Як своїх дітей навчати правильній комунікації з тими дітьми, які пережили втрату близьких
"Я не хочу, щоб на мене всі дивилися, про щось питали", "Що я маю сказати, якщо будуть розпитувати?", "Вони обговорюватимуть мене за моєю спиною", – ці та інші думки часто виникають у дитини, що втратила когось із близьких. Вона з одного боку прагне повернутись до звичних активностей, а з іншого – не знає, якої реакції очікувати від оточення. Під час зустрічі з друзями, перебування в гостях, відвідування школи втрата може відчуватися ще більш гостро. Тому дуже значущою для дитини є реакція друзів, вчителів, однолітків. Їхня підтримка, прийняття, розуміння переживань дитини можуть стати тим ресурсом, що допоможе їй легше пережити втрату.
У батьків часто виникають питання: "Як розповісти сину/дочці, що у друга хтось помер? І чи взагалі варто про це казати? Що радити дитині: спілкуватись з другом, чи навпаки – не нав’язуватись?". Розповідати однозначно необхідно. Найкраще спланувати так, щоб було достатньо часу на розмову та на спільне приємне проведення часу з дитиною після неї.
Як побудувати розмову та на що звернути увагу дитини
Розкажіть дитині, що відбулось. Врахуйте вік та чутливість своєї дитини, коли будете відповідати на запитання чи розповідати про деталі.
Одне з перших питань, яке виникає у голові дитини: "Чому і як це відбулось?". Наступним переважно є: "Чи не загинуть мої батьки/рідні? Чи цього не трапиться зі мною?". Особливо цей страх зростає, якщо, наприклад, тато зараз захищає Україну.
Які б запитання не звучали – спробуйте знайти на них відповідь. Там, де дорослі мовчать, у дитини зростає тривога, а уява часом малює страшні варіанти розвитку подій.
Поясніть, з яким калейдоскопом емоцій стикається людина, що когось втратила. І як це може проявлятись у поведінці, діях, реакціях. Так, другові може бути складно стримувати емоції, сльози, він може бути більш агресивним, імпульсивним, а поведінка – неочікуваною. Може здаватись, що дружба втрачена, чи з’явиться бажання віддалитись. Проговоріть, що це все нормальна реакція. І чому важливо дати другові час, поставитися з розумінням, спробувати підтримувати стосунки.
Намагайтеся уникати прикладів, фраз у яких дитина може ідентифікувати себе з другом (наприклад, "А як би ти почувався, якби у тебе загинув тато?").
Проговоріть, як краще реагувати, коли друг несподівано стає агресивним, виходить із приміщення, сидить у компанії мовчки або ж без упину говорить, відмовляється приходити на зустрічі, уникає спілкування, дуже рідко або взагалі не відповідає на повідомлення. Нагадайте, що так буває, і не потрібно брати на себе відповідальність за всі реакції друга.
Придумайте алгоритм дій, якщо у присутності вашої дитини однолітки починають ставити другу некоректні запитання; спільні друзі якось уникають спілкування з ним; обговорюють його поведінку та реакції тощо.
Придумайте слова підтримки, які можна сказати. Або ж чого говорити/робити не варто. Наприклад, не говорити фрази на зразок "Не переймайся", "Все буде добре"; не розповідати у присутності друга іншим про його втрату; не розпитувати нічого, якщо друг не хоче. Водночас слухати, якщо він ділиться емоціями чи спогадами.
Розкажіть про можливі "червоні маячки" у поведінці друга (особливо якщо йдеться про підлітків), на які варто звернути увагу. До них можна віднести: надмірне вживання алкоголю, наркотичних речовин, поведінка, спрямована на самоушкодження, суїцидальні думки чи інші дії, що можуть загрожувати життю. Поясніть, чому про них важливо вам розповісти та які подальші дії можуть допомогти у таких випадках.
З’ясуйте, кого ще зі спільного кола спілкування можна залучити, щоб підтримати друга, та в який спосіб.
Найкраще, якщо дитина сама пропонує варіанти та рішення, а ви більше скеровуєте думки та підтримує вдалі ідеї. І лише тоді доповнюєте своїми способами дій.
Можете також поділитись з дітьми своїми історіями дружби, коли підтримка, розуміння, прийняття ваших переживань чи емоцій допомогли відновити сили, вийти зі складних ситуацій, пережити сумні моменти життя.
Чого не варто казати чи робити при дітях, які втратили батьків
- Розпитувати про померлу людину, з’ясовувати за яких обставин загинули тато/мама чи інші значущі люди, цікавитись похороном та іншими подробицями.
- Розповідати іншим про те, що у друга хтось помер (особливо у присутності дитини та без її на те згоди).
- Сміятись з реакцій чи поведінки дитини (особливо, коли плаче, виходить з кабінету), або ж навпаки – агресивно реагувати, говорити образливі слова ("Плакса", "Що ти скиглиш" тощо).
- Хвалитися другові, як ти провів час з татом чи мамою, які подарунки отримав від них чи які у вас плани. Особливо перший час після смерті тата/мами такі розповіді можуть ранити та ще більше посилити відчуття втрати.
- Намагатися заспокоїти словами "Все буде добре", "Забий", "Не плач".
- Наполягати робити те, що дитина ще не готова, відмовляється або ж боїться.
- Якщо дитина, крім втрати когось із батьків, мала досвід перебування під окупацією, обстрілами, змінювала місто проживання – не цікавитися долею рідних чи друзів, що там залишилися, не розпитувати про обстріли, воєнні дії, які могла бачити дитина, руйнування будинків, смерті чи поранення інших людей. Якщо захоче – то друг сам розповість.
- Для батьків: не розпитуйте занадто часто свою дитину про друга, що втратив когось із близьких. Так ви несвідомо надаєте цій дитині особливого статусу та підсилюєте увагу своєї дитини до всіх емоційних та поведінкових проявів.
Дуже важливо навчити своїх дітей допомагати тим, у кого зараз складний період. Підтримуючи інших, ми також вчимось підтримувати й себе.
Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.