Герои в тылу. Как живут, работают и помогают ГСЧС: история одной пожарной команды

До повномасштабного вторгнення РФ в Україну робота українських рятувальників навряд чи була схожа на історію з голлівудського фільму. Будні пожежника були більш прозаїчні. Не рідко між гасінням масштабних пожеж і рятуванням життів їм доводилося виконувати менш героїчні завдання: зняти з дерева налякану кішку чи врятувати собаку, яка застрягла в решітці вольєра.

З початком війни подібних побутових історій стало в декілька разів менше, зізнаються пожежники. Натомість їм доводиться більше їздити на ризиковіші та фізично виснажливіші завдання. З лютого підрозділи ДСНС не тільки гасять пожежі та розбирають завали, а й евакуюють людей із зони бойових дій, займаються розмінуванням, доставляють гуманітарку та організовують Пункти незламності.

Як в умовах війни в Україні працюють служби ДСНС? Що не дозволяє їм вигоріти психологічно через велике навантаження? Та як війна надала професії рятувальника нових сенсів? Щоб дати відповіді на ці та інші питання, LIGA.net провела декілька годин у пожежній частині № 9 у місті Києві. Розповідаємо, що ми там побачили та почули.

Головне – не ліквідувати, а запобігти

За даними ДСНС, на пожежі рятувальники виїздили з початку року понад 75 тис. разів. Ця цифра майже така сама, як і за минулий рік, але є нюанс. По-перше, вона не враховує пожеж, що виникли на територіях окремих районів України, які зазнали впливу російської збройної агресії після початку повномасштабного вторгнення. По-друге, вона не говорить про кількість обстрілів, а для ліквідації їх наслідків за девʼять місяців 2022 року рятувальники провели понад 50 тис. виїздів. 

За 2022 рік підрозділами ДСНС загалом врятовано 9 тис. людей, вивезено із зони бойових дій понад 2 млн українців і знешкоджено понад 310 тис. вибухонебезпечних предметів. Росія ледве не кожного дня обстрілює прифронтові українські міста й майже щотижня організовує масовані ракетні атаки на енергетичні об’єкти по всій країні. Наслідки ліквідовують ДСНС, енергетики, комунальники та волонтери, але навантаження на рятувальників суттєво зростає.

Поговорити про роботу рятувальників в умовах війни ми приїхали у пожежну частину № 9 у Києві. Вона розташована біля станції метро "Нивки". Це одна з найстаріших пожежних частин столиці – її перші цеглини були закладені ще в 1936 році. Будівля розташована поміж десятків інших сірих будинків, ділових офісів і відразу впадає в око – двоповерхівка помаранчево-жовтого кольору з білим оздобленням і гаслом ДСНС на фасаді: "Запобігти. Врятувати. Допомогти". 

На вході нас зустрічає один із працівників частини. Це Олександр Лишаєнко, провідний інспектор Святошинського районного управління, яке керує двома пожежними відділами столиці: № 9 і № 18.

На вигляд Олександру не більше 35 років, це підтягнутий молодий чоловік, який почав свою кар’єру в ДСНС із посади курсанта.

Лишаєнко погодився нас познайомити зі своїми колегами та провести екскурсію. Але, як і більшість пожежників із цієї частини, він охоче розповідає не про свої нагороди та успіхи, а про подвиги товаришів, з якими проходив "вогонь, воду та мідні труби".

Найважче київському гарнізону пожежників було в лютому-березні, коли РФ намагалася захопити столицю. Колись хлопці могли змінами сидіти без викликів, до ранку займатися власними справами – тренуватися або щось вивчати. 24 лютого поставило хрест на спокійному житті – аж до кінця березня у рятувальників не було жодних вихідних. За підрахунками начальника районного управління Святошинського району Олександра Гарасимюка, тільки дев’ята пожежна частина Києва протягом березня виїжджала близько 30 разів на прильоти.

"Щоб ви розуміли, я вийшов на зміну 25 лютого, а додому приїхав 25 березня. Хлопці – так само. Ночували в частині, – розповідає Олександр Лишаєнко. – За радянськими нормами на 10 тис. населення має бути одна пожежна частина. Сьогоднішнім реаліям ця норма не відповідає. Ми їздили – Гостомель, Ірпінь, Нивки, Святошино, Борщагівка. Відпочивати нам було ніколи". 

Сьогодні, за словами пожежників ситуація в Києві більш-менш стабільна: роботи все ще може бути багато, але вже точно не так, як у перші місяці вторгнення. "Пам’ятаю, як ми в березні гасили пожежу на заводі Ardis. Прилетів "Град", пожежа перейшла з даху заводу на склад, а тоді вибух – і вогонь перейшов на інший будинок, – згадує один із рятувальників Іван Рескаленко. – Вогонь гасили з обіду до наступного ранку".

Хоча рятувальники налаштовані зробити все, щоб врятувати людей, ліквідувати пожежу й наслідки обстрілів чи впоратися з будь-якою іншою надзвичайною ситуацією, вони наполягають, що в гаслі "Запобігти. Врятувати. Допомогти" головним все ж є слово "Запобігти".

"Звичайно, ми налаштовані на те, щоб менше їздити на виклики. І це нормально. Пожежа – це завжди горе, – говорить інспектор Олександр Лишаєнко. – Недопустити аварію набагато простіше, ніж потім боротися з її наслідками. Не просто ж так кажуть: поки пожежник спить – країна багатіє".

Тому у ДСНС постійно нагадують про правила безпеки. Як розповідають у частині, окрім виїздів на гасіння пожеж від обстрілів енергетичної інфраструктури, їм щонайменше двічі на день доводиться ліквідовувати пожежі внаслідок замикань електромережі. Крім цього, дедалі частішають нещасні випадки через неправильну експлуатацію газових балонів і генераторів. 

Неначе військові, тільки без зброї

Щоб впоратися з таким навантаженням, пожежник має бути витривалим, а також фізично та психологічно підкованим, розповідає Олександр Гарасимюк. Недарма ця професія вважається однією з найважчих. Подекуди, щоб загасити вогонь, рятувальники змушені працювати всю ніч у повній екіпіровці. Через це в перервах між виїздами пожежники постійно додатково навчаються та тренуються.  Навіть сьогодні, за пів години до нашої зустрічі, рятувальники приїхали з тренування.

"Війна показала, що ДСНС, ЗСУ, Нацгвардія, медики, комунальники мають велике значення. Ми як військові, тільки без зброї, – говорить Олександр Лишаєнко. – Я не кажу, що ми герої. І не кажу, що нам не страшно. Просто єдине, про що ти думаєш, коли під обстрілом їдеш на виїзд чи заходиш у дім, що горить, – це врятувати людину".

У коридорі на вході в пожежну частину стоїть скляний чотириярусний стенд. Тут, серед безлічі кубків, медалей, відзнак і фотографій, стоять декілька книг про Чорнобильську катастрофу. Для пожежників стенд служить своєрідним нагадуванням, що за кожною перемогою ховається важка праця і що кожний їхній виїзд може для них стати останнім.

Вогонь, небезпека, жарти – звичайні будні пожежника

Щоб стати пожежником, потрібен приблизно один рік навчання. Цей час відводиться на отримання всіх необхідних допусків, вивчення правил безпеки та складання іспитів. Потрапляючи в складну ситуацію, пожежник має бути універсальним: знати базові принципи медичної допомоги та добре орієнтуватися в умовах екстремальної ситуації. 

Один із базових нормативів пожежника – це повністю одягнути все екіпірування за 20-30 секунд. "Через 40 секунд після виклику пожежна бригада вже має їхати в машині на виклик", – пояснює Олександр Гарасимюк. За нормативом, у мегаполісах і великих містах пожежники мають дістатися до місця пожежі не пізніше, ніж за 10 хвилин. Якщо йдеться про село – до 20 хвилин максимум.

Натягуючи на себе костюм рятувальника, перше, що помічаєш, – його вагу. Одні тільки куртка й штани важать до 5 кг, а ще ж, окрім уніформи, пожежник має вдягти захисну каску, чоботи та кисневий балон (він же апарат на стисненому повітрі). Якщо враховувати бронежилет, який рятувальники одягають щоразу, як Росія обстрілює українську інфраструктуру, загальна вага екіпірування пожежника – до 40 кг.

Щоб краще зрозуміти навантаження на рятувальників, пробуємо натягнути спорядження. І за пропозицією Олександра Гарасимюка виходимо в повному екіпіруванні пожежника на внутрішнє подвірʼя частини. Тут її співробітники активно тренуються, моделюють різні сценарії та відпрацьовують злагодженість. "Йдемо, спробуєш підтягнутися", – пропонує начальник районного управління Святошинського району. 

Звичайно, що під вагою бронежилета, одягу та апарата зі стисненим киснем це задача не з легких. Тому після декількох спроб, що виявилися невдалими, здаємося – щоб повністю підтягнутися, трішки бракує сил. "А якби зміг, забрав би тебе рятувальником", – чи то жартує, чи то серйозно говорить Гарасимюк. У професії він понад 20 років.

"Це лише базове спорядження рятувальника. У нас ще є пояс із сокирою. До того ж якщо потрібно протягнути на якийсь поверх п’ять рукавів із водою, треба занести ще мінімум 100 л води, – пояснює інспектор Лишаєнко. – Так можна пробігати дві години, а можна й шість. Бувало, що бігали так усю ніч. Головне – ситно поїсти. Важко, коли голодний. Пожежники мають бути ситими".

Почуття гумору – ще одна притаманна риса пожежника. Поки ми перебували в частині, очікування на новий виїзд переривали жарти та сміх. 

"Ми постійно жартуємо один з одного. Якби не жарти, багато хто вже б звільнився", – погоджується Лишаєнко. – У нас був випадок, коли хлопці принесли на зміну соус Табаско. Думали пожартувати, додали на помідори колегам. Загалом, поки розбиралися, хто це зробив, цей соус був у їжі у всіх".

Нове дихання

Довгі роки професія рятувальника повторювала в Україні долю довоєнної армії – без високих зарплат і з рутиною, яка зовсім не заохочувала людей приходити та лишатися у професії. "Усі думали, що пожежником стати важко, що тут стоїть довга черга, а насправді охочих було не так і багато", – розповідає Іван Рескаленко. 

Через це більшість працівників київської частини № 9 не з Києва – ДСНС бачить, де є недобір по людях і може перерозподілити працівників з однієї частини в іншу, іноді це означає переведення в частину взагалі в іншому місті. Тому, щоб встигнути на свою зміну о 7:45, деякі пожежники прокидаються ледь не серед ночі.

Через цю особливість пожежна частина має власну казарму, котельню, їдальню та навіть зону для відпочинку. Ба більше, під рятувальників розробили спеціальний робочий режим, який працює виключно в Києві – дві доби на роботі, шість днів – відпочинку. В інших містах, як кажуть пожежники, одна доба через три.

"Як доїжджаємо? Усі – своїм ходом. Мені з Бородянки їхати 60 км, я прокидаюся о шостій і їду машиною. Іван (показує на Рескаленка) з Чернігівщини", – розповідає Сергій Буряк. Він прийшов у ДСНС ще курсантом і за декілька років став командиром відділення.

З початком повномасштабного вторгнення рятувальникам підвищили виплати більше, ніж у два рази, а для тих, хто працює близько до лінії зіткнення, їх взагалі встановили на одному рівні з виплатами військовим.

Гідна оплата вдихнула в професію нове життя. Раніше єдине, що стримувало людей піти зі своєї професії, – це ідейність і відчуття, що ти робиш важливу роботу.

"Тут є ідейні. Навіть у мирний час хлопці розуміють, що їхня робота – потрібна. Стає якось легше, коли чуєш від людей "дякую"", – каже Лишаєнко.

На щастя, кожен українець може допомогти рятувальникам і суттєвіше, ніж подякою. Якщо ми трішки пильніше ставитимемося до правил пожежної безпеки, поводження на деокупованій території, поводження з газовими балонами, генераторами і буржуйками та взагалі відповідальніше стежитимемо за власною безпекою – зменшиться і навантаження на працівників ДСНС.

Нова реальність ставить нові вимоги не лише перед рятувальниками, але й перед цивільними громадянами. Адже сьогодні, коли раз за разом відбуваються обстріли, рятувальники як ніколи мають бути напоготові, щоб врятувати і допомогти. А от запобігти може кожен із громадян. Головне – пам’ятати про правила безпеки.

Ця публікація була створена Liga.net в межах кампанії "Безпека (Ци)Вільних". Кампанія "Безпека (Ци)Вільних" реалізується ГО "Інтерньюз-Україна" та стала можливою завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID "ГОВЕРЛА". Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.