UA
Розваги

"Земля блакитна, ніби апельсин" вийшов у кіно. Головне з інтерв’ю режисерки Ірини Цілик

26.11.2020, 16:09 • 3 хвилини
Кадр з трейлера фільму Земля блакитна, ніби апельсин

З 26 листопада документальну стрічку Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин" можна подивитися в кінотеатрах. 

У центрі фільму історія сім’ї, яка живе в "червоній зоні" Донбасу, де воєнні дії тривають вже довгий час. Долаючи щоденні травми існування в прифронтовій зоні, 36-річна Ганна сама виховує чотирьох дітей. Але, незважаючи на всі труднощі, ця родина є дуже дружною і життєрадісною. Мама й діти мають багато захоплень, грають на різних музичних інструментах і навіть знімають самотужки фільми про своє життя під час війни.

Режисерка Ірина Цілик в інтерв’ю для The Village Україна розповіла про зйомки фільму, ми вибрали цікаві моменти.

Про пошук акторів

У нас був момент глухого кута, коли ми зробили ставку на певних героїв і планували фільм як груповий.

До того ж ми трохи помилилися з вибором, тому що герої, яких ми обрали спершу, були класні й цікаві, але вони погралися в кіно на етапі табору (соціального проєкту "Жовтий автобус" – ред.) й кинули, у них уже були нові захоплення. І я подумала, що не можу заради свого фільму підштовхувати їх до того, що їм непотрібно.

Коли ми зрештою приїхали до цієї сім’ї в гості, усе склалося буквально за день. Було відчуття влучання в ціль – класні герої, які дійсно захоплені тим, що вони роблять.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Telegram: тільки корисна інформація для українських родин

Ця сім’я дуже відкрита, вони від початку з великою симпатією ставилися до ідеї того, що будуть у кадрі. І вони майже моментально відкрилися. Мабуть, по-перше, через те, що вони хоч трішки, але знали, що таке процес зйомок. По-друге, їм самим це було цікаво. По-третє, вони просто такі: вони дуже швидко стали собою [у фільмі], не боячись сміятися, сваритися та плакати.

Хтось говорить, що наше кіно стало певною терапією для героїв. Я не знаю, чи це справді так. Але мені хочеться вірити, що всі ці досвіди дали більше, ніж забрали, що вони дали їм щось хороше. Тому що з часом це дуже корисно – щиро поговорити одне з одним про страхи, мрії й загалом речі, про які ми чомусь дуже часто мовчимо.

Про зйомки на Донбасі

Пригадую, ще в перші дні Мирослава повела нас гуляти Красногорівкою, і це місто теж дуже сильно мене зачепило. Воно дуже кінематографічне, ніби поділене на паралельні виміри. У центрі пробиті будинки, але життя ніби абсолютно триває. А тоді відходиш на кілька кварталів і здається, ніби це Чорнобиль: життя зупинилося, трава вище коліна, навіть характер звуку зовсім інший.

Коли ми почали їздити в інші кінотабори, в Авдіїївку, я бачила цей дивний викривлений світ, коли ми зустрілися з дітьми, які виросли в часи війни. Війну вони сприймають як норму, як якусь нецікаву рутину, вони вже не реагують на звуки вибухів.

Про головну героїню Ганну

Я дійсно захоплююся тим, як вона сама не просто виховує дітей, а насичує їхнє життя важливими речами. І при цьому сама не забуває жити.

Історіями саме таких людей мені й хочеться ділитися. Українці дуже різні, нам властиво себе жаліти, більше зосереджуватися на проблемах. Але поруч є безліч людей, які викликають у мене захоплення. Тим, як вони беруть у руки своє життя й не просто живуть, а примудряються йому радіти.

Про перемогу фільму на фестивалі Sundance

Я не знаю, чи справа саме в кіно, але мені здалося, що наша історія досить добре влучила саме в американську аудиторію, бо і на Sundance, і в Нью-Йорку глядачі дуже круто реагували: і сміялися з найменших жартів, і плакали...

...читала відгуки, де наш фільм порівнювали з "Маленькими жінками", які під час війни, не чекаючи батька, усе тягнуть на собі; про те, що наші героїні – це така собі Скарлетт О’Хара, помножена на чотири.

….досвід показав, що цей фільм відгукнувся не лише американській аудиторії, але й в різних країнах. Хоча ми навіть не підозрювали, що так буде.

Довідково: Світова прем’єра фільму "Земла блакитна, ніби апельсин" відбулася у конкурсній секції World Documentary Competition кінофестивалю "Санденс", де стрічка отримала Премію за найкращу режисуру документального фільму. Українське кіно було вперше представлено у конкурсній програмі цього найвідомішого та найбільшого в США фестивалю незалежного кіно. Європейська прем’єра пройшла на 70-у Берлінському кінофестивалі в межах програми Generation 14Plus, а українська – на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, де "Земля блакитна, ніби апельсин" стала найкращим фільмом Національного та Міжнародного конкурсу.
Катерина Амеліна
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Комментарі

Останні новини