Вихователька з Волині – єдина, хто написав диктант єдності без помилок. Текст твору

Єдиною, хто написав радіодиктант єдності без помилок, стала вихователька Галина Шура з Волині, пише Детектор медіа.

В її роботі не виявили жодної помилки. А всього на перевірку надійшло 14 500 листів з текстом диктанту.

Переможниця радіодиктанту мешкає в селі Комарове Ковельського району, що на Волині.  У листі вона написала, що працює у загальноосвітній школі-дитсадку.

З однією помилкою диктант написали Надія Палій зі Львівщини, Максим Слюсаревський з Києва та Юлія Шекет (Тишко).

12 людей зробили по дві помилки.

Повний перелік переможців 21 радіодиктанту національної єдності:

• Галина Шура, Волинь;
• Надія Палій, Львівщина;
• Максим Слюсаревський, Київ;
• Юлія Шекет (Тишко);
• Тетяна Ліхтанська;
• Ілона Войтенко;
• Юлія Туманцева;
• Тамара Лавренко, Харків;
• Олена Скорик;
• Наталя Ніколенко, Херсон;
• Дарина Іванковська, Львівщина;
• Вікторія Кригер, Хмельниччина;
• Лариса Семенюк, Луцьк;
• Алла Кравченко, Київ;
• Олександр Щетинський;
• Христина Гоянюк, Львів.

Усі переможці отримають у подарунок книжки від видавництв-партнерів "Українського радіо".

А ось повний текст диктанту, який написав і зачитав письменник Юрій Андрухович:

Слідом за пам'яттю

Парк! Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював – такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний. Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на пів життя залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший, він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.

Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру… Я міг би тягнути й далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо минало – ні, пролітало, проносилося! – в парку, в його іноді аж до грудей високій траві.

Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви незлюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною й жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак поступово скидав ту червінь і жовтину, до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими передсвітанковими годинами до парку  починали заходити невеликі групи мисливців.

Диктант писали 9 листопада в День української писемності та мови.