виявилось, донька разом з іншим хлопчиком будувала замок. Хлопчик, якому розбили губу, хотів звернути увагу дітей на себе і зруйнував його. Моя Рія не побоялася і, як кажуть, дала "між роги". 

Я вибачилась перед мамою хлопчика, сказала, що обов’язково поговорю з дитиною. Та у розмові з донькою зрозуміла, що до удару було кілька попереджень, щоб він їм не заважав. Тож ударом вона захистила свої особисті межі.

 

Так і сина буду виховувати, щоб він зміг проявити себе і відчував себе вільним в діях, але в рамках моралі. Ми виховуємо в дітях людяність, чесність, відкритість, доброту, але ці якості не заперечують того, що потрібно вміти за себе постояти.

Це моє особисте правило. Записала собі, щоб не забути навіть тоді, коли він виросте.

Це як?

Наприклад, ми виходимо заміж і впродовж сімейного життя намагаємось перевиховати чоловіка. Зробити так, щоб він розумів натяки, знав, чого хоче жінка і як її треба любити. Я також так роблю.

Ми з чоловіком кохаємо один одного. Буває всяке, але загалом ми щаслива сім’я. Але іноді помічаю, що є ситуації, в які втручається його мама. Я збираю ці "пунктики" і роблю висновки. 

Коли буду свекрухою, буду ставитись по-іншому і до невістки, і до їхнього з сином сімейного життя. Його дружина стане для нього найважливішою жінкою у світі. 

Якщо син зустрів жінку, заради якої може зробити все, нам як мамам потрібно відійти на другий план і спостерігати за його щастям. 

Прийде в гості – добре, не прийде – зателефоную сама.

Чи є у вас табу у вихованні дітей?

Жорстокість та насилля. Такого виховання не розумію. Якщо хочемо виховати достойних людей, потрібно бути для них прикладом, не говорити: "От, бачила, яка Маша молодець!". 

Треба показувати на власному прикладі, щоб діти розуміли, що мама та тато можуть бути і на роботі вправними, і вдома. Нам потрібно показати приклад самостійності своїм дітям. Батьки не вічні і потрібно вміти самим себе забезпечувати, самим розв’язувати проблеми.

Батьки та діти – друзі?

Ні, я б так не сказала. Не зовсім розумію поняття "мама і донька – подружки". Є грань, яку дитина не має переступати. Вона повинна у будь-якому віці у будь-якій ситуації розуміти, що мама – це мама, а не подруга.

Можу те ж сказати і про свої відносини з мамою. Я їй довіряю, але зі 100% інформації, яку розповідаю подрузі, лише 30% кажу мамі. Не тому, що вона гірша за подругу, а тому, що для мами потрібно фільтрувати інформацію. Вона буде хвилюватися, не спить ночами. Ще й дається взнаки, що ми з нею – різні покоління.

Навіть попри різницю поколінь не кажу їй, що вже доросла і не потребую маминих порад. Їй це боляче чути. Я навчилась від неї багатьом речам, а тепер моя черга її вчити.

А чому вчать вас ваші діти?

Дитячій безпосередності, безкорисливості, абсолютному щастю. Дітки прокидаються зранку завжди у гарному настрої. Для щасливого стану їм не потрібні ні гроші, ні статус, ні особливий спосіб життя. Головне, щоб тато та мама були поруч. 

Разом з чоловіком ми вчимось залишатися завжди людяними, легкими на підйом, позитивними. У дорослому житті нам цього не вистачає, адже ми дуже завантажені, злі на себе, на ситуацію в країні.

Також вчусь недовго ображатися. Моя дитина ображається 3 секунди, а я – 3 тижні. Тому вчусь і пробачати, і просити пробачення, особливо у власних дітей. Якщо я образила Рію і зрозуміла, що це неправильно, прошу вибачення. 

На жаль, в нашого покоління таких відносин з батьками не було.

Як ви балансуєте між кар’єрою та родиною?

Все просто – балансу не існує. Я вірю, що жінка може бути успішною в різних сферах, якщо навчилася домовлятися зі своїм чоловіком. 

Якщо у парі є взаєморозуміння, жінка може стати і супермамою, і супердружиною, і успішною бізнеследі. 

Коли немає комунікації з чоловіком, усі ніші життя вийдуть з ладу.

Тільки коли в мене є взаєморозуміння з чоловіком, можу відчути себе жінкою, яка впевнена, що вона успішна мама і успішна танцівниця. Без скандалів і сварок не обійтись, але це питання часу. 

Спільне життя – це не рабство, ми не належимо з чоловіком один одному. Ми хочемо розвиватися, бути вільними, дати дітям цю свободу і не крутитися навколо них. Я можу відпустити чоловіка на 3 дні на риболовлю, а він мене на танці. Напевно, саме це і називається гармонією. Але це тільки мій власний досвід. Немає книги з універсальними правилами сімейного життя. У кожній сім’ї свої межі. 

Наскільки категорія "я-кар’єра" для вас вагома?

Я кар’єристка. Навіть з двома дітьми не полишаю думки розвиватися та рости. Через 4-5 тижнів після пологів вже веду онлайн-тренування. Не можу себе запускати. Я і для себе приклад, і для багатьох жінок, які підписані на мене в соцмережах.

Ви отримували негативні повідомлення в стилі "ти ж мати!"?

Звичайно, я їх отримую! Особливо багато було хейту, коли пішла з дитиною у салон краси. Тоді всі писали: "Як це можна, щоб дитина дихала фарбою!". Але ж це те саме, якби мене фарбували вдома, де не має спеціальної вентиляції, і дитина дихала б цією фарбою.

Та й ми не 100-доларові купюри, щоб усім подобатись. Хейт буде до тих пір, поки веду блог. Коли люди переходять на образи в сторону моїх рідних, можу заблокувати.

Ви вже досягли пікового успіху в кар’єрі?

Коли була студенткою, була зациклена на роботі, а зараз наближаюсь до фінішу своєї кар’єри. Було безліч яскравих проєктів в житті. Я вже досягла успіху. Тому зараз наступає момент, коли можу змінити сферу діяльності.

Чим би хотіли займатися, якщо не танцями?

Дизайном інтер’єру. Це така ж творча ніша, як і танці. В нас з чоловіком на майбутні 5 років в планах – побудова будинку. Там буду проявляти свої таланти. Танці відійдуть на другий план, поки буду розставляти вазочки в хаті.

Ми з часом побачимо, чи це буде тільки для себе. Але якщо робиш це з любов’ю і кайфом, це може подобатись іншим людям. Дизайнерську фірму не збираюсь відкривати, але, можливо, я буду знімати процес ремонту на камеру і виставлятиму у своєму блозі.