Як і чим українці прикрашали оселі до Різдва: традиційні ялинкові іграшки й декор житла

Штучна чи натуральна, гілочка чи живе деревце у горщику? Сьогодні ялинка — чи не головний символ зимових свят, процес оздоблення якого щороку перетворюється у справжнє магічне дійство. У день Ікс ми дістаємо ту саму коробку з кульками, гірляндами, дзвіночками, бантами, стрічками й іншими фігурними іграшками, аби прикрасити ними ялинку. 

Та чи задумувалися ви, як у давнину оздоблювали святкове дерево? І коли взагалі на теренах України з’явилася ця традиція? Разом із фольклористкою, кандидаткою філологічних наук Яриною Закальською LIGA.Life розповідає, чим українці прикрашали оселю до зимових свят. 

Дідух чи ялинка

Здавна основним різдвяним символом в українській хаті був дідух. Це перший або останній необмолочений сніп жита, пшениці чи вівса. Його формували під час жнив і ховали до комори, а прикрашали сухоцвітами, кольоровими стрічками, гілочками калини вже напередодні Святої вечері. Тоді ж господар урочисто вносив дідуха до оселі.

"Дідух мав різні назви: дід, колядник, коляда тощо. Ставили його на почесному місці — на покуті. Уже після того, як внесли дідуха, родина сідала вечеряти за святвечірнім столом. У деяких регіонах дідуха могли "пригощати" — на покуті ставили кутю і ніби символічно частували наших померлих предків", — розповідає Ярина Закальська. 

У дідуха було кілька функцій: 

• поминання померлих предків (звідси й назва "дід", "дідух");
• символ урожаю, багатства і добробуту в родині.

Коли ж з’явилася ялинка в українській оселі? Не можна бути категоричним у відповіді на це запитання. На думку експертки, твердження, що святкове дерево є штучним витвором радянської доби, є помилковим: 

"Насправді, в українській традиції були й дідух, і ялинка. Звісно, якщо ми говоримо про XVIII ст. і традиційне святкування у селах, то там був дідух, ялинок ще не ставили. Лише десь у середині XIX ст. вони спершу проникають у міську традицію — це ми можемо дізнатися з листувань і спогадів української інтелігенції того періоду чи з оповідань письменників". 

Зокрема, про різницю між святковими атрибутами у селах і містах писав Іван Франко: "Пан ставить смереку, русин кладе сніп". Також була і географічна відмінність, додає Ярина Закальська. У більшості регіонів України характерним різдвяним атрибутом був дідух, однак у гірських районах урожайність злакових є низькою, тому свята могли бути й без нього.

Бувало й так, що в оселі ставили обидва святкові атрибути, розповідає фольклористка. Ялинку прикрашали вранці або до обіду 24 грудня (6 січня за старим календарем), а дідуха вносили на Святвечір, коли сходила перша зірка і родина сідала вечеряти. 

"Сьогодні ми звикли зазвичай ставити ялинку до Нового року, але в українській традиції це відбувалося на Різдво. І робили це здебільшого для дітей. Обдаровував малечу Святий Миколай, але якісь невеликі подарунки діти отримували й на Різдво — для них це було своєрідним дійством", — пояснює Ярина Закальська. 

Як і чим прикрашали оселю

Якщо святкову вечерю господиня готувала зранку напередодні Святвечора, то оселю прикрашали фактично упродовж усього тижня. Йдеться не лише про оздоблення ялинки чи внесення дідуха, що здебільшого робили дорослі, але й про декорування усієї хати: дверей, вікон, сволоку (головна балка під стелею) — ця роль переважно випадала дітям і молодим дівчатам. 

Серед традиційних прикрас були вироби із соломи: павуки, ангели, зірки, хрещики. Одними із найбільш поширених різдвяних оздоблень були павуки. Це об’ємні конструкції у вигляді ромбів. Для виготовлення однієї прикраси брали 12 рівних і однакових за довжиною соломинок. Їх замочували у воді, аби матеріал не потріскався, спершу складали у трикутник, а далі — у ромб. 

"Павуків зазвичай робили стільки, скільки було членів у родині. А оскільки у нас вся календарна обрядовість просякнута поминальною традицією, то їх могли виготовляти й для тих, хто відійшов упродовж року. Павуків робили на Гната — за старим календарем це 2 січня, а зараз у нас це 20 грудня", — розповідає Ярина Закальська. 

Щодо стереометрії павука, вона була різною: найчастіше великого павука робили з декількох однакових невеликих або до одного більшого кріпили павучків меншого розміру. Рідше траплялися павуки у формі кулі, адже вони потребують ще більшої майстерності. Конструкції також прикрашали стрічками та виробами з паперу. 

Павуків за допомогою кінської волосини чіпляли до сволока й від руху повітря прикраса постійно коливалася. Її вважали оберегом, який упродовж святкового періоду вбирав у себе негативну енергетику. Якщо павук не рухався, це був поганий знак для сімейства. Після завершення свят прикрасу обов’язково спалювали — так само робили й з дідухом. 

Окрім павуків, українці на західних теренах до Водохреща виготовляли спеціальні хрещики із соломи, їх вішали на вікна. Також вікна оздоблювали витинанками — прикрасами, вирізаними з білого чи кольорового паперу, ділиться експертка:

Як і чим прикрашали ялинку

Солом’яні прикраси у вигляді ангелів чи сніжинок, а також витинанки, використовували й для оздоблення ялинки. Взагалі, для прикрашання святкового дерева українці брали те, що було під руками, розповідає фольклористка. Раніше використовували яблука, горіхи, кольорові стрічки, а також солодощі — печиво, фігурні пряники, шоколадки та цукерки. 

"Також письменники згадують, що ялинки прикрашали апельсинами. І що цікаво: ми звикли, що ялинка ставиться на період усіх свят, а тоді зазвичай її ставили на один вечір, по суті, на саме Різдво. А прикраси потім роздавали дітям. Тобто ялинка постояла і вже до вечора чи на ранок на Різдво діти отримували ласощі, які були на дереві", — розповідає експертка. 

Святкове дерево оздоблювали восковими свічками, на заміну яким прийшли гірлянди. За словами Ярини Закальської, для того, щоб свічка не опалила ялинку, використовували спеціальні підставки. Оскільки прикрашали святкове дерево здебільшого дорослі для дітей, то малечу виводили з кімнати, а коли запрошували назад, то урочисто запалювали свічки.  

З часом традиція прикрашання ялинки плодами була частково витіснена виробами зі скла, які, на відміну від яблук, були легкими й не обважували гілки. Здебільшого вони були такої ж круглої форми або могли нагадувати краплю, дзвіночок, звірятка. Скляні прикраси не витісняли тих же павуків чи витинанок, а існували паралельно, додає фольклористка: 

"У радянський період ялинку хотіли витіснити, але це не вдалося. Тож її зробили продуктом Нового року. І тоді вже з’явилися прикраси у формі кукурудзи — пригадуємо ті п’ятирічки у 1950-1960-х роках. Потім навіть хотіли зробити іграшки у вигляді Сталіна, але згодом зрозуміли, що вішати його на ялинку — погана ідея. Натомість з’явилися прикраси на тему космосу, зірки. Вифлеємську зірку замінили кремлівською, яку ставили на верхівку ялинки".

У різдвяному декорі українці активно використовували вироби з фольги. У неї загортали горішки, її різали на смужки й вішали на ялинку. Також святкове дерево прикрашали кольоровими стрічками й нитками — з останніх робили іграшки або просто поєднували кілька кольорів і чіпляли на ялинку. 

"Окрім того, були невеликі прикраси з тканини. Це могли бути лялечки чи ангелики. Люди брали вату, нитки, тканину — й виготовляли цей виріб. Ми знаємо, що у традиційній культурі цим лялечкам й ангеликам не надавали обличчя, тому що вважали їх оберегами для всієї родини", — розповідає експертка. 

Для західних регіонів України було характерним ставити вертеп під ялинку. Він міг бути паперовий або з окремих дерев’яних фігурок.

Сучасне оздоблення і поєднання традицій

З проголошенням незалежності України відбулося повернення до патріотичної тематики. У 2000-х роках з’явилося чимало іграшок із зображеннями тризуба, вишиванок, петриківським розписом. Водночас стало поширеним оздоблення, запозичене з Європи. 

Йдеться про різдвяні віночки з гілок хвойних дерев, які вішають на дверях. За словами експертки, в українській традиції таких прикрас не було, а якщо їх і робили, то носили на цвинтарі як поминальний предмет. Так само, додає вона, не було вінків із соломи, які зараз можна побачити у різноманітних майстрів: 

Також зараз можна придбати ялинкові прикраси з кераміки — косівської або опішнянської, що входять до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Іграшками у традиційних формах опішнянської кераміки у 2019 році навіть прикрасили ялинку на Контрактовій площі у Києві. 

Однак, зазначає Ярина Закальська, в літературі немає інформації, що такими керамічними виробами прикрашали ялинку: 

"У XIX ст. такого ще в принципі не було. З кераміки здебільшого виробляли прагматичні речі: глечики для узвару чи освяченої води, миски для куті. Але ялинкові іграшки — ні, бо такі вироби є досить важкими. Тому я схильна вважати, що такі прикраси з’явилися вже пізніше. Але це гарна традиція, бо вона знайомить самих українців зі своєю культурою, як, зрештою, і яворівські забавки. Їх роблять у вигляді пташок, коників, ангеликів тощо у чотирьох кольорах: зелений, жовтий, синій і червоний. Основне завдання забавки — заспокоїти й розвеселити дитину. У цьому стилі також сучасні майстри оздоблюють різдвяні зірки, з якими молодь може ходити колядувати".