Ніколи не пізно. Історія 49-річного двірника, який став чемпіоном світу з джиу-джитсу

Усе почалося сім років тому, коли Ігорю було вже 42. 

Тривалий час він працював водолазом-рятівником, а потім службу ліквідували. 

Минулого фізнавантаження вже не було, тому чоловік почав швидко набирати вагу. Коли позначка досягла 86 кг, що майже на 20 кг більше його норми, то вирішив, що годі, треба з цим боротися.

Починав з бігу. А потім вирішив, що це якось нецікаво, і треба щось більш динамічне. Почав шукати. Командні ігрові види не дивився, все ж вже вік. І зацікавився джиу-джитсу", – розповідає Ігор.

Усе змінила подорож до Києва, де вдалося потрапити на один з майстер-класів провідних тренерів з бразильського джиу-джитсу. Вибір було зроблено.

"Починати завжди важко. Не важливо, це про спорт чи взагалі будь-яку справу. Адже треба час, щоб ви розуміли, як усе відбувається. Вік не грає тут ролі. Звичайно, якщо починаєш займатися спортом у 40 років, то тобі фізично важче, ніж молоді, так швидко рухатися. Проте все залежить лише від характеру. Якщо хочеш – зможеш. Витратиш більше час, сил, але зможеш", – пояснює Ігор.

Щоби мати змогу займатися джиу-джитсу, Ігор влаштувався працювати в школі двірником. Щоранку його робочий день розпочинається о 7:00 і до 16:00, далі – тренування. Покращує власні навички і тренує інших. Каже, ніколи не цурався працювати руками, та виступає проти стереотипу, що двірником бути погано. Тим більше, що до цього літа в школі не знали, що у них працює чемпіон Європи та майбутній чемпіон світу.

Усе змінив пост у Facebook. Ігор звернувся до друзів з проханням допомогти зібрати необхідну суму, щоби поїхати на чемпіонат світу. За кілька днів пост поширили не лише в херсонських пабліках, але й всеукраїнських. Як результат, необхідна сума у $ 700 зібрана.

"Я не очікував такого. Бо я ж не якась зірка. Але було приємно. Та й відповідально. Було би психологічно легше, якби цього збору не було. Але це й додатково мотивувало. Одна справа, коли їдеш сам за себе, а інша – коли в тебе повірили люди та зробили все, щоби ти поїхав", – розповідає Ігор.

У своєму пості Ігор написав:

Чоловік сказав, чоловік зробив. З чемпіонату світу Ігор повернувся із золотом, яке завоював у категорії "Мастерс 4" у ваговій категорії до 69 кг.

"У фіналі я виграв у спортсмена з Азербайджану Азаду Джафарзаде за очками. І коли підняли мою руку, я зрозумів, що виграв, але у мене не було жодних емоцій. Уже минув тиждень, а я досі не оговтався і не звик до чемпіонського титулу", – каже Ігор.

На цьому "золоті" зупинятися не збирається. Хоча зараз уже тренується щодня, крім неділі. Попри такий графік, залишати роботу у школі не планує. 

"Я працюю двірником і заробляю гроші – на їжу, одяг, різні потреби. Джиу-джитсу для мене важливе, але поки що тренерські заняття не приносять такого прибутку. Я знімаю приміщення, де тренуються усі охочі – і діти, і дорослі. Найменшому моєму учню 8 років, найстарший я – 49. Тренуються за різними професіями, з різною фізичною підготовкою. Головне, щоби було бажання у людини. І хоча заняття платні, цього вистачає лише на оренду та якісь робочі питання", – пояснює чемпіон світу.

За сім років, прийшовши у спорт уже у віці, Ігор виріс від початківця до володаря пурпурового поясу. Тепер він – чемпіон світу. 

Каже, починати ніколи не пізно, треба лише хотіти та віддаватися цьому на свій максимум.