5 нових книг, вартих уваги: мемуари Обами, стьоб над релігією, проколи Facebook і не лише
Колаж LIGA.net

Смерть лева Сесіла мала сенс, Олена Стяжкіна

Видавництво Старого Лева

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Книжка про те, як ми себе шукали і, зрештою, знайшли. 

5 нових книг, вартих уваги: мемуари Обами, стьоб над релігією, проколи Facebook і не лише
Смерть Лева Сесіла мала сенс, Олена Стяжкіна. Фото ВСЛ

Пам’ятаєте цей вислів зі шкільних хрестоматій: "Зріз епохи крізь призму життя головних героїв". Уперше захотілося використати це формулювання, описуючи книжку. Вона про нашу країну до і після війни. 

Слово "зріз" із хрестоматійного кліше має у цьому випадку подвійне значення. Епоха зрізана з м’ясом, епоха болить, але цей зріз необхідний нам зараз як ніколи.

Ця історія почалася 1986-го року у Донецькому пологовому. Радянський чиновник вмовляє батьків новонароджених назвати когось із дітей на честь лідера німецьких комуністів Ернста Тельмана.

Мами, тати і народжені в один день немовлята фотографуються для районної газети, так і не визначившись, кого з дітей назвуть Ернстом, а хто буде Тельмою. 

Історію кожної родини із цього фото Олена Стяжкіна розповість аж до наших днів. Протягне через початок 90-их, коли "вбивство було найвищим дисциплінарним заходом, який відділяє "правильних пацанів" від  "лохів". Виваляє на залізних ліжках із сіткою. Згадає ганчірку для підлоги із мішковини,  пісні про "защітну гімнастьорку", салат "Мімоза", халабуду з диванних подушок і маминих халатів, Барбі і Сінді та "брасматік" від Мері Кей. І дійде до часу, коли "гвоздики", "піони", "тюльпани" та "акації" припинили бути квітами, перетворившись на самохідні міномети, що йдуть з боку Росії. 

Долі людей, випадково поєднаних у Донецькому пологовому, впираються у війну. Хтось із знайомих нам постатей на світлині райгазети загине під час обстрілу. Хтось стане інструктором зі снайперської стрільби. Хтось зникне без вісти. 

Хтось зриватиме жовто-блакитні прапорці з автівок у 2014-ому. А хтось піде на фронт хірургом. Наприкінці книжки здається, що ці історії не такі вже й вигадані. Бо якщо скласти їх докупи – виходить наша з вами історія.

Олена Стяжкіна – письменниця і науковиця. Це її перший роман українською. Точніше, він наполовину українською. Мова в ньому витісняє язык поступово. Десь там, де починається наш шрам, себто зріз.

Релігія має померти, В’ячеслав Агеєв

Віхола

Із цією книжкою пов’язана смішна ситуація. Вона могла б бути романтичною, а не комічною. Але Бог розпорядився інакше. Читати попереднє речення з іронією чи без – ваша справа. 

Я їхала в потязі зі Львова до Києва. Навпроти сидів хлопець. Він читав щось у Kindle. Я – новий нон-фікшн В’ячеслав Агеєва. Через годину дороги хлопець відклав електронну книжку – і почав знайомитися. 

Це був Майкл із Бостона. Айтівець, в Україні недавно, любить літературу. 

"Ніщо не розкриває людину краще, ніж книга, яку вона читає, – сказав Майкл. – Про що книга, яка в тебе в руках?".

Отож, чому релігія досі жива? Чому не помре ще дуже довго і виринатиме в різних формах? Які елементи релігій використовують у будівництві фінансових пірамід, корпорацій та брендів і чому вони ніколи не живуть так довго, як справжні релігії? 

Як пояснити потяг до віри в надприродне точки зору еволюції? Ось головні питання, на які відповідає ця книжка. У ній ідеться також про менш глобальні, але вельми цікаві теми. Який когнітивний механізм ховається за глосолаліями – "говорінням мовами" у протестантів? 

Як фінансуються релігійні організації, скільки грошей залишається громаді, а скільки іде нагору? Як французький уряд працює над викоріненням агресивного ісламу, створюючи так званий "європейський іслам"? 

А також про зашквари Російської православної церкви та пояснення нездорового потягу "заряджати" перед телевізорами банки з водою після розпаду атеїстичного СРСР. 

А ще про езотерику, шизотерику та попсотерику – різноманітні практики, які змінюються, залежно від вимог часу.

Тут і цитати Жадана та Перкалаби, і жарти про концентрацію людей із низьким рівнем адаптації з кожним кроком від Арсенальної до Лаври, і розбір кейсу Білого Братства та роботи Московського патріархату в Україні. 

І, звісно, гумор. Наприклад, у розділі "Як працює релігія" автор конструює Церкву Великої Качки, застосовуючи до жартівливої інституції інструменти, які створюють справжні релігії. Це не сухий підручник, а добре структурована подорож в історію та логіку відомих релігій світу від українського філософа та релігієзнавця.

Повернемося до мого діалогу в потязі. Послухавши про чудовий нон-фікшн, який, будемо відверті, є абсолютно атеїстичною і скептичною до будь-яких релігій книжкою, співрозмовник розчаровано зітхнув: "Я помітив езотеричні символи на книжці і подумав, що це доля…".

- А що ж читаєш ти? – запитала.

- "Розмови з Богом". Я дуже духовна людина.

Зафейсбучені, Роджер Макнамі

Книголав

"Facebook глибоко засмучує мене" – це перше речення листа Роджера Макнамі до Марка Цукерберга, після якого світ дізнається усі приховані хиби та неетичні секрети Facebook від колишнього наставника Цукерберга, який 10 років співпрацював із компанією. 

5 нових книг, вартих уваги: мемуари Обами, стьоб над релігією, проколи Facebook і не лише
Зафейсбучені, Роджер Макнамі, фото Укрінформ

Усе почалося 5 років тому. 

Один із найвідоміших інвесторів Кремнієвої Долини Роджер Макнамі був особистим консультантом Цукерберга та формував кадрову політику Facebook. Він мав доступ до внутрішньої кухні компанії і з часом став помічати низку загроз для користувачів соцмережі.  

Макнамі їх розписав і… ні, не оприлюднив. А надіслав Марку Цукербергу та Шеріл Сенберґ – операційній директорці Facebook, призначеній завдяки його ж протекції. Йому відповіли, що Facebook – не медіа, а платформа. Тому не несе відповідальності за дії третіх осіб, які користуються його потужностями зі злим умислом. 

Макнамі сприйняв таку відповідь за злочинну бездіяльність або просто відмазку. Так з’явилася ця книжка.

Нон-фікшин, який збурив величезний скандал у Кремнієвій долині і став світовим супер-бестселлером. 

Перш ніж розкритикувати байдужість топменеджменту соцмережі до всього, що коїться у них на сайті, Макнамі занурює читачів у контекст. 

Він проводить історичний екскурс в історію Кремнієвої долини до появи Facebook. Розповідає про виникнення бездротових мереж, пейджерів, утопічних концепцій Інтернету та споживацької ери. І це чудовий розігрів перед зануренням у філософію стартапів і концепцію Facebook – великого монополіста, який творить сучасну історію.

  • Facebook збирає та приховано використовує персональні дані користувачів. 

  • Його алгоритми маніпулюють нашими рішеннями. 

  • Росія вплинула на результати виборів у США завдяки соцмережам. 

  • Якби не маніпуляції, скоєні у Facebook, Трамп міг би й не стати президентом США. 

  • Facebook завдає шкоди не лише своїм юзерам, але й цілим країнам. 

  • Facebook дискримінує користувачів на основі раси за допомогою своєї таргетової реклами. 

  • Програмне забезпечення Facebook використовують для ідентифікації людей, які не давали на це згоди. 

Роджер Макнамі взявся довести кожну із цих тез, підкріплюючи свої обвинувачення цифрами та прикладами із власного досвіду роботи у соцмережі.  

"Facebook міг взяти за приклад Johnson & Johnson", – пише Макнамі. 1982-го року хтось підсипав отрути в кілька флаконів зі знеболювальним, що стояли на полицях крамниць у Чикаго. Johnson & Johnson негайно відкликали всі флакони препарату з усіх точок продажу і не повернули його на ринок, доки не вдосконалили герметичну упаковку. 

У короткочасній перспективі компанія зазнала збитків, але винагородою стало величезне зростання довіри покупців. Johnson & Johnson не додавали отрути в ті флакони. Вони цілком могли перекласти відповідальність на третіх осіб, які це зробили. Але натомість взяли на себе відповідальність за безпечність свого продукту. 

Писавши того листа Цукербергу, Роджер Макнамі гадав, що Facebook вчинить за такою ж логікою. 

Попри скандал, спричинений книжкою, Макнамі і досі залишається одним із акціонерів компанії.

Мрії мого батька. Історія про расу і спадок, Барак Обама

Yakaboo publishing

Обама курив марихуану, знімав квартиру з пакистанським офіціантом-нелегалом, а молодшу школу відвідував в Індонезії. 

У цій книжці ви не знайдете всесвітньо відомого забронзовілого політика. "Мрії мого батька" – автобіографія, написана 30-річним громадським діячем та редактором гарвардського журналу Бараком Обамою. Навряд тоді хтось міг передбачити, що через 13 років він стане президентом США.

5 нових книг, вартих уваги: мемуари Обами, стьоб над релігією, проколи Facebook і не лише
Мрії мого батька. Історія про расу і спадок, Барак Обама

Книжки топових політиків часто пишуть так звані ґоуст-райтери. Або до невпізнаваності їх редагують професіонали. Такий підхід  робить їх читабельними, але обкрадає читачів, які воліють познайомитися з реальним героєм, а не блискучою стилістикою його райтерів. 

Обама писав цю книжку, будучи редактором журналу та громадським активістом, а не президентом. Тому мемуари щирі та автентичні. 

"Пережити заняття. Знайти добре оплачуваний підробіток після випуску. Переспати бодай із кимось", – ось як Барак Обама описує свої перші місяці у коледжі. 

Він підсів на траву, пив алкоголь під час уроків у старших класах. Його найближчого друга заарештували через розповсюдження наркотиків. Обама не ліпить зі себе супергероя, натомість чесно показує своє життя, не цураючись темних сторін.

Цей роман – така собі інтелектуальна мандрівка, відправною точкою якої є криза ідентичності Барака Обами через расове питання. 

Матір Обами – біла американка. Батько – темношкірий кенієць. Вони познайомилися під час навчання в університеті. На момент їхнього весілля у більшості штатів США були заборонені міжрасові шлюби. 

Після народження сина батько, на честь якого назвали маленького Барака, покинув дружину і поїхав навчатися до Гарварду, а потім повернувся в Кенію. 

Матір Барака за кілька років вийшла заміж за індонезійця і переїхала в Джакарту, де Барак відвідував початкову школу, аж доки не повернувся до дідуся з бабусею на Гаваї.

Не переповідатиму тут сюжет книжки, яку, сподіваюся, ви з величезною насолодою прочитаєте. Нехай це буде невеличким стартером, перш ніж ви візьметеся смакувати цим текстом. 

Уявіть Обаму-підлітка на кухні у своїх діда і баби – білих представників середнього класу. Бабуся повертається з роботи – нажахана. І каже дідусеві, що в неї наполегливо клянчив гроші молодик на вулиці. Вона більше не хоче їздити на роботу громадським транспортом, бо боїться. 

"Хіба тебе так лякають жебраки?" – дивується дідо такій полохливості. А тоді бабуся озвучує справжню причину своєї паніки: "Він був чорним!".

Обама пригадує ці та інші епізоди свого дитинства, його чутливість і схильність до глибоких рефлексій зрештою зробить його тим Обамою, якого знатиме весь світ.

Закінчивши коледж в 22 роки, Обама влаштувався аналітиком до фінансової компанії. Він був єдиним темношкірим працівником на такій посаді. Серед колег із таким кольором шкіри були хіба прибиральники та секретарки. Одна з них якось підійшла до Обами і сказала, що він може і не повірити у її пророцтво, але вона впевнена, що прийде день, коли він досягне небаченого для чорного чоловіка успіху –  очолить цю компанію. 

Хіба не прекрасний епізод? Надто, усвідомлюючи, що Обама писав про нього, не знаючи, які насправді вершини чекають на нього попереду.

Як відвернути кліматичну катастрофу, Білл Ґейтс

Лабораторія

Спочатку короткий тест: чи є ви цільовою аудиторією цієї книжки? Будьте ласкаві відповісти на три запитання:

  • Ви мешкаєте на планеті Земля?
  • У вас є інстинкт самозбереження?
  • Ви любите цікавий нон-фікшн?

Якщо бодай на одне запитання із трьох ви відповіли "так" – залишайтеся, щоб поговорити про новий бестселер Білла Ґейтса.

5 нових книг, вартих уваги: мемуари Обами, стьоб над релігією, проколи Facebook і не лише
Як відвернути кліматичну катастрофу, Білл Ґейтс, фото Лабораторія

Про зміну клімату ми чуємо із кожної праски, бо це явище впливає на життя не лише Ґрети Тунберґ, а й решти семи мільйрдів землян. 

Зазвичай медіа говорять про кліматичні зміни непослідовно, допускаючи багато неточностей. Мабуть, через те, що в інформаційному просторі також не існує цілісного і ясного уявлення про те, що це за проблема, як конкретно вона впливає на життя кожної людини і що ми можемо зробити, а головне – навіщо робити щось узагалі. 

Білл Ґейтс зібрав усю актуальну інформацію про глобальне потепління, яка відома станом на сьогодні і розклав її по поличках. Терпляче пояснюючи кожен аспект. 

Ця книжка – найсвіжіша аналітика про зміну клімату, яка доступна широким масам сьогодні. 

Із першої сторінки Білл Ґейтс просить читачів запам’ятати дві цифри. Перша – 51 мільярд. Друга – нуль. 51 мільярд тонн парникових газів потрапляє в атмосферу щороку (автор уточнює, що цифра дещо приблизна, бо через пандемію цьогоріч показник знизився відсотків на п’ять). 

Нуль – має стати нашої метою. Чому нуль, а не компромісні дві-три тонни? Уявімо, що планета – це ванна. А парникові гази – вода з крану. Якщо зменшити її до тоненької цівочки, ванна все одно набиратиметься, просто значно повільніше. 

Білл Ґейтс підбирає прості і зрозумілі аналогії до кожної тези, щоб навіть далекі від кліматичної тематики люди розуміли, про що йдеться. 

Парникові гази затримують тепло і призводять до зростання середньої температури на поверхні планети. 

"Але цьогоріч у Житомирі такий холодний травень" – скаржаться у соцмережах. На жаль (чи на щастя), планета значно більша, ніж місце, де ми пережили холодну зиму і не вигуляли жодної легкої сукенки навесні. 

І цій планеті з кожним роком все спекотніше: через десятиліття-друге зміна клімату завдаватиме стільки економічних збитків, скільки могла би світова пандемія що десять років. 

Потрапивши в атмосферу, парникові гази залишаються в ній надовго: через 10000 років у повітрі все ще літатиме кожна п’ята молекула вуглекислого газу, випущена сьогодні. 

Ця книжка – детальне пояснення, як перетворити цифру 51 мільярд на нуль. Автор проводить екскурс в основні сфери, через які мільярди тонн парникових газів виділяються в атмосеру щороку.

Він пояснює економічні і практичні особливості виготовлення пластмаси та бетону. Говорить про пердіння та відригування великої рогатої худоби (так-так, використовуючи саме такі слова), рахує, скільки калорій споживає курка, а скільки потім віддає, опиняючись на наших столах. 

Розбирає потужність пасажирських перевезень та тверезо оцінює зміни від появи електромобілів. Дає відповідь на запитання, що це означає для кожного і кожної з нас. Та що трапиться, якщо ми ігноруватимемо цю проблему. Без істерики, але й не підсолоджуючи пігулку.

Ця книжка – останнє слово у дискусіях про кліматичні зміни. У ній згадане і президентство Байдена, і наслідки ковід-пандемії. Єдина деталь, присутня чи не на кожній сторінці, яка вже затаріла, хоч книжка і є супер-новинкою – слова "ми з моєю дружиною Меліндою".

Емма Антонюк, для LIGA.Life