Кіно про війну | Атлантида та Погані дороги – українські фільми-переможці, які ви маєте побачити

Серед четвірки номінантів на звання найкращого фільму року опинилися одразу дві драми, присвячені Донбасу. 

Вони вже здобули славу на міжнародних фестивалях і готуються до виходу в український прокат.

Атлантида

В номінації "Найкращий фільм" перемогла стрічка "Атлантида" Валентина Васяновича.

За минулий рік картина вже встигла отримати п’ять гран-прі кінофестивалів по всьому світу, включаючи головну нагороду секції "Горизонти" Венеційського кінофестивалю та спеціальний приз журі Токійського кінофестивалю. 

Минула стрічка Васяновича "Рівень чорного" також перемагала на кінофестивалях, проте "Атлантида" – це нова вершина українського кіно як в плані міжнародного визнання, так і постановки.

Головний герой, колишній боєць АТО, влаштовується звичайним водієм автоцистерни і возить воду розбомбленими дорогами регіону.

Будні героя проходять у відверто депресивній дійсності. Він страждає від посттравматичного синдрому, живе у зруйнованій багатоповерхівці, навколо непридатна для життя територія.

Дівчина, яку він вподобав, працює в організації "Чорний тюльпан", що займається пошуком останків загиблих у війні.

Валентин Васянович вчергове виступив не лише в якості режисера та сценариста, але й оператора-постановника. І найбільш цікава Атлантида саме з точки зору авторського погляду. 

Він використовує статичну камеру немов художник мольберт. Тільки якщо на полотні відображається застигле відображення дійсності, то в кіно ми отримуємо живі зображення, на кшталт ілюстрацій в газетах з "Гаррі Поттера".

По суті, Атлантида – це набір ідеально поставлених сцен, знятих довгим кадром, в якому герої живуть рівно стільки, скільки існує сама сцена. Причому це не тільки люди, а й заводи і вагони, вантажівки, трактори і гаубиці – всі вони рівноцінно існують і взаємодіють у фільмі. 

Кожен елемент має своє значення, як інструменти в оркестрі. 

Утім, стрічці явно не вистачає персонажів. Ті, що є, виглядають радше доповненням картини, а не його головними дійовими особами. 

Діалоги надто скупі, герої та їхня мотивація недостатньо розкриті. При цьому всі ролі виконували непрофесійні актори – волонтери та ветерани АТО.

Тому співпереживати їм не виходить, хіба що співчувати. Всім, включно з головним героєм, якого зіграв Андрій Римарук — колишній розвідник, котрий зараз представляє фонд "Повернись живим".

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Та й сюжет не клеїться. Це радше замальовки життя післявоєнного Донбасу, між якими глядачі переносяться разом з героєм Римарука. Основою для фільму послужили реальні історії із зони АТО, і вплетені вони в єдиний сюжет суто умовно.

"Атлантида" вийшла повільною, а інколи навіть медитативною. Для непідготовленого глядача може здатися нудною. Це виключно авторське фестивальне кіно, якому в прокаті буває важко зібрати гідну касу.

Проте "Атлантида" цінна тим, що демонструє візуальну силу кінематографу. Навіть маючи другорядний сюжет та невиразних персонажів, постановка дарує відчуття дотику до прекрасного. 

Сходити в кіно на "Атлантиду" – немов побувати в музеї чи на перфомансі. Нехай і з трагічною тематикою.

Васянович зумів візуально зобразити те, якими спустошеними лишаються землі і люди після війни. І ця спустошеність лишається надовго після того, як минає радість перемоги.

Погані дороги

Ще один номінант премії КІНОКОЛО – фільм "Погані дороги" Наталії Ворожбит. 

Це також драма, дія якої відбувається на Донбасі. Тільки, якщо Васянович переносить нас у майбутнє, то Ворожбит занурює в минуле – 2015 рік. 

Проте проблематика від цього особливо не змінюється, нам знову пропонують реальні історії людей, що переживають війну.

Основа фільму – однойменна п’єса Наталії Ворожбит. Попрацювавши над сценаріями українських картин "Кіборги" і "Дике поле", а раніше – російського серіалу "Школа" Валерії Гай Германіки, Ворожбит вперше виступила у ролі режисера власного фільму.

Вдалося їй блискуче. "Погані дороги" отримали приз Веронського кіноклубу на Міжнародному тижні критиків Венеційського кінофестивалю. 

А на премії КІНОКОЛО вона отримала нагороду за найкращий дебют.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Telegram: тільки корисна інформація для українських родин

Стрічка складається з чотирьох новел, не пов’язаних між собою. Проте всі вони навіюють жах. 

Від моторошної історії про роздавлену автомобілем курку, немов з трилерів про жорстокість малих містечок, до сцени знущань проросійського бойовика над полоненою українкою.

Драматургічний талант Ворожбит і хороший підбір акторів дозволив створити образи, що закарбовуються у пам’яті. 

Особливо слід відмітити Юрія Кулініча в ролі сепаратиста-Ґвалтівника. За перевтілення в цього непростого персонажа актор отримав приз премії КІНОКОЛО "За найкращу чоловічу роль".

Наприклад, "Донбас" Сергія Лозниці, який українські кінокритики визнали найкращим у 2018 році. Він також успішно виступив на міжнародних кінофестивалях. Або фільм "Забуті" Дар’ї Онищенко, що виходив в прокат минулого місяця. 

До цієї непросої теми звертаються й українські документалісти. Серед номінантів цьогорічної премії КІНОКОЛО були "Поїзд "Київ-Війна" Корнія Грицюка та "Земля блакитна, ніби апельсин" Ірини Цілик, яка і виграла.

Слідуючи за висловом Ніцше, якщо довго дивитися в безодню, безодня починає дивитися в тебе. З кіно про війну на Донбасі схожа історія. 

Дивитися такі стрічки непросто, але потрібно для того, аби зрозуміти людей, що добровільно чи ні потрапили в жернова війни. Щоб не забувати, що прямо зараз наші співгромадяни живуть в умовах постійної небезпеки й жаху, який більшість із нас може відчути хіба що в кіно.

Дмитро Сидоренко, для LIGA.Life