Кінець епохи плазми та ліки від ковіду – огляд досліджень щодо коронавірусу

Кінець плазми

Боротьба з коронавірусом триває одразу на кількох фронтах: сімейні лікарі щеплюють, епідеміологи та математики складають моделі поширення коронавірусу та прогнозують, як вона буде змінюватися під час вакцинації, мікробіологи відстежують нові варіанти ковіду, фармацевтичні компанії продовжують вдосконалювати вакцини. 

Але, попри такі глобальні зрушення, залишається актуальною проблема пацієнтів, які мають тяжкий перебіг ковіду та потребують допомоги медиків. 

У сфері уваги лікарів усіх країн вже тривалий час перебуває такий засіб як реконвалесцентна плазма. Коли людина перехворіла на ковід, в її крові з’являються і певний час циркулюють антитіла, покликані розпізнавати коронавірус та боротися з ним. Такі люди можуть стати донорами та здати свою кров. 

В подальшому її розділять на складові, прибравши клітини (еритроцити, тромбоцити, лейкоцити), а те, що лишиться, буде називатися реконвалесцентною плазмою. 

Теоретично, такий препарат можна застосовувати пацієнтам із тяжким перебігом ковіду, щоб допомогти їхньому організму швидше та ефективніше знищувати вірус.

Насправді, можливість тут не лише теоретична, бо відповідну реконвалесцентну плазму з певними успіхами застосовують для лікування деяких інших інфекційних захворювань.

Ще восени минулого року Кохрейнівська бібліотека (товариство, яке підсумовує медичні дослідження з багатьох питань), вже оприлюднювала публікацію, де оцінювала ефективність реконвалесцентної плазми для лікування пацієнтів з ковідом. 

Дослідники змушені були визнати, що чітких висновків зробити не вдається – надто малою була кількість досліджуваних, клінічні випробування мали деякі огріхи та загалом інформації було недостатньо. 

Тому питання плазми лишили відкритим до появи нових свідчень. Аж ось 14 травня 2021 року в авторитетному журналі Лансет з’явилась публікація стосовно цього питання. 

Британські вчені підійшли до справи масштабно: дослідження проводили у 177 лікарнях у всьому Об’єднаному королівстві. Загалом вдалося залучити понад 11 000 учасників (11 588). 

Їх рандомно (себто, випадково) розділили на дві групи: в одній пацієнти отримували стандартну допомогу за протоколами лікування ковіду, а в іншій їм додатково призначали реконвалесцентну плазму.

Так дослідження майже відповідало сучасному золотому стандарту: було рандомізованим і контрольованим (це допомагає вберегтись від того, щоб потенційно упереджені дослідники не відправили, приміром, в "групу плазми" більш легких пацієнтів, щоб отримати на виході кращі дані). 

Із недоліків – дослідження не було засліпленим, тобто лікарі знали, які пацієнти отримують плазму. Так відбулося, бо для засліплення дослідники були б змушені призначити іншій половині пацієнтів плацебо – у вигляді звичайного сольового розчину. Але саме для пацієнтів із тяжким ковідом це було б поганою ідеєю, оскільки за ураження легень внутрішньовенне вливання зайвої рідини завжди погіршує стан хворих. Що є неетичним і шкідливим.

Так само не відрізнялася частка пацієнтів у кожній групі, які протягом цих чотирьох тижнів виписались із лікарні – додому поїхали по 66% пацієнтів. 

Серед пацієнтів, які на момент включення в дослідження могли дихати самостійно, по 29% з кожної групи в подальшому перевели на штучну вентиляцію легень.

Таким чином, у пацієнтів із тяжким ковідом застосування реконвалесцентної плазми не дало жодних позитивних впливів на рівень летальності, частоту одужання або покращення дихальної недостатності. 

Отож, ще один препарат, на який покладали великі надії, не виправдав сподівань. Цей кейс чудово ілюструє, що в медицині жодні теоретичні міркування, хай навіть озвучені та підтримувані найблискучішими науковцями, не можна сліпо приймати на віру та запроваджувати у лікувальну практику. Лише експеримент та емпіричні дані розставляють все на свої місця.

Нестероїдні протизапальні препарати не винні!

Оскільки нових ефективних препаратів проти ковіду на горизонті наразі не видно, хотілося б не розгубити тих, що в нас уже є. 

Особливо болюче в цьому контексті звучали заяви деяких медиків у розпал пандемії про те, що нестероїдні протизапальні препарати можуть погіршувати стан пацієнтів із коронавірусною хворобою.

Під час масштабного когортного дослідження у Великій Британії проаналізували понад 70 000 історій хвороб пацієнтів із COVID-19.

За результатами виявилося, що пацієнти, які приймали нестероїдні протизапальні препарати, не помирали частіше за тих, хто їх не отримував. 

Вони не потрапляли частіше у відділення інтенсивної терапії, не потребували більше штучної вентиляції легень чи кисню. Різниці в частоті уражень нирок також не було. 

Очевидно, що ці препарати не виліковують коронавірус, а є лише допоміжною симптоматичною терапією. Але вони здатні суттєво покращити якість життя тих, хто все ж захворів. 

Тому якщо ви ще мали остраху щодо цих препаратів – можете розслабитись і їх приймати. Звісно, лише за призначенням вашого лікаря, за наявності показань та відповідно до інструкції.

Ефективні ліки все ж є!

Саме так можна коротко підсумувати наступне дослідження. 

У пацієнтів із тяжким ковідом в організмі відбувається масштабна запальна реакція.

Саме вона відповідає за багато ускладнень, зокрема таких як масивне ураження легень та підвищені ризики тромбоутворення. 

Одним із препаратів, покликаних боротися з цією проблемою, є тоцилізумаб.

Нещодавнє рандомізоване, контрольоване дослідження RECOVERY залучило понад 4000 пацієнтів з ознаками системного запалення та дихальної недостатності внаслідок коронавірусу. 

Водночас, цей ефект не залежав від інших факторів та, вірогідно, пояснюється лише тоцилізумабом. Звісно, різниця в 4% не видається вражаючою.

Але це лише на перший погляд. Бо якщо мова йде про сотні тисяч тяжких хворих, ці маленькі відсотки означатимуть тисячі врятованих життів.

Тоцилізумаб не є заміною стандартного лікування і йде в комплексі з ним.

Тому якщо у вас виникла думка, чи не піти в аптеку, щоб його придбати "про всяк випадок", то цей препарат вам точно не потрібен.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин