Емоція архітектури: Даніель Лібескінд розповідає про вплив будівель на людину

"Здебільшого люди не вважають архітектуру важливою. Однак для мене немає нічого важливішого за неї. Вона формує твій світ і впливає як на ментальний, так і на духовний стан", – стверджує польсько-американський архітектор Даніель Лібескінд, пише CNN.

Місце проживання, наголошує фахівець, впливає на психологічний стан. Наприклад, життя у темному просторі без вікон і з голою стіною відчувається як в’язниця, що матиме руйнівний вплив на психологічне здоров’я.

Найагресивнішою архітектурою Лібескінд визначає нейтральну:

– У будівлях, що нас зворушують, завжди є елемент турботи. Питання не в тому, чи змушує будівля почуватися добре або погано. Йдеться про те, чи вона зворушує тебе. У цьому й полягає сенс "емоції". Ми відчуваємо інтенсивність, пристрасть і залученість. Це щось дуже глибоке.

Важливим аспектом є розмаїття. "Мені не подобаються гнітючі міста, що не дають жодного полегшення", – каже архітектор.

Як приклад, він наводить архітектуру авторитарних режимів Сталіна, Гітлера чи Муссоліні, адже, на його думку, вони прагнули "перебудувати" світ за власним образом, але їхня "спроба грати роль Бога" зазнала поразки через невгамовну індивідуальність.

На його думку, величні міста, якими захоплюються люди, мають різноманітність думок, форм, кольорів, діалектів, духовних ідей. Цю емоцію архітектор відчув у Нью-Йорку, після 11 вересня.

Довідка

Терористичні акти 11 вересня 2001 року (9/11) – серія скоординованих терористичних атак ісламістської організації "Аль-Каїда", здійснена 11 вересня 2001 року на території США з використанням захоплених пасажирських літаків. Унаслідок нападу загинуло 2996 осіб, понад 6000 осіб отримали поранення.

"Не обов’язково бути містиком або релігійною людиною. Це відчув би кожен. Ти підходиш до фундаменту, до бетонної стіни, до порожнечі й раптом опиняєшся в просторі, що є значно більшим, ніж те, що видно на поверхні. Ти вступаєш у зв’язок з цим місцем і його історією – цей зв’язок говорить з тобою", – ділиться Лібескінд.

Під час таких моментів люди усвідомлюють, що це не просто ділянка землі, а унікальне місце, де є крихкість, яку слід зберегти. "Це все – частина дослідження простору. Я назвав би це духовною мандрівкою".

"Коли я вперше прийшов сюди у 2001 році, це було місце-привид. Інколи я бачив двох-трьох людей, які стояли під дощем і дивилися. Щодня я спостерігав, як це місце змінюється, однак змінюється з пам’яттю, не приховуючи подій, що тут відбулися", – каже фахівець.

Він також розповів, що коли розпочав працювати над Граунд-Зіро, девелопери розмовляли про великі площі для торгових залів, однак його ідея була іншою. Доказом свого успіху він називає те, скільки людей переїхали в цей район – 100 000 людей з моменту, як фахівець розпочав тут працювати. Зокрема, він зауважує, що це також сприяло відродженню зони міста, що раніше функціонувала лише, як Волл-стріт, а зараз це місце "креативності".

"В архітектурі є і святе, і буденне. Однак святість не скасовує святкувань. Тож, поїсти морозиво чи навіть погратися на Граунд-Зіро – не суперечить сутності цього простору, адже саме простір дає тобі можливість робити певні речі", – каже Лібескінд.

"У кожному жесті архітектури закладений оптимізм. Метафора життя – в архітектурі. Народитися, рости, бути – це архітектурний досвід. Яким би сумним чи трагічним не було місце, як би його не скалічила історія, архітектура завжди несе в собі ідею майбутнього. Це відчуття не дозволяє їй звучати у мінорі. Навіть спорудження пам’ятника загиблим – у будь-якій формі, написання книги чи висаджування квітки або дерева – несе у собі надію і спокуту. Для мене це і є емоція архітектури", – резюмує Лібескінд.