RU
Пояснення

Розбір | Діти без батьків за кордоном: досвід, ризики, пояснення психолога, юриста, прикордонників

11 хвилин
 - Фото
Діти українських біженців. EPA:Валда Калніна
04.05.2022, 17:00

Понад 4 млн українців, за даними ООН, виїхали з України через вторгнення Росії. Переважно це – жінки й діти.

Скільки серед них саме дітей – окремої статистики не ведуть. У медіа й соцмережах з'являлися історії про дітей, які нібито самі перетнули кордон, без батьків. 

Єврокомісар з питань міграції Ілва Йоханссон попереджувала, що українським дітям, які рятуються з країни через вторгнення РФ, загрожує небезпека стати жертвами торгівлі людьми.

LIGA.Life розбиралася в цій темі. Розповідаємо історію матері, яка через війну відправила дітей за кордон, а сама залишилась у Києві. І даємо пояснення прикордонників, психолога, юриста.

***

"Ми зрілі батьки. Я завжди усвідомлювала, що з нами може трапитися будь що в будь-яку хвилину, і діти мають собі дати раду", – розповідає Ольга Стельмашевська. 

Ользі та її чоловікові було по 38 років, коли вони народили двійнят – Марічку й Тимура. Їм зараз 12 років. 

Дітей виховували самостійними, здатними ухвалювати  рішення. У мирний час Марічка й Тимур вільно пересувалися містом (до цього Ольга їх вчила переходити дорогу). З другого класу поверталися тролейбусом зі школи (їхати кілька зупинок). Могли самі ходити в магазин.  

"Хвилювалася, але відпускала. З цих дрібниць складається самостійність. Ми з чоловіком завжди на зв’язку", – пояснює вона.

Початок активної фази війни родина зустріла у Києві. Сказали дітям правду: "У родині ніколи не було ілюзій щодо росіян. Один мій дідусь загинув під Гомелем під час Другої світової, другий – виселений кримський татарин, пройшов усю війну", – каже Ольга. 

На другий день Марічка бачила погані сни, почала плакати через сирени. Обговоривши з дітьми варіант виїхати з Києва (в родині діти мають право на своє слово), пообіді родина виїхала за місто на дачу. Пробули там тиждень.

***

У Києві діти Ольги навчаються у французькій школі, що має зв’язки з Францією. В мирні часи старшокласники їздили туди на стажування. Коли почалася війна, з французьких регіонів і шкіл почали надходити пропозиції прийняти дітей на навчання і влаштувати їх з мамами в місцеві родини. 

Оскільки Марічка і Тимур вчать французьку сім років, Ольга не сумнівалася – діти зможуть освоїтися там. Через зв’язки школи вона з дітьми могла поїхати до пари колишніх викладачів у французьке село. Однак Ольга не хотіла їхати з Києва. За українським законодавством, дітей без супроводу випустити з країни не могли, а за французьким законодавством, дітей без супроводу там прийняти не могли. 

"Я маю бути тут. Мій чоловік – військовий", – пояснює жінка, яка працює журналісткою для газети "День". Водночас, вона розуміла: дітей час вивозити. 

Після переговорів із приймаючою стороною їхній родині зробили виключення – префектура дозволила в'їзд дітей, якщо разом із ними буде повнолітній супроводжувач із довіреністю. Так дітей погодилися прийняти у містечку Каркасон. 

До Франції вирішили їхати вчотирьох – двійнята Ольги, їхня 13-річна однокласниця та її 21-річна старша сестра. Ця дівчина і стала супроводжувачем. 

Стельмашевська прорахувала маршрут, телефонувала знайомим, листувалась… Ольга розробила кілька планів, проговорила їх з чоловіком і дітьми. 

"Ми зробили дітям табличку з усіма телефонами, адресами. Я зробила скриншоти мап для пересування. Звісно, говорила дітям, що під час перетину кордону в Перемишлі мають спілкуватися тільки з волонтерами й триматися гурту", – розповідає Ольга. 

Готівки з собою давала небагато, адже вони давно користуються власними дитячими банківськими картками, сполученими з акаунтом чоловіка Ольги: "Вони з нами виїжджали за кордон, де самі ходили в магазини". 

Її діти не бояться їздити за кордон без батьків. Раніше Марічка їздила з хором у Прагу й Дрезден. Тимур кілька разів їздив із тренером у спортивні табори з футболу. 

***

На київський вокзал родини приїхали разом, посадили дітей на вечірній потяг "Київ-Трускавець". 

"Ажіотажу не було, у дітей було окреме купе. Ми поговорили з провідницею Тамарою 5 хв, саджаючи їх у вагон. Вона, побачивши, що неповнолітніх відсилають самих – розплакалася, проклинаючи війну і нелюдів, які її підтримують", – пригадує Ольга. 

У Львові дітей підхопили волонтери й пересадили на потяг до Перемишля: "Там інші волонтери нагодували їх варениками". Далі знайомі Ольги зв’язали її з польськими театралами у Кракові, місцевий актор мав зустріти дітей в момент приїзду в місто. Втім, вони затрималися на кордоні й приїхали до Кракова пізніше запланованого. 

"У польського актора вже була вистава, він не міг їх зустріти. Тому я сказала Марічці викликати Uber, щоб їх привезли до будинку. Так і сталося. У доньки достатнє знання англійської", – розповідає Ольга.

Вдома в актора діти прожили три дні в очікуванні літака на Марсель. У Марселі ночували у родині: "Донька казала мені, що коли виникали якісь проблеми з розумінням, вона відкривала гугл-перекладач і підглядала слова". 

Ранком дітей відвезли на вокзал і проконтролювали посадку в потяг, звідки вони прибули в Каркасон.

***

28 березня Марічка і Тимур уперше пішли в місцеву французьку школу. Система навчального закладу передбачає повний пансіон – п’ять днів на тиждень діти навчатимуться та житимуть там. У п’ятницю на вихідні повертатимуться до жінки, яка їх прийняла.

"Її звати Наталія, українка, яка 30 років живе у Франції, має невеличкий готель пансіонного типу. Ми постійно з нею спілкуємося", – розповідає Ольга.

Через цей готель проходять інші українські біженці. Ночують там, оформлюють документи, а потім їх прилаштовують у французькі сім’ї.

"Для нас зробили виключення, адже наша ситуація інша. В готелі наші діти, їхня однокласниця та старша сестра мають окремі апартаменти, де живуть учотирьох", – розповідає Ольга. 

Старша 21-річна дівчина буде залишатися в готелі, допомагати господарці Наталії та вчити французьку. Оскільки вона є супроводжуючою особою, то підписує документи для отримання статусу тимчасово переміщених осіб, не біженців (!). Цей статус дає  право навчатися, медичне страхування, певні кошти виділяють на кожну дитину, розповідає Стельмашевська. 

"Умовно кажучи, ця дівчина виконує обов’язки когось із батьків, бо повнолітня. Але в нашому випадку зробили виключення, були дискусії, чи можна так", – зауважує мама.

Зараз дітям усе подобається. У Франції тепло -  діти можуть ходити у футболках. Гуляли з собачкою господарки до озера, знайомилися з місцевими французькими дітками, гуляли містом, ходили в церкву, місцевий Макдональдс.

"Нам сказали, що зараз діти можуть перебувати у Франції три місяці за законом. Якщо не закінчаться бойові дії, то пів року. А потім – три роки", – розповідає Ольга. 

***

Історія цієї родини закінчилася щасливо, бо для цього були передумови – не лише супровід, але налагоджена мережа контактів за кордоном, "включеність" батьків протягом усієї дороги, досвід дітей бувати за кордоном, вихована з дитинства самостійність.

Спеціалістка Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок "Юрфем" Дар‘я Росохата зауважує: діти є найбільш вразливою категорією біженців. Вони можуть стати мішенню торговців людьми або потрапити в інші форми експлуатації. "Про це свідчать останні події в Польщі, де перебуває найбільше біженців з України, переважно жінки й діти", – пояснює юристка. 

Окрім того, за кордоном на дітей без батьків можуть чекати й інші ризики, зокрема, пошук житла чи прихистку, непередбачувані фінансові витрати, проблеми зі здоров’ям, додає Росохата.

Експертка наголошує: за законом, неповнолітня дитина до 16 років не може самостійно перетинати кордон. 

Правила виїзду до іншої країни для дітей віком до 16 років нагадують у Центрі протидії дезінформації при РНБО: 

  • Дитину може супроводжувати один із батьків, баба, дід, повнолітні брат чи сестра, мачуха, вітчим або інша особа, уповноважена одним з батьків;
  • Для виїзду в супроводі мають бути документи, що підтверджують сімейні зв’язки з дитиною (приміром, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), а для неродичів – нотаріально посвідчена згода одного з батьків на виїзд дитини за кордон. Таку довідку можна завірити в органах опіки й піклування місцевої влади.

Кількість дітей, які з 24 лютого виїхали з України без супроводу батьків, Державній прикордонній службі України невідома. Окремий облік не ведуть. Разом з тим наголошують: попри війну, не було випадків, щоб дитина до 16 років сама перетнула кордон без дорослих супровідників.  

"Кордон діти завжди перетинають у супроводі або батьків, або супровідників, як би західна преса не подавала окремі випадки", – каже прессекретар ДПСУ Андрій Демченко. 

За його словами, 11-річний хлопчик із Запоріжжя, про якого багато писали, мовляв, "сам перетнув кордон зі Словаччиною", теж мав супровід: "Кордон він перетнув у супроводі дорослих супроводжувачів. Його також зустрічали". 

Прикордонники розповідають, як у перші тижні після повномасштабного вторгнення Росії, коли наплив людей був особливо великий (до 24 лютого західний кордон із країнами ЄС перетинало близько 50 000 осіб; перші тижні з 24 числа пасажиропотік зріс до 120-130 000 осіб), діти губилися поряд із кордоном. 

"Про такі випадки повідомляли. Діти губилися і коли слідували з батьками, і коли з супроводжувачами. Прикордонники максимально включалися, щоб знайти дітей", – пригадує прессекретар ДПСУ Андрій Демченко.

Щоб дитина не загубилася, ЮНІСЕФ дає поради для громадян, волонтерів і батьків.

У поліції наголошують: інформація про те, що начебто під час війни дітей можуть евакуювати за кордон навіть чужі люди – фейкова.  

"Дитина може виїхати за кордон тільки у супроводі дорослих, яким законодавством дозволено її супроводжувати. І під час перетину кордону ці люди зобов’язані подати необхідний пакет документів, щоб підтвердити зв’язок із дитиною", – наголошує начальник Управління ювенальної превенції Нацполіції Василь Богдан, посилаючись на Правила перетинання державного кордону, затверджені постановою Кабміну.

Спеціалістка Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок "Юрфем" Дар‘я Росохата додає, що самостійно можуть перетинати кордон без супроводу дорослих діти від 16 років за наявності закордонного або внутрішнього паспорта. Дозвіл батьків не потрібен.

Вплив виїзду без батьків на дитячу психіку

Саме батьки є гарантами безпеки й опорою для дитини. Якщо їх поруч не буде, цей досвід може травмувати. Дитина може відчувати себе покинутою через порушену можливість обіпертися на батьків, розповідає дитяча психологиня Катерина Гольцберг. 

"Втрачаючи зв’язок з людиною, яка була для неї всім, дитина може ставати тривожною, що "так тепер буде завжди", відчувати певну зраду", – пояснює вона. 

За словами психологині, додатково є ризики, що в майбутньому, коли дитина стане дорослою, не зможе встановлювати близькі стосунки. Намагатиметься не прив’язуватися, щоб нікого не втратити.

Такий дорослий може потребувати психологічної терапії.

"Це часто буває з дітьми, яких батьки залишали на бабусю/дідуся, а самі, наприклад, їхали на заробітки", – зауважує Гольцберг.

Під час таких руйнівних для життя подій як війна, у дітей часто виникають питання до батьків на кшталт: "Що зі мною буде, якщо ти помреш", "Якщо я помру". Якщо батьків поряд немає, дитина залишається з цими питаннями наодинці. "Тому добре, коли поруч із дитиною хоча б одна доросла близька людина, щоб на ці питання відповідати", – каже психологиня.

Гольцберг підкреслює: чим менший вік дитини, тим травматичнішим може бути для неї рішення батьків. 

Водночас, якщо маленька дитина може про щось забути (спрацьовують психологічні захисні механізми), у більш дорослих дітей це краще закарбовується.

Також під час війни окремі діти можуть дорослішати, але у більшості спостерігається вікова регресія. Тому 16-річні діти можуть відчувати себе на 10 років. 

Якщо батькам треба відпустити дітей  подалі, задля їхньої безпеки важливо виконати декілька правил. 

1) Щоб уберегти психіку від травмованого досвіду, пояснити, чому ви це робите, зауважує Катерина Гольцберг. 

"З дитиною  будь-якого віку сісти і проговорити. Не казати: "Для тебе так буде краще" і все, а пояснити: "Я тебе так люблю, що не можу тебе втратити", "Якщо будеш у безпеці, мені не треба буде хвилюватися про тебе, зможу працювати краще", – розповідає вона. 

2) Делегувати свої батьківські повноваження конкретному дорослому, який буде поруч. 

Розповісти про це дитині: "Поки будемо в розлуці, тітка Світлана буде заміняти мене. Слухайся її. Якщо виникають питання – не бійся та звертайся до неї". 

Важливо, щоб ця людина не просто виконувала формальні обов’язки нагодувати й дати прихисток. А могла психологічно підтримати дитину розмовами, обіймами. Тому краще, коли дитина їде від батьків із кимось, кого раніше добре знала.

"Якщо дитина, наприклад, хотітиме в туалет, але посоромиться про це сказати чужому вголос, це може додатково тиснути на її самосприйняття: "Я недолугий, несамостійний". Такі речі недопустимі", – пояснює вона.

3) Якщо батьки відправляють дитину кудись без себе, мають навчити її просити про допомогу.

4) Важливо тримати зв’язок. 

Домовитися з дитиною, як будете його тримати (смс, телефоном). За можливості, встановити режим, наприклад, щоранку о 8:00 або щовечора, щоб побажати один одному доброї ночі. Не може бути заборон на дзвінки батькам.

5) Добре, якщо зможете продовжити родинну традицію, що існувала до розлуки.

"Читали дитині казочку на ніч до війни – за можливості, читайте телефоном або через відеозв’язок", – пояснює Катерина.

6) Невизначеність часових кордонів під час війни – додатковий тиск, що погіршує стан дитини. 

"Коли, наприклад, дитина їде з дому на навчання, точно знає, коли приїде на канікули. Коли дитина не знає, коли повернеться додому – це часова безодня, що травмує дітей", – зауважує Гольцберг.

Готуючи дитину до від’їзду, батькам не слід казати: "Скоро будемо знову разом". Через це дитина може опинитися в стані синдрому відкладеного життя.

Краще сказати щось на кшталт: "Три місяці точно не зможемо зустрічатися. Давай спробуєш у межах цього часу жити життям, яке налаштуєш для себе".

Важливо: ​​діти, які виїхали за межі України в супроводі одного з батьків (без наявності згоди другого з батьків), або без батьків у супроводі, потребують обов’язкового становлення на консульський облік. 

Якщо дитина виїхала без згоди одного з батьків, то взяття на облік допоможе розшукати дитину тому з батьків, без згоди якого її вивезли.

Діти без батьків за кордоном: досвід, ризики, пояснення психолога, юриста, прикордонників
Ірина Петренко
журналістка LIGA.Life, спеціалізація - освіта
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини