Інший Гомер. Репетиція в Театрі на Лівому березі: поза класичною версією пригод Одіссея

LIGA.Life відвідала репетицію театральної прем'єри листопада. 

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго
Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,
Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,
В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,
Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути...

Це початок давньогрецької поеми про пригоди Одіссея.

Шкільна програма – троянську війну завершено, можна повертатися додому, але на шляху Одіссея чекають десятки перепон, а вдома купа чоловіків, які залицяються до дружини – Пенелопи. Приїхав, вбив, розібрався. Це якщо коротко.

Адже це класика! У деякому сенсі – навіть, банальна класика. І вистави вже були, і фільми, і римейки… Здавалося, що можна почути чи побачити нового?

Київ. Театр на Лівому березі. Репетиція вистави "Одіссею, повертайся додому".

Темінь. На сцені – лише один світлий "прямокутник", в якому стоїть вона – Пенелопа. Саме ця людина 20 років чекала повернення коханого, прокидалася, вставала, знову чекала і вірила, що він все ж повернеться. Тепер вона може розповісти, як це було.

"Для мене питання: що більше подвиг – підкорити весь світ, як Одіссей, чи дочекатися свою людину, як Пенелопа, – розповідає білоруський режисер Євген Корняг, – Мені любов Пенелопи цікавіша. Чекати людину все життя, знаходити у собі сили без всяких "але", чи це не сила?!".

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Вмикається світло. На сцені… басейн! Три на дев'ять метрів. З різних сторін вилазять чоловіки у плавальних шапочках та костюмах.

Питання: "Що це?" не покидатиме всю репетицію. Але не в сенсі – "Що це за жах?". Ні. Ти наче детектив, який намагається розгадати кожну нову деталь, яка з'являється.

Тут немає реквізиту "щоб було". Морські кораблі, риби, лотоси… З одного боку – це посилання до Гомера, з іншого – у Євгена Корняга свої символи, які не дозволяють навіть на хвилинку відволіктися. Тим більше коли у тебе жодної текстової відповіді – адже це фізичний театр. Тут майже немає реплік між героями, все кажуть мовою тіла.

"Фізичний театр дуже метафоричний. Кожну сцену п'ять людей читатимуть по-різному. Для когось лотоси – просто красиво. А інші будуть в курсі, що лотоси – це наркотик, який дурманив Одіссея та його людей, щоб вони не могли пливти далі. І це залежатиме від людини і його багажу знань", – каже Євген Корняг.

Режисер додає: фізичний театр тим і цікавий, що вони не диктують, що саме треба "черпати" з цієї сцени. Людина сама бачить і чує абсолютно різні речі.

"Мені подобається робити виставу, щоб глядач не побачив одразу все. А щоб було бажання прийти ще раз і передивитися", – розповідає Євген.

Для білоруського режисера це вже друга вистава разом з Театром на Лівому Березі. Раніше цей тандем створив виставу VINO. Жодного слова. Тільки мова тіла, ритму і музики.

На відміну від VINO, у "Одіссею, повертайся додому" є монологи – тут два герої мають свої голоси. Пенелопу грає заслужена артистка Тетяна Круліковська. Її монологи – крик душі. Біль, надрив, сльози, а десь "рев" від безсилля.

"Мені здається, що це притчевий матеріал. Образ жінки, що чекає, актуальний, тим більше для України. Пішов на фронт і стоїть ця жіночка під військкоматом: "Ви ж його забирали. А де він?". А їй: "Не знаємо", "Шукаємо", "Чекайте". Це історія про вічне чекання, вічну самотність", - розповідає Тетяна Круліковська.

Каже, найважча для неї мізансцена – коли її перевертають на 360 градусів.

"Страшнувато. Колеги, які мене тримають, за полотном і мене не бачать. І перевертають тільки силою кистей, навіть не на повну силу руки. Це досить екстремально. Але ми довіряємо один одному, тривалий час працюємо над кожною мізансценою, тому впевнена, що впораємося", – ділиться враженнями акторка.

Загалом у виставі п’ять Пенелоп та шість Одіссеїв. За задумом режисера, очікування настільки нестерпне, що Пенелопа починає "розмножуватися", "клонуватися". Вона не має сили витримати біль самостійно.

А ось серед Одіссеїв "голос" лише у Владислава Писаренко (у другому складі грає Костянтин Кириленко). У своєму монолозі він пропонує Пенелопі одружитися, щоб вона готувала, прибирала, його слухалася, любила, боготворила, а він буде поруч. І якщо усі монологи Пенелопи слухаєш, затамувавши подих, то у випадку зі "стендапом" від Владислава Писаренка – сльози текли від сміху.

"На сцені нас п’ятеро грає, але ми всі – наче один Одіссей. Просто є градація. Кожен взяв собі емоцію чи якусь рису. Мій герой – такий собі наречений, який не кохає Пенелопу. Альфонс, який хоче жити чужим коштом, збирається залізти дружині на шию, звісити ніжки і нічого не робити. І мій монолог – це іздьовка над такими чоловіками", – пояснює Владислав.

Тим часом на сцені спроби захопити "женіхами" фортецю серця Пенелопи триває.

- Пашо, давай тут ще кілька реплік додамо!, – чутно в залі голос Євгена Корняга.

Від Гомера у тексті залишилося близько 40%, усе інше – адаптація від шеф-драматурга Театру на Лівому березі Павла Ар'є.

Каже, у класичному варіанті у Пенелопи практично немає голосу, тому свою адаптацію назвав "У пошуках Гомера". Вивчаючи репліки інших героїв, опис подій, дозволяв Пенелопі розповісти ситуацію самостійно. Робота з текстом відбувається і досі. Мінімально, але може змінюватися.

"Десь ти чуєш, що не спрацьовує текст. І ти шукаєш відповіді чому. Може, акцент додати чи щось переписати. Крім того, постійно додатково працюємо з акторами. От у монолозі нареченого – наче такий ефект псевдодокументального театру, коли "а-ха-ха-ха, як смішно", але мені було важливо прописати патріархальний контекст. І якщо речення побудувати бодай трішечки інакше, він може загубитися. Чи от перевтілення Тані в Пенелопу – до мурашок. Звичайно, я її знаю, беру участь у репетиціях і можу десь "докрутити" її текст, але важливо, що і акторка мене розуміє. Ми разом працюємо над цією Пенелопою", – каже Ар'є.

У виставі Пенелопа чітко ставить питання, хто вона: жінка чи мати? І сама ж знаходить відповідь – та, хто чекає.

"І робить вона це добровільно, тому що любить, а не тому, що суспільство може косо дивитися і не так розуміти. Це також важливо донести до глядача", – каже шеф-редактор.

Фізичний театр вражає пластикою, це три місяці роботи.

"Ми не можемо імпровізувати! Тут кожен крок має бути вивірений. Помилка має свою ціну. Помилився ти, помилилися інші, – розповідає актор Дмитро Соловйов, – Відпрацьовується кожен крок по 100 разів, щоб у найнебезпечніший момент ти був спокійний. Ми звикли. Крім того, майже весь час проводимо навпочіпки і рухаємося під подіумами, звідки виринаємо, коли починаються наші сцени. Фізично важка сцена з биками, бо небезпечна. І, звичайно, з підтримками, бо ти ще й відповідаєш за свого партнера, щоб не впустити його".

А от до висоти басейну актори вже звикли. LIGA.Life перевірила на собі цю декорацію.

Три метри висота басейна, ще близько метра сама сцена. Темна зала, глядача не бачите і відчуття наче перед тобою просто якась глибина. Моторошно. А актори тут ще й танцюють.

У басейні також є "дірки", через які актори тягнуть головну героїню, обертають її. На відчуття – м'яка тканина. Але тут більш важлива функція, пояснює білоруська художниця-постановниця Тетяна Нерсісян.

"Фактура, якою оббито басейн, дозволяє магічним образом проявлятися та зникати. Додатково розробляли увесь реквізит – весла, кораблі, лотоси, кістки, черепи, бики, око Циклопа. Мені здається, що так і має бути – кожна вистава унікальна і потребує унікального реквізиту. А з костюмами усе мінімалістично – що ще може бути в басейні, якщо не купальники? У сукні у нас лише Пенелопа, яка чекає на березі", – каже Тетяна Нерсісян.

Окремо атмосферу додає світло. Більшість вистави Пенелопа розмовляє майже у темряві, що підсилює драматизм. Інші актори виступають під синім чи фіолетовим світлом.

"Синє світло допомагає зобразити море, а фіолетове – це ПРК – ефект, який змушує усі білі предмети світитися", – пояснює Тетяна Нерсісян.

Додатково для світлового оформлення для цієї вистави були зроблені маяки. Також купили генератори вітру, каже художник з освітлення Валерій Спека. Саме вони і створюють ефект урагану у фінальних сценах. 

"Художник і режисер створили пластику, а світло допомагає усю цю історію прочитати саме так, як треба в цьому контексті. Світло також розповідає історію. Ці кольори і структура світла виконані не для того, щоб було красиво. У театрі взагалі немає поняття "заради красоти". Є влучно чи не влучно. Треба чи не треба. Допомагає чи заважає. У цій виставі все на своєму місці", – каже Спека.

- Дашо, "петлю" гучніше. А тут прибери "підвіси", – чуємо голос режисера.

За пультом Дар’я Папуша – для неї це перша вистава, де вона повністю відповідає за музичний супровід. 

"Музику написав Микита Золотар з Бельгії. Моя ж задача – це створювати атмосферу: ехо, простір, об'єм. Ось протягом всієї вистави ми чуємо море, але все залежить від сцени – я додаю напруження чи навпаки роблю атмосферу ніжною і м'якою. Коли ми лише починали працювати над виставою, не розуміли, що і де буде лунати. А вже потім вимальовувалась кожна сцена. Шось Євген підказував, десь я імпровізувала, і склалися пазлики. Це команда робота", – пояснює Дар'я.

Репетицію завершено. Режисер дає чергові правки щодо роботи акторів. Виставу уже показували вперше глядачеві 11 листопада, тепер іншим складом виступатимуть 16 листопада.

Кому може не сподобатися ця вистава:

• Якщо ви фанат лише класичного театру і не розумієте, як можна адаптували легендарні речі під сьогодення.
• Якщо ви проти будь-яких відвертих сцен чи найменших натяків на них. До речі, кілька секунд голого чоловічого тіла – належить до цієї категорії?

Кому сподобається ця вистава:

• Якщо вам подобається різний театр і не боїтеся нового бачення.
•  Якщо ви любите тему Давньої Греції. До речі, читати спеціально Гомера не потрібно. Звичайно, було б добре, якби ви щонайменше були в курсі, хто такі Одіссей та Пенелопа. Ще легше, якби знали приблизний сюжет і хоча б один раз читали цю історію повністю. Але і без знайомства з Гомером вам вистава зайде.
• Якщо ви шанувальник красивого мистецтва. Бо фізичний театр саме такий.