Розваги

Що подивитись | Труднощі перекладу, Емілі в Парижі та ще 5 фільмів та серіалів про переїзд до іншої країни

27.09.2020, 09:28 • 8 хвилин
1

Емілі в Парижі (2020)

Про Ідеалізований погляд на нову країну

Якщо пам’ятаєте серіал "Секс і місто" (ну раптом), у його творця Даррена Стара (або його героїнь) було досить ідеалізоване уявлення про Париж — як про місто, в якому їдять багети й картоплю фрі, носять берети і обов’язково закохуються. 

Навіть попри драму, яку там переживає Керрі Бредшоу в фіналі останнього сезону, Париж і досі виглядає містом-мрією. 

Чесно кажучи, навіть після неодноразового перегляду цього серіалу складно визначитись: шоуранер серйозно так думав чи це була іронія над кліше?

Так чи інакше, новий серіал Даррена Стара, який виходить на Netflix 2 жовтня — "Emily in Paris" — нарешті дає нам шанс побачити, наскільки ідеальним є це паризьке життя. Судячи з того, що в трейлері головна героїня бігає паризькими вуличками на запаморочливих підборах — дуже.

За синопсисом, головна героїня, молода маркетологиня з Чикаго Емілі, отримує пропозицію роботи в Парижі. І переїжджає.

У Франції на неї чекатимуть друзі, вороги, колеги (яким вона обов’язково спершу не сподобається), чоловіки, вечірки і дуже багато гарного одягу.

Чи буде нове шоу показувати не лише ідеальну картинку з інстаграму? Невідомо, але хто сказав, що люди їдуть за кордон лише за сумною реальністю?

2

Труднощі перекладу (2003)

Про самотність, розгубленість, вразливість.

У 2003 році режисерка Софія Коппола представила світові кінострічку, яка відтоді опиняється в кожному списку фільмів про переїзд за кордон. 

Чи перетворились Lost in translation від цього в кліше? Залежить від того, як саме ви цей фільм дивитесь.

Сюжет нескладний: Шарлотта (Скарлет Йоханссон) опиняється в Токіо, бо сюди через роботу приїхав її чоловік, а підстаркуватий самотній кіноактор Боб (Білл Мюррей) приїжджає зніматись в рекламі віскі. 

Чужинцям на чужині, їм обом нема куди подітись в холодному незнайомому Токіо, тож не дивно, що одного разу вони випадково знайомляться в готельному барі.

Зверніть увагу: герої мешкають саме в готелі, ніби тримаючи ввічливу дистанцію з цією новою складною країною.

Це фільм про розмови: за віскі, в ліжку й на вулицях. І це також фільм про мовчання: від незнання мови чи просто відсутності слів. 

Це фільм про дорослішання і старіння: Скарлет Йоханссон на момент зйомок було 17 років (її героїня була на 5 років старшою), Біллу Мюррею 51. 

Це фільм про те, як це опинитись там, де не планував бути, і тепер намагатись знайти сенс у новому просторі й часі. Невідомо, чи задум вдався би так само добре, відправ режисерка своїх героїв у країну, хоч трошки ближчу та зрозумілішу. 

Утім, Японія спрацьовує як ідеальне місце дії цієї світлої драми, що розгортається в тихих готельних кімнатах та галасливих караоке-барах.

Зрештою, завдяки цьому фільму ми знаємо, що якщо не хочеться їхати завжди є варіант залишитись і зібрати джаз-бенд.

Зверніть увагу на назву: бути загубленими в перекладі набагато складніше, ніж просто відчувати певні труднощі. Утім, саме відчуття загубленості немов містить в собі відкритий фінал: знайдеш ти вихід чи ні. Згадайте про це, коли будете дивитись останню сцену стрічки. 

3

Найкращий екзотичний готель Меріголд (2012)

Про несправджені очікування.

Між тим, як ми уявляємо собі життя після переїзду і тим, яким воно є насправді, часом є досить суттєві відмінності. 

"Very Best Exotic Marigold Hotel"  фільм якраз про це. А ще цей фільм про те, що їхати куди ніколи не пізно: адже якщо четверо британських пенсіонерів (серед яких Джуді Денч, Меггі Сміт та Білл Наї) вирішують провести старість в Індії, то чому молодші за них мають відмовляти собі в пригодах?

Правда, не все так сталось, як гадалось: розкішний готель у місті Джайпур (яке, за словами одного з персонажів, відрізняється від Флориди тільки кількістю слонів) виявляється лише гарно відфотошопленою картинкою.

Жити ж тут можна, тільки якщо пощастить знайти кімнату з дверима, які працюють.

Утім, це стає не так важливо, якщо вам пощастить з сусідами. І дуже мрійливим й закоханим менеджером (Дев Пател).

Режисер Джон Медден, автор "Закоханого Шекспіра" (який в 1998 році отримав "Оскар" як найкращий фільм), будує комедію, не нехтуючи трагічними нотками: вік головних героїв дозволяє інакше поглянути на такі теми як закоханість, страх відмови, пошук роботи чи слідування за мріями.

Головне, запам’ятайте: в Індії кажуть, що все завжди завершується добре. І якщо вам досі недобре це просто ще не кінець.

4

Мій сусід Тоторо (1988)

Про необхідність порозумітися з сусідами.

Так, у цій стрічці ніхто не переїжджає на інший край світу. Проте якщо вчитись у когось, як з повагою ставитись до нового дому і заводити стосунки з сусідами, то у японського режисера Хаяо Міядзакі.

Головні героїні, Мей та Сацукі сестри, чиї батьки переїжджають з міста до села. Поки батько займається новим домом, а мама в лікарні, дівчата знайомляться з лісовими духами, серед яких є сам Тоторо великий, добрий й зубастий хранитель сусіднього лісу.

"My Neighbor Totoro", майже наївне аніме про дружбу та добросусідство, дозволяє нам інакше подивитись на те, як можуть бути побудовані стосунки людей з їхнім новим місцем. 

Батько Мей та Сацукі з повагою ставиться до занедбаного будинку, дівчата намагаються подружитись з дивними духами, а не конфліктувати з ними на що духи відповідають їм взаємністю, і навіть приходять на допомогу.

Протягом усієї свої творчої кар’єри Міядзакі прямо чи опосередковано повторює дуже прості тези: треба жити в гармонії з природою, любити ближніх і шанувати те, що було створене до нас. Тож подивіться це аніме і згадайте, як це просити про допомогу й залишатись допитливими.

5

Прянощі та пристрасті (2014)

Про конфлікт та співіснування з новою культурою.

Нову культуру часто пізнають через їжу. Ось і фільм "The Hundred Foot Journey" (Подорож у сотню кроків) демонструє, що для примирення двох запеклих суперників власниці ресторану високої французької кухні та батька великої родини, який вирішує відкрити навпроти нього свій індійський ресторан  достатньо нарешті скуштувати страви одне одного. 

Ну, але й не завадить відстань у сотню кроків, а також старший син Хасан, який захоплюється французькою кухнею і швидко стає професійним шеф-кухарем.

Головними героями є навіть не індійська родина, яка тікає з дому після погрому їхнього ресторану, і не затишне французьке містечко, і навіть не мадам Мелорі (Хелен Мірен), яка спершу робить все, аби позбутись своїх нових сусідів. 

Героями є страви суп з морських їжаків, омлет, в який закохуєшся з першого шматочка, французькі соуси й індійські приправи.

Це історія про порозуміння, бо якими б незрозумілими були для нас незнайомі культури, у кожній з них знайдеться щось смачне, чим можна пригостити гостя.

Однією з продюсерок стрічки стала Опра Вінфрі (до речі, їй подобається і однойменний роман, за яким і зняли цей фільм) казала, що ця робота  не тільки про саму подорож, але й про відстань, яка нас розділяє, і яку треба здолати, щоб порозумітись.

Якщо ви думаєте, що вам не подобається щось незрозуміле можливо, ви просто його ще не спробували. 

6

Once (2007)

Про відповідальність не тільки за себе, але й за свою родину.

Ця ірландська музична мелодрама – один з тих фестивальних хітів 2000-х, який ви могли пропустити (а дарма).

Ця дуже ніжна історія про вуличного музиканта та дівчину, яка продає квіти та прибирає квартири, але насправді теж мріє про музику.

Важливий момент: головна героїня емігрантка з Чехії, це важливо для сюжету.

Протягом фільму герої багато говорять про музику та пишуть пісні, діляться мелодіями та пишуть вірші. Хлопець (саме так цей персонаж вказаний в титрах) врешті знайомиться з родиною Дівчини: живе в Дубліні з донькою та матір’ю, а невдовзі до Дівчини має приїхати її чоловік, який досі в Чехії.

Життя та побут емігрантів ми бачимо очима цього милого закоханого ірландця і все одно помічаємо контраст між затишною, прикрашеною плакатами, кімнатою хлопця і голими стінами в квартирі дівчини. А ще тут сусіди заходять в гості на телевізор (бо це єдиний телевізор в будинку), а сама героїня опікується своєю літньою мамою та донькою.

Дуже непросто займатись музикою і грати на піаніно (навіть в музичній крамниці), якщо у тебе дві роботи і родина, за яку ти відповідаєш. Ще й в чужій країні.

Попри гірко-солодкі відчуття, які залишає по собі цей фільм, він може міцно засісти в плейлисті саундтрек тут прекрасний (дві номінації на "Греммі" і один "Оскар" за найкращу пісню цьому свідки).

7

Unorthodox (2020)

Про пошук нових можливостей.

Цей мінісеріал, що вийшов на Netflix ще навесні, часом критикують за ідеалістичний погляд на Берлін чи художні перебільшення в зображенні життя нью-йоркських хасидів.

Утім, історія Есті, яка тікає від чоловіка та його родини, всієї громади і її способу життя в Берлін, аби вчитись там музиці саме те, що треба, якщо ви міркуєте над подорожжю зараз втілення мрій чи пошуку нових можливостей.

В основі серіалу історія реальної жінки Дебори Фельдман та її книжки "Неортодоксальна: скандальне відкидання моїх хасидських коренів", де та розповідає про втечу з ультраортодоксальної общини хасидів.

Хоча героїня серіалу, Есті Шапіро, не відтворює досвід Дебори буквально, саме документальна основа дозволила творцям серіалу зазирнути за лаштунки закритого світу, до якого важко потрапити стороннім.

Есті їде в Берлін і це (окрім самого скандального факту втечі) викликає багато питань в родичів її чоловіка.

Як можна їхати в місто, в якому приймали рішення про Голокост? Відповідь на це питання мимоволі дають нові німецькі друзі Есті, коли приїжджають на озеро Ванзеє, на іншому березі якого у 1942 році приймали рішення про "остаточне вирішення єврейського питання", а в часи Берлінського муру розстрілювали охочих озеро перепливти.

"Зараз це просто озеро", каже молодий музикант Роберт і нагадує: треба насолоджуватись можливістю плавати, де захочеш.

У цьому весь Берлін, яким його бачать творці серіалу, Есті та інші закохані в це місто: відкритий, вільний і приймаючий всіх, що так контрастує з задушливими сценами з Нью-Йорка. Есті тікає в Берлін, тож не дивно, що вона його ідеалізує. Але чи не робимо ми так з усіма містами, в які прагнемо?

Місто відповідає героїні взаємністю і дає шанс почати нове життя.

Мало того, воно дарує шанс її майбутній дитині: в неї є досить рідкісний (якщо судити з компанії згаданих вже друзів-музикантів, які приїхали хто звідки) шанс народитись в Берліні, а не прийти до нього.  

P.S. У якості бонусу завжди можна подивитись "Мрійників" Бертолуччі дуже естетичну історію про те, що від вибору помешкання й сусідів в незнайомій країні буде багато що залежати.