Чому непокоїтися – це нормально, та як перетворити тривогу на друга. Пояснює психолог

У ці важкі часи ми знаходимося майже у хронічному стресі – хвилюємося й не можемо викинути з голови тривожні думки через постійну невизначеність. Адже важко сказати, що відбуватиметься не лише через місяць, а навіть через кілька днів. Щоб впоратися з цим неприємним станом, ми придушуємо ці відчуття, намагаємося зберігати спокій і продовжуємо. 

Проте навіть до пандемії тривога була кризою.  За оцінками, одна третина з нас страждатиме від виснажливих рівнів тривоги в певний момент нашого життя. Очевидно, що сотні чудових книг про самодопомогу, тисячі ретельних наукових досліджень та 30 різних ліків проти тривоги не допомагають достатньо. Чому ні?

Це важливе питання обговорює психологиня Трейсі А. Денніс-Тіварі у своїй колонці на Psychology Today.

Однією з причин може бути те, що загальна історія тривоги, як хвороби, приносить більше шкоди, ніж користі. Ця історія свідчить про те, що ми повинні ставитися до тривоги як до хвороби, яка загрожує життю, щоб будь-якою ціною запобігати їй, уникати та викорінювати. На жаль, що більше ми уникаємо та пригнічуємо тривожність, то більшою вона стає. 

Просто спробуйте сказати комусь перестати турбуватися, й хвилювання обов’язково збільшиться. 

До того, хоча придушення на короткий час затримує тривогу, ми втрачаємо можливості протистояти своїм страхам та не вчимося працювати з ними.

Як би ви закінчили це речення?

Коли я помічаю, що відчуваю занепокоєння – стурбовані думки, прискорене серцебиття та дихання або метелики в животі – моя наступна думка така:

  • Мені слід приглушити ці почуття і зберігати спокій, бо вони є попереджувальним знаком того, що я можу втратити контроль.
  • Мій розум та тіло готуються до виклику.

 Відповідь  на питаннняможе мати потужний вплив на нас. Наприклад, у дослідженні 2013 року вчені Гарварду завербували соціально стурбованих учасників для проходження стрес-тесту на тривожність із залученням публічного виступу та складних математичних проблем.

Експериментатори половину учасників запевнили в тому, що прискорення пульсу та метелики в шлунку були корисними, оскільки "еволюціонували, щоб допомогти нашим предкам вижити, доставляючи кисень туди, де це потрібно в організмі".

Коли вони повторили стрес-тест, ті, хто отримував таке реформування, у порівнянні з групою, яка цього не зробила, відчували менше занепокоєння та виявляли менше ознак стресу на біологічному рівні.

Тобто навіть просто розповідь іншої історії про призначення цих почуттів змусила учасників менше хвилюватися через тривожні відчуття та навіть змінила спосіб функціонування їхнього тіла.

Це дослідження доводить, що тривога може стати нашим союзником.

Тривога як союзник

Занепокоєння – неприємне відчуття не просто так, оскільки це сигнал, призначений привернути нашу увагу. Тривога показує, що наш розум та тіло готові впоратися з загрозою.

Коли ми пригнічуємо тривогу, втрачаємо можливість зрозуміти, що вона може бути неймовірно корисною, оскільки запускає тип мислення, де ми передбачаємо, що небезпека можлива, але зараз все добре.

Без тривоги не існувало б одного з найбільших досягнень людської еволюції – нашої здатності уявляти та подумки населяти непевне й непізнаване майбутнє. Тобто вона запускає нашу уяву.

Саме завдяки їй ми подумки проходимо різні складні ситуації у майбутньому, стаємо більш розумнішими, більш цілеспрямованими та орієнтованими на цілі, щоби за необхідності ми могли все, що потрібно, й або зовсім уникнути неприємних наслідків, або зменшити їх  якнайбільше. 

Іншими словами, ми хвилюємося, коли дбаємо про майбутнє. Коли ми дивимося на це так, усвідомлюємо, що тривога живе рука об руку з нашою здатністю сподіватися.

Якщо ми змінимо своє ставлення до тривоги з ворога на союзника, й перестанемо перейматися через відчуття тривоги, можемо навчитися знаходити оптимальні шляхи для розв'язання питань.

Як перетворити тривогу на друга

Як і під час опановування будь-якої майстерністі, найкращий спосіб змінити мислення щодо тривожності – це практикувати її. Звучить трохи дивно, правда?

Найперший крок – прислухатися до того, що хоче сказати тривога. Коли ми йдемо вперед і заглиблюємось у тривожні почуття, ми також маємо змогу з’ясувати причини та впоратися з ними. А потім вже ловити занепокоєння на ранніх стадіях перш ніж воно почне рости по спіралі. 

Є багато способів, щоби налаштуватися на тривогу. Вони залежать від звичок та уподобань: поговорити про речі з другом чи коханою людиною, роздумувати наодинці, прогулятися у парку, розслабитися у ванні або вести журнал. 

Планування часу на налаштування є ключовим для створення простору для цього. Це також дозволяє нам поглибити зв’язки – з собою, іншими людьми та речами, про які ми дбаємо. Такі зв’язки нагадують нам про те, що ми дбаємо про майбутнє, і що добрі речі в житті завжди слідуватимуть за нами. І саме вони допомагають впоратися з неприємними відчуттями тривожності.

Варто пам’ятати, що багато хто з нас уникає занепокоєння, за допомогою гаджетів та соціальних мереж. Однак це не врятує, лише активує безрезультатний режим втечі й витратить купу часу на пусте.

Наступного разу, коли ви збираєтеся взяти виклик – то публічний виступ, вислуховування про медичне обстеження або важку співбесіду чи розмову – знайдіть хвилинку і повторюйте, як мантру:

Якщо моє серце калатає, якщо я відчуваю тривогу або нервозність, то це означає, що моє тіло та розум готуються діяти до дій. У важкій ситуації тривога робить мене сильнішим. Я просто глибоко вдихну і  знатиму, що готовий.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Telegram: тільки корисна інформація для українських родин