Зміст:
  1. Життя до та після
  2. Бізнес під час війни
  3. Прихисток для 500 біженців
  4. Їдальня в кав’ярні
  5. Немає сил сидіти

Вона разом із чоловіком Дмитром уже дев’ять років розвиває кавовий бізнес у Дніпрі. 

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Мають сервісний центр, де ремонтують кавомашини, кав’ярню "Цікава кава", займаються обсмаженням та продажем кави. 

24 лютого до цього списку додалося активне волонтерство, зокрема допомога переселенцям з різних міст України.

LIGA.Life поговорила з Тетяною про те, як їм вдалося розселити близько 500 евакуйованих та чому бізнес має працювати навіть під час війни.

Життя до та після

Четвер 24 лютого мав розпочатися як будь-який інший робочий день родини Собко. Проте замість дзвінка будильника подружжя почуло гучні вибухи. Активна фаза війни розпочалася зненацька. 

Родина не збирала тривожних валізок, не готувала план евакуації дітей.

Будь-які думки про бойові дії відганяли від себе: "Ми не хотіли вірити в можливість війни. Просто працювали далі".

Проте вранці 24 лютого за лічені хвилини Тетяна та Дмитро зібрали дітей та батьків і відвезли їх у безпечніші регіони України.

"Тим часом працівники кав’ярні та сервісного центру вийшли на роботу. На спільному зідзвоні вирішили працювати, але за скороченим графіком. Адже у нас багато дівчат у штаті, за яких переживають чоловіки".

Подружжя повернулося в Дніпро через два дні. Вони навіть не допускали думки про власний переїзд у більш безпечне місце.

Свій бізнес пара називає соціально відповідальним. Активно підтримують благодійні фонди та організовують соціальні акції, наприклад, "Добрий бариста".

"Відомі люди Дніпра ставали на годину баристами "Цікавої кави". Усі зароблені кошти за свою роботу вони перераховували перевіреним благодійним організаціям, які самостійно обирали", – пригадує власниця кав’ярні.

Восени 2021 року "Цікава кава" пропонувала відвідувачу обміняти чверть вартості кожного горнятка кави на саджанець декоративної райської яблуні. Так, 700 філіжанок кави перетворилися на 70 яблунь, які висадили в парковій зоні ботанічного саду Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара.

Як пара з Дніпра розселила 500 переселенців, а свою кав’ярню переробили на їдальню для них
Тетяна та Дмитро Собко. Фото з особистого архіву

Бізнес під час війни

Кав’ярня "Цікава кава" відчинена для жителів Дніпра з першого дня війни. Штат працівників не зменшився. Ніхто не поїхав та не відмовився працювати.

Єдина зміна – графік роботи. Його довелося зменшити, оскільки місто живе за комендантською годиною. Так кав’ярня працює з 10:00 до 17:00 без вихідних.

У сервісному центрі також зі змін лише графік. Усі працівники працюють на своїх місцях. Щоправда, одного з хлопців мобілізували в першій хвилі. Оскільки він служив в АТО. 

"Колеги переживали, що ми поставимо бізнес на паузу під час війни. Проте на нараді пояснили, що наша позиція – працювати і допомагати місту усіма можливими способами. Всі були дуже раді та натхненні таким рішенням", – розповідає Тетяна.

Перший тиждень був найскладнішим. Адже відвідувачів майже не було.

Подружжя докладали власні гроші, щоби виплатити працівникам зарплатню. Тобто перші сім днів бізнес працював у мінус.

Навіть попри цей ризик, кав’ярня продовжила працювати. Віддачу відчули вже з другого тижня. Містяни зрозуміли, що заклад працює, і почали приходити на каву.

"Наших працівників мотивують відвідувачі. Вони приходять зі словами: "Дякую, що ви відкрились. Ми хоч можемо відволіктися, посидіти, випити горнятко кави, з'їсти десерт. Також придбати пакунок кави додому". Приходжу на роботу, а бариста мені переповідають всі ці слова вдячності", – розповідає Тетяна.

У суботу та неділю відвідувачів значно менше, ніж у будні. Проте навіть під час війни бувають дні із заробітком на рівні мирного часу.

На думку подружжя, бізнес має працювати під час війни для підтримки економіки міста. За висновками першого місяця роботи в нових реаліях, кав’ярня приносить дохід. Продукти (молоко та десерти) є за що придбати. 

"Питання зарплатні ми одразу обговорили з працівниками: якщо каса як у звичайний день, вони отримують звичну плату; якщо 600-700 грн, то як за пів дня роботи. Всі погодились. Адже розуміють, що настільки в мінус ми не можемо йти", – додає Тетяна.

Як пара з Дніпра розселила 500 переселенців, а свою кав’ярню переробили на їдальню для них
Тетяна Собко. Фото з особистого архіву

Прихисток для 500 біженців

"Коли ми відвезли дітей та повернулись у Дніпро, нас попросили розвезти їжу переселенцям. Наші колеги з різних кафе та ресторанів готували страви, а ми займались доставкою. Напевно, саме це дало поштовх створити власний волонтерський штаб", – пояснює власниця бізнесу.

Згодом до подружжя звернулися знайомі. Запитали, де можна переночувати харківській родині, яка тікала з міста після серії потужних вибухів. 

"Це була родина, яка розводила собак породи болонка. Мене вразило, що вони взяли мінімум речей, зате забрали всіх песиків. Окрім того, в них двоє дітей. Втікати від війни непросто, але в такому складі – значно складніше. Оскільки ми також любимо тварин, ми розуміли, що цій родині буде краще в приватному будинку. Тому звільнили для них свій дім, а самі переїхали до батьків чоловіка", – розповідає Тетяна.

Це запустило цілий механізм допомоги. Подружжя порахувало, що мають ще дві вільні квартири та дачу. Також зателефонували сусідам, які виставили свою квартиру на продаж, запропонувавши їм прихистити переселенців. Власники погодились. 

"Проте ця квартира була повністю порожня. Волонтери привезли каремати та постільну білизну. Так за першу добу нам вдалось поселити у трикімнатній квартирі близько 40 людей", – додає жінка.

Дмитро написав пост у Facebook, що вони можуть розселити переселенців з різних регіонів України.

Так подружжя прихистили близько 500 людей з Харкова, Волновахи, Маріуполя та Попасної.

Хтось залишається на ночівлю і рушає далі, хтось залишається у Дніпрі, оскільки їм нікуди їхати. Проте більшість із них сподіваються колись повернутися додому.

"Нам пощастило з людьми. Всі щирі, вдячні, порядні. Спершу в мене навіть сльози наверталися, коли бачила людей з двома сумками та дітьми, які втікають від війни. Потім взяла себе в руки, бо мої сльози не допоможуть їм. Зустрічаю всіх з усмішкою, намагаючись запевнити, що все буде добре, – ми нагодуємо і дамо житло", – розповідає Тетяна.

Подружжя помітили цікаву тенденцію – всі люди, які приїжджають, хочуть обійматися. Навіть попри те, що вони незнайомі одне одному. 

Як пара з Дніпра розселила 500 переселенців, а свою кав’ярню переробили на їдальню для них
Тетяна та Дмитро Собко. Фото: Facebook-сторінка "Цікава кава"

Їдальня в кав’ярні

28 лютого на Facebook-сторінці кав’ярні подружжя опублікувало оголошення: "Починаючи з завтрашнього дня, кав'ярня "Цікава кава" перетворюється на волонтерський штаб зі збору та доставки їжі для біженців. Долучайтесь! Ви можете привозити готову їжу, а ми надаємо логістику. Також можна приносити продукти".

Невдовзі у кав’ярню містяни почали приносити готову їжу (борщ, суп, пиріжки), окремі продукти та навіть гроші зі словами: "Ми не знаємо, чим допомогти, але людям це буде потрібніше, ніж нам".

Поступово кав’ярня перетворилась на їдальню для тих, хто шукає прихистку у більш-менш спокійному Дніпрі. 

"Наш заклад не готує їжу. Це технічно неможливо. Готові страви надають або ресторани-партнери, або містяни, а ми розподіляємо між людьми, які тільки приїхали і тими, хто вже оселився", – пояснює Тетяна.

Завдяки зручному розташуванню "Цікавої кави" переселенці приїжджають спочатку на обід чи вечерю. Потім Дмитро та Тетяна розселяють їх. А заклад й надалі продовжує виконувати роль кав’ярні з десертами.

Як пара з Дніпра розселила 500 переселенців, а свою кав’ярню переробили на їдальню для них
Тетяна Собко. Фото з особистого архіву

Немає сил сидіти

"Наше життя змінилось повністю. Наприклад, ми вперше так надовго розлучились із дітьми. Раніше вони завжди були з нами. Зараз для нас це найважчий момент", – ділиться переживаннями власниця кав’ярні.

У перші дні війни Тетяна та Дмитро працювали та допомагали з 8:00 до 22:00. Спати та поїсти встигали, каже жінка. 

"Поєднували волонтерство з роботою. Інколи разом доставляли їжу та розселяли людей. Інколи я займаюсь обсмаженням кави та офісними справами, а Дмитро – допомагає біженцям. Помітила, що вже місяць я не можу собі дозволити просто полежати, як це було раніше – на вихідних з дітьми. Зараз постійно маю бути в роботі, та й вихідних вже понад місяць у нас не було", – зізнається Тетяна.

Поступово наплив переселенців зменшується. Зараз приїжджають загалом з Маріуполя. Потреба в активній волонтерській діяльності хоч і зменшилась, але доставка їжі та допомога з житлом досі працює. 

"Зараз ми прокидаємося, спокійно плануємо день, а далі у справах – на обсмаження кави чи на допомогу людям".