Медреформа: чи допоміг COVID-19 покращити охорону здоров’я українців

Система громадського здоров’я вже дев’ять років перебуває в стані реформи. Це великий термін, який впливає на ряд показників: частина людей демотивована, відчувається брак кадрів, законодавча неврегульованість. 

Роки реформи викрили декілька ґрунтовних недоліків, через які вся система руйнувала сама себе. Додатковою стресовою точкою стала пандемія COVID-19.

Перший недолік – кадри

У структурі, де спочатку працювало 30 000 людей, залишилося 18 000-19 000. Ми зіштовхуємося не лише з відтоком кадрів, але й з великим небажанням працювати в установах, які постійно реформують.

Проблему треба вирішувати. Позитивним моментом є те, що в 2021 році, вперше за останні декілька років, вдалося залучити 45 лікарів-інтернів до роботи в наших структурах.

На фоні нуля за останні роки – це досягнення. Попереду – підготовка до цільового навчання фахівців для роботи в Центрах контролю та профілактики захворювань за кошти держбюджету.

Другий недолік – слабке лабораторне забезпечення

Пандемія показала, що державні лабораторії виявилися неготовими до великого потоку досліджень.

Проблема полягає не лише в цьому – це і застаріле обладнання, і негнучка нормативна база, відсутність акредитації по деяких лабораторіях тощо. Це ставить нам завдання розбудувати потужності та потенціал лабораторної мережі. 

Треба переглянути функції та наповнення референс-лабораторій, запровадити нові методи діагностики, оновлювати нормативну базу.

Третій недолік – законодавча розрегульованість

Довгий процес реформування показав, що законодавчі зміни потребують комплексності. Такі зміни мають бути не лише узгоджені за суттю, але й за часом. Під час пандемії доводилося терміново врегульовувати нюанси, щоб система працювала і могла протидіяти загрозі. Ці зміни були тимчасовими, тож зараз маємо фокусуватися на тому, щоб перевести їх в площину вже постійних рішень.

Та були і плюси

Наприклад, запустили електронний обмін повідомленнями між первинною ланкою та лікарями-епідеміологами, стандартизували епідрозслідування випадків, впровадили єдину електронну інформаційну систему для лікарів-епідеміологів. 

Майже 10 років цю систему розробляли, адаптовували, налаштовували. Зараз майже кожен діагноз коронавірусної хвороби автоматично передається в системі до лікаря-епідеміолога. Із січня 2021 року скасували паперовий носій. Це перший крок до скасування паперового документообігу між лікарями-практиками та епідеміологами.

Пандемія змусила нас переглянути і розподіл відповідальності на різних рівнях. Йдеться про обласні лабораторні центри МОЗ України та Центри громадського здоров’я.

На рівні областей працювали обласні лабораторні центри – це та частина системи, яка залишилася після реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби. Та назва "обласний лабораторний центр" не відповідала функціям цих центрів. 

Оскільки це не лише лабораторія, а й величезна кількість практиків – епідеміологів, гігієністів. Це розслідування спалахів, розгляд скарг мешканців тощо. 

Кілька років тому запустили ініціативу зі створення регіональних центрів громадського здоров’я. Планували, що вони будуть фінансуватися переважно місцевою владою і відповідатимуть спочатку за питання контролю за неінфекційними хворобами, а потім і за реалізацію всіх функцій громадського здоров’я.

Але епідемія це змінила. Ми зрозуміли, що система протиепідемічної безпеки не може бути децентралізованою.

Тож вирішили формувати централізовану мережу через обласні центри контролю і профілактики захворювань шляхом злиття лабораторного центру та центру громадського здоров’я. Такі центри вже створені в кожній області країни. Вони відповідатимуть за всі питання епіднагляду, лабораторної діагностики на рівні області, епідрозслідування, готовності та реагування, промоцію здоров’я, збір медстатистики в частині інфекційних та частково неінфекційних захворювань і за інші питання громадського здоров’я на рівні області. 

Вони будуть підпорядковані МОЗ, а організаційно-методичне керівництво буде здійснювати Центр громадського здоров’я, який, швидше за все, перейменують на Центр контролю та профілактики захворювань національного рівня.

Усі ці питання – частина механізму, над перезапуском якого працюємо. Базовим документом тут має стати законопроєкт №4142 про систему громадського здоров’я. 

У цьому є кілька позитивних моментів: відповідальність за питання епідемічної безпеки фокусуються у одній структурі, це дозволяє більш ефективно використовувати наявні ресурси та бюджетні кошти. Додатково, ця модель більш стабільна: ми не залежимо від доброї волі місцевої влади та того, чи вистачить грошей на фінансування центру. 

У третьому кварталі ми проведемо відкриті конкурси на керівників обласних центрів контролю та профілактики хвороб та розраховуємо отримати фахівців, оскільки це величезна відповідальність.

Хочу повернутися до питання децентралізації.

Безумовно, вона можлива у системі протиепідемічного захисту, але маємо розуміти, що для цього ми маємо бути переконані в тому, що місцева влада розуміє проблеми громадського здоров’я, контролю та профілактики захворювань та готова брати на себе відповідальність в складних ситуаціях. Впевнений що це питання ще буде підніматись, але не раніше, ніж через 10-15 років.