Чи розумієте ви українські діалекти?

Любі читачі й ще любіші читачки!

Золота осінь помалу переходить у свою кістляво-безлисту фазу, надворі холоднішає, настає час, коли хочеться міжлюдського порозуміння й тепла, а природа його тимчасово дати не в змозі. Тому сьогодні в нашій мовно-дорадчій рубриці буде другий випуск про українські говірки й діалекти. Адже що більше їх знаєш, то легше знайти з людьми спільну мову!

У зв’язку з темою дозволю собі нагадати, що літературна українська мова, яка має бути загальнозрозумілою, універсальною, призначеною для охоплення всіх царин життя, — лише один різновид української мови. Він чітко визначений, кодифікований (упорядкований за допомогою правопису й словників) і регульований. Він же й найпрестижніший — ним говорять у державних установах і пишуть офіційні документи. Але не єдиний.

Літературна мова завжди стає результатом змагання діалектів та говірок — і твориться саме на їх основі. Переважно її осердям стає якийсь "серединний" діалект, найзрозуміліший для всіх жителів країни, — однак з історичних причин літературними можуть стати й слова з інших територіальних варіантів. Українська, скажімо, наприкінці ХІХ століття творилась і на сході, й на заході — але, оскільки з політичними рухами та друкованими виданнями ситуація була краща саме на заході, наша публіцистична лексика має більше західноукраїнських елементів.

І найголовніше — в ідеальному світі літературна мова постійно розвивається й доповнюється словами на позначення нових елементів позамовної дійсності. На жаль, наш світ неідеальний. Тому словники української мови оновлюються рідко, корпуси (текстові бази даних, за якими можна досліджувати поширення і вжиток певних слів у сучасних джерелах) досі мають сумнівний статус, а журналісти не можуть знайти правил, за якими слід писати новотвори, що з’явилися десять років тому.

На тлі всієї цієї неідеальності нам лишається одне: знайомитися з мовою самотужки, більше нею говорити й уживати в усному мовленні слова, які нам подобаються, не озираючись на словники й правописи.

А зараз — до говірок!

Ось вам шість речень із різних куточків України. Знайдете свій?

1

Івано-Франківщина на межі зі Львівщиною

У шофі на цівоці висит моя кацабайка, там у кішени має бути дзигар і сєрка.

(У стодолі на цвяху висить моя безрукавка, там у кишені має бути цигарка і сірники.)

2

Тернопільщина

Ґранатові мешти на обцасах були дуже файні, дуже ладна шалінова нєбєска спідничка, а плащ мав комнір з сивенької кримки.

(Темно-сині туфлі на каблуках були дуже гарні, дуже гарна голуба спідничка з тонкої вовни, а пальто з каракулевим коміром сірого кольору.)

3

Сумщина, біля Конотопа

— Батько з коноплянки повну хвантину пшенички несе, пойди поможи йому.

— Там у хижі такі суточки, шо лучче я сам. А він хай іде розбираться і спать.

(— Батько з города навпроти хати повне рядно кукурудзи несе, піди поможи йому.

— Там у комірчині так тісно, що краще я сам. А він хай іде роздягатися і спати.)

4

Південна Вінниччина

— Агиша! — Гандрій покинув чару і бакальчик і побіг через фіртку у гоірки. — Агиша, бо зарубаю! Буде мнясо!

(— Киш! — Андрій покинув сковорідку й півлітрову баночку і побіг через хвіртку в огірки. — Киш, бо зарубаю! Буде м’ясо!)

5

Львівщина (Сокальський район)

Лямпіґа взєв люберкі й нафриґавсі бузюмків і губів.

(Ліхтарник узяв олівці й наївся суниць і грибів.)

6

Північно-західна Чернігівщина (коло білоруського кордону)

— Вазьмі асє батарейку, вінєсі кацак на вуліцу, пакладзі ата на услон, нєхай за нач вісахнє, дарщу сягодні нє будзє. Да зачиняй скаренька двєри, шоб матили у хату нє паналєталі.

(— Візьми ось ліхтарика, винеси килимок на вулицю, поклади отуди на лаву, нехай за ніч висохне, дощу сьогодні не буде. Та зачиняй скоренько двері, щоб нічні метелики в хату не поналітали.)

До речі, як бачите, другий діалектний випуск теж обмежився Україною. В третьому (анонсую) поговоримо про те, які українські мови можна побачити за кордоном — і чим вони відрізняються від ненависного всім суржику (якщо взагалі відрізняються). Тож до нових зустрічей!